18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Вольтер – Орлеанська діва (страница 21)

18
Вона б упала, бідненька, була... Бонно правиця тут їй помогла. Тоді Агнеса тихими словами Промовила: «Амуре, пане мій, Дай сил мені тяжку носити зброю, Щоб я збудила постаттю такою Любов і жаль в душі його ясній. Мій милий хоче дівчини-героя, — Нехай же втішу, звеселю його я! Піду за ним і буду попліч з ним За нього в бої битися страшнім. Коли на нього зловорожі сили Списи підіймуть і летючі стріли, Нехай мене прошиють вістря їх, Щоб я умерла, він щоб жити міг, Щоб у хвилину темного конання Зомліла я від щастя, від кохання». Бонно цих слів уважно наслухав І їй меча та списа подавав, — А Карл тоді близенько пробував. Агнеса захотіла тої ж ночі Коханого побачить милі очі. Тож, повна нестриманної жаги, Сіда вона, зігнувшись од ваги, І жеребця стискає острогами, Роздряпавши озадок свій штанами. На огирі нормандському Бонно Хропе й сопе, натомлений давно, — А бог любові сумно поглядає На дівчину одважну — і зітхає. Як тільки рушила Агнеса в путь, — Зненацька кінське тупотіння чуть Із-за дерев, що віти посплітали, — І кінні вояки повилітали В червоних одягах. Ще й лихо в тім, Що Жан Шандос був за сеньйора їм. «Гей, хто іде?» — питання розляглося, А дівчина, — їй, бачите, здалося, Що це зустрівся з нею сам король, — Кричить: «Любов і Франція — пароль! Агнеса я!» — Не встигла докінчити, Як бідолашну ухопили бритти, Бонно-добрягу також узяли — I до Шандоса хутко повезли, Що, повен люті і страшного гніву, Поклявся в серці покарать жахливо Розбійників (хоч би там хто вони), Які украли меч його й штани. Під час, коли з очей нам відлітають Останні зграї животворних снів, Щебече птаство в глибині гаїв, Пригаслі сили в серці воскресають, Жвавіше котиться по жилах кров, Тремтять бажання, виника любов, — Під час отой перед тобою стала, Шандосе, дівчина; вона сіяла, Неначе сонце східне навесні. Яке ж чуття в сердечній глибині Збудила німфа, дивна красотою, В твої штани одягнена, герою? Огонь пробіг в Шандосових очах, I він крізь зуби каже, їй на страх, Милуючися на дівочі чари: «А, маю знов свої я шаровари!» На постіль садить він її мерщій