Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 9)

Гундлах жадібно відірвав стрічку, де мало бути схвалення вжитих ним дій, проте був розчарований. «Не робіть необачних кроків… — прочитав він, відчуваючи, як у ньому підіймається гіркота образи. — Дії без участі ВВВ вважаємо недоцільними й безвідповідально ризикованими. Ми перевіримо ситуацію. Чекайте вказівок. Вінтер. Закордонний відділ Рейнського акціонерного товариства промислового будівництва». От і все. Приголомшливий абсурд! Не дії без участі ВВВ, а навпаки — дії спільно з ними, а також зволікання були б безвідповідально ризикованими!

Гіршого він навіть не міг собі уявити. «Якщо виникнуть ускладнення, дійте на власний розсуд, ми розраховуємо на вас», — говорив йому на прощання Вінтер, а тепер відмовився від своїх слів. Те побажання й досі стояло в нього у вухах, але ж воно ніде не записане… Поступово гнів Гундлаха влігся. Від такого типа, як Вінтер, іншого й не можна було сподіватись. Людина без розмаху. Певно, хотів застрахувати себе, як оце Гундлах, але ж Вінтер не належить до керівництва концерну. Не інакше як директор Люпп вплинув учора ввечері на нього. Отже, тепер вони обговорюватимуть це на правлінні — їм однаково, що тим часом може статися з Дорпмюллером, сидітимуть собі за овальним столом і ділитимуть відповідальність так, щоб зрештою ніхто з них її не ніс. Вони схвалюватимуть, звичайно, і його дії, особливо якщо вони виявляться успішними.

А якщо ні?.. Пославши все до біса, Гундлах засунув телеграму в кишеню; він не збирався показувати її Зайтцові. Таке треба приховати, він тепер має покладатись лише на себе. Щоб відігнати неприємні думки, зателефонував Францісці. В Німеччині було вже чверть на одинадцяту, вона мала скоро вийти з дому. Їх з'єднали напрочуд швидко, але коли Гундлах розмовляв з Франціскою, дзвінкий голос якої дуже чітко долинав до нього чи трансатлантичним кабелем, чи через супутник зв'язку, він помітив, що до телефону й досі підключені підслуховуючі апарати детективів. Можливо, Ворд, Вебстер і Віллоубі зараз і не підслуховували його, але їхні прилади все записували.

— Так, все йде, як і повинно бути, — сказав він, вражений несподіваним здогадом. — Цю справу ми владнаємо, Франціско, не турбуйся.

— Ти просто заспокоюєш мене? Щойно радіо передавало зовсім інше про події в тій країні… Сутички в столиці… Хіба ти не помічаєш там нічого?

— Та ні, тут абсолютно спокійно. Якби й справді таке діялось, то чи зміг би я зараз взагалі з тобою говорити?

— Будь обережним — обіцяєш мені? Я дуже боюся, Гансе.

Йому перехопило дух. Він так виразно її чув, а сама вона була так далеко, і, як і завжди, якась трохи чужа. Найбільш близькими вони почували себе лише тоді, коли між ними пролягало кілька тисяч кілометрів. Йому вчулось, ніби вона схлипнула; мабуть, він їй все ж таки потрібен, як і вона йому. З її попередницею він ніколи не був упевнений, що не почує в трубку сторонніх звуків; одного разу з його ж квартири йому відповіли чоловічим голосом. Якщо Франціска й справді наставляла йому роги, то робила це досить розумно, дбаючи про його спокій; підходила до телефону завжди сама.

— Я ще подзвоню тобі… — сказав він, кладучи трубку. Жінок Гундлах розрізняв за їхніми додатковими якостями. У Франціски він любив м'яку теплу шкіру, запах, її п'янкі обійми, решта була для нього другорядним. Вона ніколи не розуміла його проблем, та й її переживання залишались для нього неприступними. «Можливо, колись усе це зміниться», — подумав він сумно, але уявити собі такої зміни він не зміг.

Після п'ятої години надворі все ожило. Ще огорненим досвітніми сутінками бульваром де лос Ероес уже носились автомашини. Гундлах вважав передсвітанкові години найнебезпечнішими. Оскільки Гертель ще спав, Гундлах спробував сам відімкнути од телефону додаткову лінію; проте його знання в цій галузі були досить обмежені, він побоювався, щоб апарат не відключився зовсім, адже зараз цього аж ніяк не можна було допустити.

Незабаром телефон справді озвався.

— Сума приготовлена? — запитав жіночий голос. Можливо, це була та сама, з готелю, хоча Гундлах не був цього певний. — Тримайте всю її разом.

— Коли й куди вам її доставити?

— Сьогодні передачі не відбудеться. Чекайте мого дзвінка завтра о цій же порі в готелі «Каміно Реаль». — І на лінії знову запанувала мертва тиша.

О восьмій годині з'явився доктор Зайтц.

— Ось тобі й маєш, — буркнув він. — Нова халепа: сиди на купі грошей і чекай… Схоже, банки сьогодні не відчиняться. На околицях міста, кажуть, готується заборонена демонстрація, через те жодна установа не працюватиме.

— Не думаю, щоб клієнтів нашого рівня обмежували годинами прийому. Якщо хочете, я організую транспорт.

