Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 64)

Ось на обрії з'явився мис Пунта-Ель-Фаро із смугастою вежею маяка. Над рифами вирувала піна. Пінеро мружив проти сонця очі, він ще ніколи не почував себе аж так не в формі. Обмаль часу, непосильне завдання — все це гнітило його. Звичайно ж, зброя якось просочується в Сальвадор, проте навряд, щоб вона надходила з комуністичних країн, її ввозили переважно із США, купували за гроші, отримані від викупу високопоставлених осіб. З часів своєї служби у ВВВ Пінеро знав, що торгівля зброєю тут перебуває в руках мафії. Їй же належала й ота, затримана в Гондурасі, колона вантажних автомашин з бойовою технікою. Тоді Пінеро отримав завдання довести, що зброю везли з Нікарагуа, бо це дуже пасувало до сценарію, хоча насправді машини йшли з Коста-Ріки. А повітряні шляхи? Пізньої осені літаками було привезено дві з половиною тонни зброї, але стався нещасний випадок: один літак упав у повстанському районі, а другий збили винищувачі… Але обидва літаки були не закордонні, а належали приватній фірмі повітряних таксі, власник якої не витримав допиту.

Залишилося ще тринадцять морських миль, хвилин вісім льоту. Гласмен нібито бачив документи, знайдені на горищі в будинку брата якогось комуніста. Служба безпеки роздобула їх ще в листопаді й передала через військового аташе США для аналізу в Пентагон. Частина паперів стосувалась подорожей комуністів до Східної Європи з Куби. Куба там була зашифрована під кодовою назвою «Есмеральда», а Нікарагуа фігурувала під назвою «Лагос». Але дешифрувальники, очевидно, були страшенні невігласи, бо так і не змогли виявити справжнього значення тих документів, натомість опублікували їх у пресі.

Звідси почалися непорозуміння. Пінеро знав лише деякі уривки з тих документів, проте й у них було дуже багато слабких місць. В ті часи комуністи Сальвадору лише починали створювати бойові загони. Їхня нерішучість в питанні збройних виступів до 1979 року призвела навіть до виходу з партії деяких комуністів і її розколу. З цієї причини ще рік тому в її рядах нараховувалось від 220 до 225 членів. Крім того, у них не вистачало воєнного досвіду, який мали інші керівники Опору. Але де вони роздобули стільки мінометів, ракет та іншого озброєння — лишалось неясним. Папери було складено дуже незграбно, пароль «Боротьба до перемоги або смерть» переплутано з паролем «Революція або смерть», хоча вони належали різним бойовим групам і т. д.

Ще гірше було з приписуванням Фіделю Кастро авторства листа про те, нібито єдність сальвадорського руху Опору досягнуто завдяки кубинським героям. Автори документа алегорично йменували Фіделя товаришем, братом і другом. Перше звучало досить коректно, але «брат» для офіційного листа-подяки видавалося надто фамільярним. «Друг» — іще гірше: в ужитку латиноамериканських революціонерів слово «друг» («аміго») означало не революціонера, а лише прихильника революції, який їй зрідка допомагав. Пишучи від імені керівництва лівої опозиції, автори згадували про колишні тривалі суперечки, а Кастро, як вони запевняли, допоміг їм подолати розкол. Зустріч з Фіделем нібито проходила «в палаці», хоча його приймальня містилась у будинку Центрального Комітету. Пінеро доводилося багато разів бувати туристом у Гавані, там, звичайно, був Палац Революції, але ж у ньому, колишній резиденції диктатора Батісти, містився музей. Кастро справді іноді приймав там, але зустріч названа в листі «переговорами», а не «прийомом».

Такі помилки, накопичуючись, дедалі більше руйнували вірогідність документа й свідчили про те, що автор дав надмірну волю фантазії. Це робило «білу книгу» схожою на збірку казок, з допомогою яких намагаються створити враження, ніби повстанці отримують широку допомогу від «друзів Москви». Завдяки цій допомозі партизани, мовляв, спромоглися налагодити в себе виробництво 120-міліметрових гармат. Такі вигадки тільки втомлювали читача. Потрібні були правдоподібніші факти, хай навіть сфабриковані.

Ліворуч тягся скелястий буро-зелений берег острова Меангуери, потім виринула Меангуеріта. Цей острівець був оточений підводними рифами, проте катера «Рубен Даріо» Пінеро не бачив. Очевидно, катер таки затонув, але в промінні ще низького сонця не можна було його побачити, дарма, що глибина не перевершувала тридцяти футів. Доведеться викликати водолазів. І раптом просто під собою Пінеро побачив у траві чоловіка. На нозі в нього біліла велика пов'язка, а поряд лежала зброя з боєприпасами. Пінеро наказав приземлитись на безпечній відстані, а сам по рації лагідним тоном заговорив до Гундлаха. Хоча цей тип завдав йому стільки неприємностей, Пінеро хотів узяти його живим, не застосовуючи сили.

