Тальбот їх переважив знаменитий,
На цьому і кінчився суд святий.
Тоді Рішмона ранив спис тяжкий
У місце, що сідати ним годиться;
Сентрайля — в ногу, бистру до ходи,
Ля Гіра — ох! Я не скажу куди,
Та жаль його коханки-чарівниці!
В мулке болото Ля Трімуйль загруз —
І руку славний там зламав француз.
Тоді ж то всі, побиті й невеселі,
Вернули в місто і лягли в постелі.
Так сила Божа покарала їх,
Що, бач, Дениса підняли на сміх.
Господь, як хоче, милує й карає,
Кенель сказав це, годі й міркувать5;
Усім він лиха присудив зазнать,
Бастарда лиш одного виключає.
Тож рицарі, знеможені від ран,
Вертаються на ношах в Орлеан,
І Жанну проклинаючи, і долю, —
А Дюнуа по бойовому полю
Літає, наче блискавка ясна.
Він коле, ріже, голови стина, —
I враз туди пробився, де завзято
Криваве Жанна відбуває свято.
Як два потоки, линучи в полях
З високих гір під буряну годину,
Зіллються, хліборобові на страх,
В одну ріку — і всю поймуть долину, —
Так Жанна вдвох із Дюнуа буйним
На бриттів махом кинулись одним.
Вони так палко сікли та рубали,
Так ворогів неутомленно гнали,
Аж опинились, де й самі не знали.
Нема британців, та й своїх нема, —
А вже навколо ніч стоїть німа.
«За Францію!» — гукнули без відмови —
І зупинились тихо край діброви,
При місяці шукаючи, куди
Ударитись, щоб не знайти біди.
Шкода! Ані признаки, ні дороги,
А втома й голод мукою печуть...
Яка користь у біса з перемог,
Коли немає де по ній заснуть!
Так корабель без керми, без вітрила
В руках Нептуна іграшка безсила.
Аж раптом пес, надбігши з-за кущів,
Надію на рятунок їм явив;
Він зблизився, він гавкає, плигає,
Хвостом своїм привітливо махає,
Вперед біжить, вертається до них...
Коли б, здається, говорити міг,
Сказав би так: «Не гайтеся, панове,
За мною їдьте. Вам нічліг готовий!»
Герої наші зрозуміли вмить.
Що каже він, не вмівши говорить,
I рушили поспішно в путь-дорогу,
За Францію шлючи молитву Богу
Та компліменти правлячи гучні
Одно одному за діла страшні.
Хоч мимохіть, залюблено і хтиво
Одважний рицар поглядав на Діву,
Та відав: певна цяцьочка мала
Для Франції у неї зацвіла,
I хто зірве дочасно квіт той любий,