— Будь ласка.

Гундлах сів до телефону й кілька разів набрав номер банку, з яким працювала їхня фірма, проте там ніхто не відповідав Мовчав і домашній телефон керуючого. Гундлах записав адреси службовців банку, щоб з'їздити до них і домовитись на місці.

— Спочатку краще з'їздіть до готелю, — порадила пані Біндінг, даючи йому план міста. — Банки в першу чергу обслуговують старанно поголених клієнтів.

— Маєте рацію, — погодився Гундлах. — У бій треба йти при всьому параді.

Вона йому всміхнулась, і хоч її усмішка не зачарувала його, та все ж додала мужності.

В готелі «Каміно Реаль» на Гундлаха чекала звістка, котру він, як виявилось, уже знав. О 5 годині 58 хвилин черговий записав телефонограму: «Сьогодні передача не відбудеться. Чекайте дзвінка завтра в цей самий час». Очевидно, телефонували ще до того, як подзвонили в контору філіалу. З цього можна було зробити висновок — протилежна сторона змушена була перенести день зустрічі через сьогоднішні події. Дорогою до готелю Гундлах не помітив нічого надзвичайного, і все-таки напруження відчувалось. На проспекті Кускатлан і вулиці Рубена Даріо вітрини, які не мали жалюзі, були позабивані дошками. Власників, очевидно, попередили.

Гундлах вирішив теж бути обережним і не кататися містом без діла. Нарешті він додзвонився до директора банку. Той говорив зі свого власного будинку на околиці міста, в аристократичному районі Сан-Беніто. Директор сказав, що, на жаль, для транспортування цінних речей (Гундлах для маскування сам придумав такий вислів) — ситуація зараз дуже непідходяща… Очевидно, він мав рацію. Коли вже викрадачі протрубили відбій, то нехай гроші залишаються там, де вони лежать…

Гундлах зателефонував до Зайтца й натяками переказав йому думку директора.

— Я знав, що так воно й буде, — відповів Зайтц.

Тепер Гундлах мав вільний час, уперше в цій країні. Прийнявши ванну і поснідавши, він прочитав матеріали зеленої папки Вінтера. Там було дещо про політичну ситуацію в країні, проте головного він так і не міг второпати. Все якесь абстрактне, заплутане, незрозуміле й не хвилювало. Звичайно, він умів читати досьє, розбиратись у складеному спецвідділом його шефа сухому аналізі першопричин, але все це мало його цікавило. Коли йшлося про те, щоб для втілення проекту будівництва здобути прихильність того чи того високопоставленого африканського службовця, то там належало знати, як він одержав посаду, хто його вороги, де він навчався і які його політичні погляди. Але ситуація в цій країні, вважав Гундлах, не мала суттєвого значення для його завдання. Вона лише гальмувала, оскільки ж нічого не можна було змінити, то й вивчати її не варто; концерн і так поступово згортає тут свою діяльність.

Гундлах вийняв кишеньковий калькулятор. Він завжди брав у відрядження цей досить дорогий прилад, частково як допоміжний засіб для розрахунків, а частково просто як символ цивілізації. Вчора, наприклад, він вирахував з допомогою калькулятора тривалість польоту й денний прибуток за вкладення в банк трьох мільйонів марок. Зараз Гундлах зайнявся набагато складнішими проблемами, суто особистими, — хотів угадати свою долю. Іноді в години дозвілля він пробував з допомогою калькулятора зазирнути в майбутнє. Бо за інструкцією фірми, що випускала ці прилади, стан людини можна визначити, якщо дату свого народження ввести до однієї з зазначених в інструкції формул, закодованих назвами виготовлюваних у Техасі текстильних виробів. Коли вірити інструкції, внутрішній стан кожного індивідуума визначається трьома складовими: фізичною, емоційною та інтелектуальною, які змінюються за синусоїдальним законом, причому криві цих характеристик мають різний період коливання й відраховуються з моменту народження людини. На основі цього з допомогою математичних розрахунків мінікомп'ютер і визначає стан людини.

За п'ятнадцять хвилин Гундлах уже знав, що його інтелектуальна крива спадає до нуля. Фізична оцінюється на плюс чотири і теж має тенденцію до спаду, тим часом емоційна лінія почуттів підіймається стрімко вгору. Отже, на нього чекали глибокі почуття, що приведуть його в якийсь дім, адже такі почуття можливі лише в жіночому товаристві, а зараз тут для цього непідходящі умови. Інші показники були гіршими. Не дивно, що він у такому агресивному стані переміг за очками своїх супротивників, а тепер його акції падають. А може, все це дурниці, якась астрологія. Гундлах часто думав так, коли наслідки обчислень виходили не дуже втішними, хоч Фрідріхс і запевняв його, що біологічним кривим можна вірити. Фрідріхс дійшов до того, що записував дати народження впливових людей, щоб перед важливими засіданнями врахувати їхні біоритми. Це допомагало обрати правильну тактику. В свої двадцять дев'ять років він дослужився до посади заступника Гундлаха, і ця стрімка його кар'єра, звичайно ж, дозволяла зробити висновок, що в усіх цих розрахунках дійсно щось є.