Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 37)

Літак нарешті приземлився; вони заповнили картки туристів, які для них роздобув Данієль. Аеропорт носив ім'я Хосе Марті. На злітній смузі виблискував сріблом літак радянського Аерофлоту. З моря повівав легкий вітерець, страшенно пекло сонце, тут було парко як і в Белізі. В приміщенні митного контролю їх зустріли два чоловіки: співробітник Інституту дружби народів і сивий сальвадорець, який по-батьківськи обняв Гладіс і потиснув руку Гундлаху. Їхня машина, що стояла внизу, як не дивно, теж була марки «фалькон». Земляк сказав Гладіс, що в їхнє розпорядження надається авто з водієм. Гладіс відповіла, що це занадто люб'язно, хоч, звичайно, їм невдовзі треба рушати далі. Представник інституту висловив жаль з цього приводу.

По дорозі в готель він весь час розповідав їм всяку всячину, на зразок того, наприклад, що «фалькони» закуплені на виручку рекордного урожаю, щоправда, вони вже брязкотять як поліцейські машини марки «альфа-ромео». Коли вони звернули біля цукрового заводу ліворуч, Гундлаха сильно кольнуло під лопаткою. Він обережно кілька разів коротко вдихнув повітря, і біль пройшов — це нагадала про себе рана. Велично, ніби в кіно, мимо пропливала Гавана. Спочатку — строкатість будівель міських околиць з їх буйною тропічною рослинністю, потім — широченні сходи перед університетом, далі хмарочос в стилі «арт-деко», як пояснила Гладіе. Вона все ніби жадібно поглинала, а Гундлах вслухався в себе, побоюючись нового приступу болю.

Готель «Рів'єра». Сімнадцятиповерховий будинок з просторими довгими холами й ресторанами в бельетажі, споруджений в кінці п'ятдесятих років. За словами провожатих, це — один з найкращих готелів Гавани. Гундлах почував себе розбитим, стомленим, і ось він незабаром опиниться в зручному номері. Тихо шумить ліфт, ледь посвистують кондиціонери, десь знизу доноситься монотонний гул набережної — плескіт хвиль прибою і вигуки з шестикутного плавального басейну і з вишок для стрибків у воду— непевні звуки, які можна вважати: ш пішу. Над містом мерехтить імла, куполи Храму височіють біля гавані над морем, яким вважається тут Мексікаиська затока або Флорідська протока. Неповоротка обслуга готелю нагадувала Гундлаху берлінський «Хілтон» з його іноземним персоналом. Звичайно, є люди, які їдуть у комуністичну країну, а потім відразу ж сердяться, що там не все таке, до чого вони звикли. А для Гундлаха, що вже сидів у ванні, відтоді як він покинув Сан-Сальвадор, це було найприємніше місце відпочинку. Яке ж місто буде його наступним етапом — Рим чи Париж?

Задзеленчав телефон. Загорнувшись у широкий, махровий рушник, Гундлах підняв трубку. Голос Гладіе видався йому якимось здавленим, чужим.

— Гансе, пробачте, що я вас турбую, але сталась жахлива подія: в Сан-Сальвадорі викрадено Егіріке Альвареса й п'ятьох інших керівників Фронту. Вони були присутні на нараді в будинку юридичної консультації архієпископа… Хто? Я не знаю! Бандити! Або військові! Та це все одно! Нам повідомив про це Гільєрмо Унго, йому вдалося уникнути нападу… — В трубці несподівано клацнуло, Гладіс кинула її, не закінчивши розмови…

Гундлах витер ще мокре тіло. Керівництво Революційно-демократичного фронту, про який вчора йшла мова, виявилось не на висоті. Це безперечно тяжкий удар! Гундлах пішов до Гладіс, але в номері її не було. Можливо, вона телефонувала з іншого місця й не встигла про це сказати, або не мала можливості почекати на нього бодай дві хвилини. На столі він знайшов зім'яту телеграму «блискавку» з Мехіко з коротеньким текстом: «Радимо негайно продовжувати подорож одній Вітаємо Данієль».

Згодом вони зустрілися в вестибюлі. Гундлах так і не дізнався, де ж була Гладіс. Він пильно дивився на неї і по ній бачив, що вона не хоче, аби він її розпитував. Вона поїхала з ним до кінця 23-ї вулиці, де були розташовані агентства небагатьох країн, які мали повітряний зв'язок з Кубою. Маршрути заокеанських авіаліній кінчались у Берліні (Шенефельд), Празі, Москві, Мадріді. Гладіс уже набридло мандрувати обхідними шляхами. Вона замовила на перше грудня два квитки на літак «Іберія» до Мадріда, не згадавши й словом про телеграму.

Гладіс продовжувала мовчати. І все ж Гундлах зрозумів, що вона знехтувала порадою Данієля.

Його пропозиція, очевидно, грунтувалась на підозрі, що Гундлах міг виказати місце перебування керівників опозиції, назване нею тоді, в парку Аламеда. Ні, вона й не думала відмовлятись від його товариства! Він помітив це, коли вони виходили з авіаагентства, і простив їй її мовчазність — вона, мабуть, була під враженням тієї приголомшливої звістки. Гладіс серйозно ставиться до союзу, який вони заключили в Белізі; вона покладалась на свою інтуїцію, незважаючи на попередження товаришів, які могли помилятися під враженням непевної атмосфери в еміграції. «Ця атмосфера, — думав він, — перетворює людей у бойові машини, обмежує їхню особистість, а Гладіс залишилась сама собою — партизанкою її жінкою».

