Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 65)
Потім усе скінчилось, Пінеро доповіли: двох убито, в пілота відірвано половину вуха, одного рейнджера поранено в живіт, кабіну вертольота пошкоджено. А найбільше дісталось німцеві. Вони буквально начинили його свинцем і, очевидно, вже у вбитого, впритул, випорожнили всі магазини. Пінеро наказав перевернути Гундлаха горілиць. Спереду він був ще більше понівечений, його вже не можна було впізнати, отже, не можна було нікому й показувати. Навіть від паспорта лишилися самі закривавлені клапті.
Все. Гундлах тепер став схожий на тих жертв тортур, яких завтра знайдуть на узбіччях доріг, а фотографії вмістять у газетах. Пінеро відвернувся, йому боляче кольнуло в животі. Місію закінчено. Він наказав прибрати все на місці події й принести поліетиленовий мішок, завбачливо захоплений перед вильотом. Адже майор обов'язково захоче побачити все сам. Можливо, він кружними шляхами відправить труп в посольство, де й досі лежав справжній паспорт Гундлаха. Порядок лишався порядком. Можливо, там хтось зможе встановити його особу… але то вже їхнє діло.
ВОЛЬФГАНГ ШРАЙЄР І ЙОГО РОМАН «П'ЯТЬ ЖИТТІВ ДОКТОРА ГУНДЛАХА»
Вольфганг Шрайєр, автор кількох десятків романів, п'єс, кіносценаріїв — один з найпопулярніших письменників у себе на батьківщині, в Німецькій Демократичній Республіці. Відомий він і за її межами — його книги неодноразово перекладались багатьма мовами в різних країнах, в тому числі і в Радянському Союзі. На Україні видавалися, зокрема, такі твори митця, як «Операція «Сандерсторм», «Гараж пана Якобса», «Жовта акула».
Роман «П'ять життів доктора Гундлаха» написано у 1982 році. Він належить до кращих у доробку Шрайєра і багато в чому є показовим для його творчої манери. На цьому романі позначились ідейно-тематичні й художні пошуки, що є характерними для письменника протягом ось уже майже чотирьох десятиліть.
В. Шрайєр народився 1927 року в місті Магдебурзі, в родині дрібного торговця. Наприкінці війни просто із шкільної лави його мобілізували до гітлерівського вермахту, і він опинився на фронті, де спочатку був серед обслуги. в авіачастині, а потім солдатом зенітної батареї. Кілька місяців перебував у американському таборі для військовополонених. Відпущений з полону в 1946 році, Шрайєр продовжив навчання в середній школі. Важливим моментом його духовного розвитку стала невелика брошура, що потрапила йому до рук наприкінці 40-х років, — один з ранніх творів Плеханова. Відтоді Шрайєр почав читати — замість Шопенгауера — марксистську літературу. Невдовзі він вступив до фармацевтичного училища, після закінчення якого працював аптекарем, а згодом упродовж двох років — до 1952-го — комерційним директором хіміко-фармацевтичної фабрики.
Того ж таки 1952 року відбувся літературний дебют Шрайєра. Ним став роман «Гараж зюйд-вест», який, за свідченням критики, започаткував жанр кримінального роману в літературі НДР. В цьому жанрі написано й наступні романи — «Настоянка з трав» (1953) і «Банкнота» (1955). У них є гострий сюжет, постріли, вбивства, розслідування — тобто неодмінні аксесуари звичайного детективу. Однак лише до нього ранні твори Шрайєра не зводяться. Сам письменник зазначав, що його не так приваблює розгадування всіляких заплутаних ситуацій, як розвиток певних подій з їхньою невблаганною внутрішньою логікою. Вибудовуючи напружену фабулу, Шрайєр спирається на реальні факти й явища, акцентуючи при цьому на їхній політичній і моральній актуальності. Дія названих романів розгортається в перші повоєнні роки, в початковий період соціалістичного будівництва в НДР. У них відбились конкретні суспільно-політичні реальності, породжені, зокрема, розділом Берліна. Перетворення Західного Берліна — при прямому потуранні західних окупаційних властей і боннських реваншистів — на плацдарм ідеологічних та економічних диверсій, шпигунства проти НДР і всього соціалістичного світу, боротьба народної поліції та органів державної безпеки НДР з спекулянтами й агентами західних розвідок, — ось матеріал перших книжок Шрайєра. За словами письменника, його «завжди приваблювало літературне відображення вузлових пунктів сучасної історії».
Створюючи перші в літературі НДР кримінальні романи, Шрайєр торував шлях, яким пішли інші митці, — Ф. К. Кауль, В. Тельке, В. Гельд. Для самого ж Шрайєра цей жанр був лише своєрідним перехідним етапом.
Шрайєр не приховує, що неабиякий вплив на його становлення як літератора справили Карл Май і Едгар Убллес, з творами яких він ознайомився ще в юнацькі роки. Перший з них, німець, уславився своїми романами з життя індіанців, саме він виліпив образ сміливого, благородного Олда Шеттерхенда; другий, англієць, — майстер гостросюжетних, сенсаційних детективів.
