Вольтер – Орлеанська діва (страница 3)

Пісня перша

Я не вродився славити святих[3] I до гучного не годжуся співу, Та чудотворну Орлеанську діву Проте змалюю для очей людських. Вона із рук англійців навісних Французьку пишну вирвала корону, I через неї пресвятого трону Досяг у Реймсі любленець утіх. Герой в корсеті, воїн у спідниці, Вона з Роландом рівною була, Твердіша серцем від твердої криці. Щоправда, скромній дівчинці-ягниці Я радий більше в затінку дерев, — Та Жанна д’Арк була душею лев. Її діла з мого оповідання Ласкавих подивують читачів, — Найбільше ж те, як довго в неї цвів Вінок незайманого дівування. Шаплене, що фальшивий, дикий тон² Із скрипки вмів своєї витягати І так про славну дівчину співати, Аж на виду мінився Аполлон, Старий Шаплене, ти б, здається, радо Мені позичив свій незграбний дар, — Та хай бере його Лямотт-Гудар³, Що зіпсував майстерно Іліаду. Наш добрий Карл на життьовій весні У Турі веселився день при дні. Десь на балу (завзятий танцюриста!), Для блага краю рідного та міста, Сорель Агнесу наш король зустрів⁴, В ній сам Амур себе перевершив. Вона була, як Флора, ясновида, Струнка, як німфа, що в гаю зросла, Самих богів спокусниця — Кіпріда — Їй невимовну грацію дала. Сирени голос, чари Арахнеї, — Усе було в Агнеси, і для неї Герої, мудреці та королі Дали б скарби найкращі на землі. Дивитися на неї, умлівати, У нездоланній пристрасті палати, Тремтіти від жагучих поривань І голос тратити серед зітхань, Їй тиснуть руку ніжною рукою, Віддатись радісному неспокою, Збудить і в ній жадобу та любов, — Король за день усе це перейшов: У королів іде кохання скоро. В тих справах мудра, від людського зору Хотіла все Агнеса потаїть, — Але хотіти легше, ніж зробить. Щоб зайвого уникнуть поговору, Король обрав довірником Бонно⁵, Який у нього посідав давно Те місце, для кишені непогане, Що при дворі взивається воно «Друг короля», для чемності і шани, Хоча йому простолюд і міщани Імення «звідник» мають лиш одно. Мосьє Бонно на березі Луари Мав пишний замок, найрозкішнішу з осель. У замок той приїхала Сорель, — І Карл, як ніч свої прослала хмари,