Зігрітий відчуттям, що вона вважає його своїм другом, він не дуже зважав, що тут, крім желе й крему, майже нічого не було їсти; в країнах Карібського басейну взагалі кондитерські вироби виготовлялись занадто солодкі. Обідали вони в «Рив'єрі», гам їх годували безплатно. Кубинці нібито збиралися відмінити гроші і для приїжджих застосовували п готелях систему кольорових карток, за які можна було купити й певну кількість дефіцитних або занадто дорогих товарів на зразок всілякого різьблення, рому… На 23-й вулиці вони зайшли в готель «Гавана лібре», куди Гладіс була запрошена на прийом. В переповненому фойє їм подавали бутерброди і напій, приготовлений з білого рому на льоду і з м'ятою. Відтиснутий натовпом від Гладіс, Гундлах випив кілька склянок, так і не довідавшись, на честь кого був влаштований прийом. Якась дама роздавала автографи, але Гундлах так і не розібрався, чи тут відмічався ювілей тієї зірки, чи цілої групи артистів; він стомився цими урочистостями і незабаром, пробираючись поміж тропічними деревами, що росли тут, сягаючи аж до третього поверху, непомітно вийшов з вестибюлю.

Надворі його обдало свіжим морським вітром. Він присів на парапет. Мимо проносились численні автомобілі, обдаючи його вихлопними газами, а іноді й подаючи сигнали. Асфальт ще віддавав акумульоване за день тепло, виблискуючи в неоновому світлі жирними темними плямами від мастила й гумових шин. Ця частина бульвару звалась Рампою, бо колись вона була просто косою, що заходила далеко в море, а потім стала вулицею двомільйонного міста; так, Рампа була не зовсім рівною, її строкаті ліхтарі й фасади будинків, виглядаючи з-за зелені пальм, свідчили, що тут колись були джунглі, Вавілон розпусти з ігорними домами, наркоманією і проституцією. А сьогодні? Йому сказали, що Куба єдина країна Карібського басейну, яка подолала злидні й неписьменність. Тут ніхто не ходить босий як в Сан-Сальвадорі, в містах повно іноземців, туристів, комерсантів, емігрантів. Право політичного притулку, ця іберійська традиція, збереглася тепер не всюди, тільки ще в Коста-Ріці, Венесуелі, Мексіці, а головним чином тут. Для втікачів з континенту це остання зупинка, найбезпечніший притулок. Якщо в Гавані є телефонна книга, то Ворд, Вебстер і Віллоубі, звичайно, там не зазначені. Тут можна вільно подорожувати по країні, не боячись переслідувань, емігранти мають право збиратись, вільно отримують місце в готелі тощо. Але всяка еміграція залишається місцем туги за батьківщиною, місцем надії на повернення.

Хтось заговорив до Гундлаха по-англійськи, подаючи йому якісь знаки, запитав, чи не хоче він продати сорочку, туфлі чи сигарети? Або чи не зможе він купити йому в магазині готелю «Гавана-лібре» кілька пляшок рому? Він би заплатив удвічі, а то й утричі дорожче. Гундлах, прагнучи скоріше спекатись нахаби, пояснив, що це не його готель. В його голові снувались різні думки. За два квартали звідси він бачив клуб під назвою «Коменданте Турсіос Ліма» на честь гватемальського партизана, боротьба якого вже стала легендою. Звичайно острів Свободи був форпостом революції, він, як магніт, притягував лівих, які, діставшись сюди, ніби робили стрибок з краю злиднів в суспільство справедливості і діставали тут політичний притулок. Про це знають вороги Куби на континенті і вже протягом двадцяти років погрожують їй і бойкотують. Тому на вулицях зустрічається так багато людей у військовій формі, країна повинна захищатись, нести тягар озброєння, це все й породжує нестатки. Але ж хіба це привід для того, щоб невдоволені ставали помічниками ворогів? З Гундлахом так часто бувало, коли випитий алкоголь не викликав у нього гризот сумління, а навпаки, загострював почуття; коли він бував напідпитку, він починав ламати голову над причиною тієї чи іншої дії, розплутувати всілякі загадки.

І на цей раз його роздуми були не марні. Сидячи тут на камені, він дійшов висновку, що йому немає ніякого діла до всього, що він бачить тут довкола. Його лише бентежило те, що Гладіс Ортега не бачила в ньому чоловіка — можливо, вона зберігала вірність своєму? Незважаючи на те, що він загинув? І все ж Гундлах міг би зв'язати з нею свою долю. Може б, стати просто її соратником по революційній боротьбі? Очевидно, Ортега належить до керівних кіл, вона один з небагатьох послів, які за дорученням Фронту національного визволення в момент перепочинку напередодні вирішальних подій летять в Європу. Якщо їх місія буде вдалою, то для Гладіс відкриється шлях угору, в вище керівництво Опору. Коли Гундлах дійсно зможе їй допомогти, він також піде на підвищення, стане їй необхідним. А потім одного чудового дня прийде перемога! її друзі візьмуть у свої руки владу, як недавно сандіністи в Нікарагуа, Фронт національного визволення стане урядом — а він, Гундлах, можливо, очолить їхню пресу, буде шефом пропаганди або співробітником служби зовнішніх відносин завдяки його мовним і дипломатичним здібностям. А чому б і ні, якщо він своєчасно покаже на чийому він боці і що він навіть життя не пошкодує для революції? Велику користь новому урядові можуть принести і експерти, а в цьому він майстер, в разі необхідності зможе використати досвід, набутий у концерні. З яким задоволенням він всі ці роки служив би ліпше такому молодому урядові, пояснюючи світовій громадськості його мету і наміри!