Вольтер – Орлеанська діва (страница 35)

Потворну ту самицю вдовольнити, За послуги, яких не бачив світ, Віддав нам дівчину Гермафродит, I люба вже надходила хвилина, Де стратила б невиннощі невинна: Її руками міцно я стискав, Погонич мій іззаду обіймав, — Гермафродит зо сміху аж лягав. Але зненацька — диво над дивами! — З небесних, понадхмарних верховин (Де ми, з відомих добре нам причин, Ніколи не опинимося з вами) Спускається той довгоухий звір, Який — це нам із Біблії відомо — Озвавсь до Валаама по-людському, Як їхав той серед високих гір. Була на ньому вишита кульбака[5], При луці меч одгострений дзвенів; Він крила мав, — а вже така ознака Не для звичайних створена ослів. Як Жанна те побачила, панове, — «Це мій осел! — гукнула: — Друг чудовий!» Мене від жаху так і затрясло, — А він підбіг, той дивогляд ухатий, До Дюнуа, немовби хтів сказати: «Сядь, рицарю, до мене на сідло!» Сів Дюнуа на нього та й поїхав, Але на нас, панове, не від нас! Свого меча він вихопив із піхов, — Ох, та й страшний настав для мене час! Пан Сатана тут може пригадати Хвилину схожу, день отой проклятий, Коли він мався з Богом воювати, I враз Михайло із мечем в руках⁹ На нього налетів у небесах. От-от мене вояка був би вдарив, — Та кинутись намислив я до чарів. Своє лице нараз я відмінив, Позбавився кошлатих, чорних брів І обернувсь на дівчину свіженьку, Струнку, хорошу, чисту, молоденьку. Як золото, густа вилась коса, Грудей іще недіткнутих краса Просвічувала крізь тонкий серпанок. Усі принади чарівних панянок, Всі їх манери я здолав віддать, А перш за все — невинності печать, Що завжди обіцяє так багато — І більше раз у раз, ніж може дати. В очах горіла пристрасть потайна, Що й мудреця б старого запалила, Що серце б дике, кам’яне сп’янила, Як келих найміцнішого вина. Бастарда в серце влучила вона: Меча свого він був підняв на мене Од ревності, од лютості шалений — I думав я, признаюсь навпростець, Що Грібурдонові настав кінець. Та глянув рицар — і рука упала. Колись Медуза, кажуть, обертала Усе на камінь поглядом німим. Зробив я інше з ворогом моїм. Засліплений дівочою красою, Він випустив свою нехибну зброю, I зрозуміло б навіть і дитя,