18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Вольтер – Орлеанська діва (страница 37)

18
Щоб Жанну д’Арк з ним якось розлучити. Відкіль же ця химера напливла? Кохання ніжна й таємнича сила Її, читачу любий, породила! Про наміри священного осла Ще розкажу я, тільки трохи далі. Були вони і сміливі, й зухвалі. Отож розширив крила він чималі Та й лине до Ломбардії мерщій: Навіяв думку ту Денис святий Аркадії щасливої синкові. Який же зміст, яка мета у ній? А вся причина, бачите, в любові, Що тих обох зненацька пойняла: Бастарда і небесного осла. Дівочий цвіт вони зірвать хотіли — І тим би Францію занапастили! Розлука, думав Божий вістівник, На їхню слабість найпевніший лік. Було ще й інше на умі у нього... Читачу мій, не гудь за те святого I таємничій не дивуй меті: Все добре, що являють нам святі. Шугаючи, як сокіл, попід хмари, Осел полинув з берегів Луари До Рони хвиль прозоро-голубих, Аж Дюнуа й отямитись не міг, I оддалік дивився він з любов’ю, Як гола Жанна із мечем в руках, У правім гніві, вся залита кров’ю, Собі широкий прокладала шлях. Щоб відсіч гордій войовниці дати, Гермафродит на неї сто чортів Наслав летючих, ніби зграю псів, Та впень рубає полк вона крилатий. Так у гаю хлопчина молодий, Натрапивши на вулик, повний меду, На нього ззаду дивиться й спереду, — Аж налітає гомінливий рій Тварин сердитих, лізе просто в вічі, Пече вогнем, заліплює обличчя, — I крутиться й підстрибує юнак, Обороняючися так і сяк, Відгонить, давить, обома скидає I, сил усіх доклавши, побиває Маленьких повітряних розбишак. Так Жанна, здавшись на свою одвагу, Перемогла диявольську ватагу. А що ж погонич? Білий, наче сніг, Він войовниці падає до ніг І молить: «Жанно, голуб’ятко миле! З тобою в стайні ми удвох служили, Я помагав тобі не раз щосили... Тепер у славі і в шанобі ти, — Даруй мені! Помилуй і прости!» А войовниця: «Встань, дурна тварино! Твоєю кров’ю, гидшою за твань, Не збагряню меча святого. Встань, Живи та диш — і приготуй-но спину, Я на тобі поїду в дальню путь. На мула знов не можу обернуть Твоє незграбне, але дуже тіло, Та байдуже — аби мене носило: Пан Дюнуа забрав мого осла — Ну, що ж! Нового я в тобі знайшла».