Та ще більшою мірою, за визнанням Шрайєра, вже на початку 50-х років приваблювали його «такі автори, як Бальзак та Драйзер, котрі наводили велику кількість прикметних історичних деталей, так що й через багато років можна було виразно уявити собі: ось так велося у Парижі 1830 року, таким було чікагське суспільство 1890 року. Коли я почав писати, я гадав, що повинен робити щось подібне. Я хотів просто повідомляти читачеві якісь речі, що про них він не знав, але які, як мені здавалось, варто знати, — і все це в напруженій оповіді».
З цього бажання виник роман «Операція «Сандерсторм» (1954) — один з перших в літературі НДР великих творів про події другої світової війни. Розгалужена, багата гострими колізіями дія роману, що втягує в себе велику кількість персонажів — представників різних країн, суспільних верств, політичних партій, воєнних угруповань, розігрується в Польщі незадовго до її остаточного визволення Червоною Армією. Ретельно вивчивши численні документальні матеріали, Шрайєр змалював широку і об'єктивну картину Варшавського повстання проти гітлерівських окупантів, яке спалахнуло в серпні 1944 року. В романі відображено і мужню, самовіддану боротьбу варшав'ян проти переважаючих сил ворога, і ті приховані від невтаємничених причини, що призвели до поразки повстання. Це і прикра роз'єднаність польських патріотів, по суті, зраджених керівництвом Армії Крайової, яке категорично заперечувало проти взаємодії з комуністами й частинами Армії Людової, і підступна політична гра польського буржуазного емігрантського уряду в Лондоні, готового на все, аби тільки не допустити встановлення в країні народної влади. Це, нарешті, інтриги західних держав, передусім Англії, яка прагнула втримувати повоєнну Польщу в сфері свого впливу.
Роман «Операція «Сандерсторм» став помітним явищем, за нього молодий письменник був удостоєний премії імені Генріха Манна. Та, за свідченням Шрайєра, невдовзі після появи роману він пережив щось на зразок творчої кризи, на якийсь час йому здалося, що вже нема про що писати. «Я вичерпав усі свої пригоди і спостереження, осмисливши їх з погляду марксистської філософії. А як же творити далі?» — зізнався він. Вихід Шрайєр знайшов у тому, що «став вивчати воєнні і зовнішньополітичні події в їхньому розвитку з метою донести їх переважно у формі пригодницького роману — до дедалі ширших читацьких мас, спраглих до такої інформації».
Слід сказати, що на сторінках періодичних видань Шрайєр досить часто висловлює свої погляди на літературу, охоче вводить читача у власну творчу лабораторію. Він полемізує з «серйозною» критикою, яка дещо зверхньо ставиться до пригодницького жанру, відносячи його до літератури нижчого гатунку. Шрайєр натомість вважає, що «роман дії», «роман фактів» (так він визначає свої твори) є цілком законним, рівноправним серед інших жанрів, що так звана «розважальна література» може і повинна містити в собі такий же гуманістичний зміст, мати такі ж високі художньо-естетичні якості, як, наприклад, соціальний, психологічний роман, а отже, і виконувати такі ж відповідальні пізнавальні й виховні функції. Саме це й намагається довести митець своєю творчістю.
Ідейною спрямованістю, етичним змістом, моральною атмосферою твори Шрайєра принципово відрізняються від «розважального чтива», яке має досить-таки значну питому вагу в літературі західних країн і, власне, виконує роль духовного наркотика, — звільняє читача від обтяжливої необхідності задумуватися над проблемами навколишнього життя, веде геть від повсякденних турбот, тривог і хвилювань у якийсь солодкаво-примарний світ, проповідує аполітичність і соціальну покору. А Шрайєр, навпаки, зіштовхує свого читача з реальним, суперечливим, сповненим проблем і конфліктів світом, примушує задуматися над прочитаним. На думку письменника, пригодницький роман має полегшити лише сприйняття матеріалу, але в жодному разі не його осмислення.
Матеріал Шрайєр черпає з двох джерел, це — «власний досвід і інформація, які певною мірою замінюють одне одне. Якщо не вистачає власного досвіду, то в пригоді стає збирання фактів». Митець студіює всю приступну фахову літературу. Дуже важливі для нього очевидці події'!. Бажано і відвідати країну, де має розігруватись дія роману, хоча вирішальним, як відзначає письменник, є не кількість подорожніх вражень, контактів, а їхня глибина — тобто ступінь проникнення у певні події, духовної причетності до них.
У другій половині 50-х і в 60-х роках Шрайєр публікує ряд творів — «Постріли над Балтикою» (1956), «Храм сатани» (1960), «Чужий у раю» (1966) та ін, — в яких відображено протиборство двох тенденцій у світовій політиці середини XX століття. Тут особливо вирізняється роман «Сон капітана Лоя» (1956), в якому письменник викриває таємні пружини імперіалістичної політики диверсій і провокацій, підривні дії ЦРУ. Написаний на основі реальних подій, які неодноразово траплялися на початку 50-х років, роман і зараз сприймається як твір дуже злободенний.