Він намагався тримати себе в руках, але відчував, як його поступово охоплює лють. Майор Фітцрой доводив, ніби Гундлах загалом непоганий хлопець, його тільки треба було не примушувати, а переконати, ось тоді він міг би принести чимало користі! Але хіба Пінеро мав час на вмовляння? Та й Гундлах ставився до них різко вороже, про те свідчили всі його вчинки. Навіть особисто йому залив стільки сала за шкуру… «Спокійно, спокійно», — сам себе тепер умовляв Пінеро. Щоб не надто розчаровуватись, він думав про завдання, яке дав Гундлахові; завдання було настільки складне, що навряд чи Пінеро мав право сподіватись на його виконання. Адже Нікарагуа — це заразна бацила. Спочатку сандіністам допомагали Гондурас і Сальвадор. Між цими країнами існували дружні стосунки, багатьох людей, незважаючи на державні кордони, єднали родинні зв'язки, спільна мова, спільне почуття антиамериканізму, однаково непокірлива вдача. Тепер сандіністи зміцнювали свою армію, в них були ще свіжі спогади про власну боротьбу, революційна ідеологія й безробіття сприяли готовності народу до дії. Боєприпасів, узятих як трофеї в сомосівської національної гвардії, вистачало для окремих бойових операцій — чому ж тоді не спробувати розворушити осине гніздо в Сальвадорі?

Ні, ідея була правильна, але погано підготовлена. Завинили в цьому і майор Фітцрой, і Джексон, та й сам він, Пінеро, припустився чималих прорахунків. Діяли поспіхом, Гундлахові не дали навіть адресу представників Фронту національного визволення в Манагуа, а це насторожило місцеві власті. Та й чи мав право цей німець, який був лише перекладачем Ортеги, виконувати таку відповідальну місію? Якби в нього хоч часу було більше, принаймні днів зо три, щоб знайти підхід до впливових людей. За таких обставин навіть те, що він роздобув порожній катер, можна було вважати неабияким досягненням. Нікарагуанський катер з промовистою назвою «Рубен Даріо» — чудовий, незаперечний доказ! Тільки де ж той катер тепер?.. Можливо, лежить на морському дні, а може, його перекинула хвиля припливу і віднесла хтозна-куди, позмивавши всі ящики зі зброєю?

Вертоліт почав приземлятись, Пінеро чув слова Гундлаха, який повідомив, що шкіпер накивав п'ятами, хоча й отримав п'ять тисяч доларів. Коли вертоліт опустився на землю, Пінеро вистрибнув з кабіни й, тримаючи в руках портативну рацію, попрямував хащами до Гундлаха. Попереду скрадалися рейнджери. Пінеро був натомлений і лютий, колюча гілка подряпала йому шию, але він і далі перемовлявся з Гундлахом, хоча той зумисне його дратував. Почав з уїдливих натяків про зелений берет і чорний пояс, згадав про його службу у ВВВ, а звичайнісіньку невдачу назвав «успішною операцією».

Це було занадто, такого Пінеро вже не міг витримати. Він ще не бачив Гундлаха, але за кожним кроком його дедалі більше розбирала лють. Хрипким голосом він наказав, щоб Гундлах відкинув подалі зброю, хоч і не був упевнений, що той виконає його наказ. Пінеро вирішив відповісти на зухвалість німця якомога дошкульніше. Забувши про все, він вже не добирав слова, не контролював тон свого голосу. Роздратування виповнило його душу, переростаючи в зненависть. Цупке листя кущів дряпало по обличчі, а тоді він ще й почув зухвалі слова Гундлаха про магнітофонну плівку, здатну вибухнути бомбою.

Пінеро не тямив себе від люті. Він вже ладен був стріляти у відповідь на ті слова, але згадав, що Гундлах йому ще потрібен, і вирішив не знищувати його фізично, а натомість завдав психічного удару, збрехавши, що Гладіс уже схоплено і її катують. Гундлахові наче заціпило, він, мабуть, знав, як служба безпеки ламала її силу волі, — спочатку добре порахувавши кістки, а потім ще й піддавши електрошокові. Таких тортур не витримувала жодна людина, ніхто не виходив звідти неушкодженим — особистість просто деформувалась, перетворювалася в ніщо. Гундлах мав про це знати, якщо він лежав з нею в постелі. Не без утіхи подумавши про це, Пінеро перевів подих, але ту ж мить пролунала довга черга. Пінеро припав до землі, над ним просвистіли кулі, збиваючи листя й гілки. Лежачи долілиць, Пінеро збагнув, що зайшов надто далеко, але відступати було пізно. Він уже нічого не міг удіяти. Рейнджери відкрили вогонь без його команди, а Гундлах змінював магазин за магазином.

Яке безглуздя! Пінеро віддав наказ рейнджерам припинити вогонь, тим здалося, ніби він жаліє ворога, тоді Пінеро заходився розтлумачувати їм, щоб оточили німця й без зайвого шуму обеззброїли, як їх того навчено в спецшколі. Рейнджери ніби чекали такої команди. Не перестаючи стріляти, вони, мов тигри на здобич, кинулися вперед. Боєприпасів їм не бракувало, й витрачали вони їх не шкодуючи. З безглуздими затратами у цій оскаженілій країні не доводиться рахуватися.