Владимир Василенко – Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду. Правова оцінка (страница 8)

За таких обставин сучасні експертні оцінки не можуть беззастережно бути безальтернативною заміною оцінок, фахове виконаних в минулому, а також деяких перших емпіричних оцінок Голодомору сучасниками, особливо тими, які тривалий час жили в Україні, відвідували її сільські регіони і мали конфіденційний доступ до носіїв необхідної інформації.

З огляду на неординарність ситуації варто розробити нові підходи як до корекції сфальсифікованої демографічної статистики, так і до використання раніше зроблених експертних та емпіричних оцінок. Згармонізованість таких підходів сприятиме одержанню надійніших результатів.

Труднощі у підрахунках загальної кількості замордованих голодом людей іноді використовуються для того, щоб кинути тінь сумніву на нашу національну трагедію і заперечити її геноцидний характер. Як зазначалось раніше, ключовим для кваліфікації злочинної поведінки злочином геноциду є не кількість вбитих людей, а намір знищити певну групу як таку через повне або часткове знищення її членів. Кількість жертв не є юридичною ознакою геноциду, а лише однією з обставин злочину. З’ясування цієї обставини є лише допоміжним засобом доведення наміру часткового або повного знищення певної групи як такої, а також вирішення питання про ступінь тяжкості вчиненого злочину і призначення відповідного покарання. При спрямованості злочину проти групи як такої вбивство будь-якої кількості її членів є злочином геноциду.

Навіть якщо під час Голодомору загинуло б не кілька мільйонів українців, а на порядок менше, це не змінило б геноцидного характеру цього злочину. Численні підрахунки, зокрема ті, результати яких вказують на мінімальну кількість жертв Голодомору, свідчать, що вбито мільйони. Точне число мільйонів — 3, 5, 7 або 10 з правової точки зору не має принципового значення. Тому в плані кваліфікації Голодомору злочином геноциду будь-які політичні маніпуляції цифрами, пов’язаними з кількістю жертв, як у бік їхнього зменшення, так і збільшення, є безпредметними. В моральному плані такі дії — спекулятивні і блюзнірські.

Механізм здійснення Голодомору: його організатори, виконавці та співучасники

У здійсненні українського Голодомору були задіяні всі елементи партійно-радянської системи, які були складниками тоталітарної партійної держави (Грей-Дорсі), або держави-комуни (С.Кульчицький). Особливість цієї держави полягала в тому, що конституційні органи державної влади і управління — як у центрі, так і на місцях — були підпорядковані Комуністичній партії, яка невдовзі після жовтневого перевороту 1917 р. практично залишилася єдиною партією в країні (а на початку 20-х років — і фактично) і з утворенням Союзу РСР стала називатися Всесоюзною комуністичною партією більшовиків — ВКП(б).

Очолювалась ВКП(б) Політичним бюро, яке складалося з визначеної кількості партійних лідерів і якому належала реальна влада в СРСР. Після того як у внутрішньопартійній боротьбі Сталін утвердився як одноосібний лідер і привласнив собі диктаторські повноваження, найвпливовішими членами Політбюро, починаючи з 20-х років, стали його прибічники — Каганович, Молотов, Мікоян, Калінін та інші. Ухвалені Політбюро рішення втілювались у закони або постанови конституційних органів влади, а з найважливіших питань — у спільні постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР.

На початку 30-х років Союз РСР, який відповідно до Конституції 1924 р. був федеративною державою із досить широкими повноваженнями її суб’єктів, перетворився у надцентралізовану партійну тоталітарну державу, керовану Сталіним та його оточенням. Легітимація диктатури комуністичної верхівки, ідеологічним прикриттям для якої слугували демагогічні гасла, відбувалася із допомогою нормативних актів союзних і республіканських органів влади. Нерідко ці акти мали грифи «цілком таємно» і не підлягали розголосу. Партійні рішення і відповідні постанови державних органів з особливо важливих питань ухвалювались Сталіним та його найближчим оточенням без формального обговорення навіть на Політбюро, не фіксувались у формальних документах, але були керівництвом до дії для всієї вертикалі партійної диктатури від «Москвы до самых до окраин».

Складовою частиною ВКП(б) була українська компартія — КП(б)У, яку було позбавлено самостійності і яку союзне парткерівництво використовувало для утримання Україні в своїй силовій орбіті. З цією метою ухвалювані в Центрі партійні рішення, закони та постанови дублювались в Україні відповідними актами ЦК КП(б)У, Політбюро ЦК КП(б)У, РНК УСРР та ВУЦВК.

У планах приборкання України важлива роль відводилася ГПУ — Головному політичному управлінню УСРР — так з 1922 р. стала називатися ВУЧК.

У 30-ті роки тандем КП(б)У — ГПУ ні за національним складом свого керівництва, ні за спрямуванням своєї діяльності не був українським, діяв під жорстким контролем Кремля і був слухняним знаряддям реалізації антиукраїнської політики центру.

Чільну роль у механізмі здійснення Голодомору в Україні відігравало кремлівське керівництво, яке було його ідеологом, замовником і організатором. Виконавцем і співучасником здійснення Голодомору було партійне і радянське керівництво України.

У здійсненні злочину були активно задіяні органи радянської юстиції, суду і прокуратури, спецслужби, збройні підрозділи органів внутрішніх справ, ГПУ, Червоної армії та прикордонних військ.

Низова ланка виконавців — керівники місцевих організацій КП(б)У та місцевих органів радянської влади, які залучали до злочинних акцій із вилучення в селян продовольства місцевих активістів із числа членів комітетів незаможних селян, сільських партійних і комсомольських осередків.

Ідеологом, замовником і організатором Голодомору в Україні був Сталін, який відігравав керівну і ключову роль у плануванні злочину, формуванні механізму його здійснення і контролі за його здійсненням. Як генеральний секретар ЦК ВКП(б), диктаторській волі якого підкорялося Політбюро, Сталін був ініціатором усіх принципових партійних рішень щодо організації Голодомору в Україні.

Спеціалізованими елементами центрального механізму здійснення Голодомору в Україні та на Північному Кавказі стали надзвичайні хлібозаготівельні комісії, створені за рішеннями Політбюро ЦК ВКП(б). На чолі комісій стояли особи з найближчого оточення Сталіна.

Головою Комісії для України було призначено В. Молотова, члена Політбюро ЦК ВКП(б), Голову РНК СРСР. Головою Комісії для Північного Кавказу став Л. Каганович, член Політбюро, секретар та завідувач сільгоспвідділу ЦК ВКП(б). У роботі комісії Молотова, склад якої не було визначено, фактично брав участь Каганович, який походив з України, знав українські реалії і в 1925–1928 рр. був генеральним секретарем ЦК КП(б)У.

Поряд із Кагановичем спеціальні функції в Україні виконував Постишев. Їм обом, відповідно до Постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні» від 19 грудня 1932 р., було доручено разом із республіканським керівництвом вжити всіх необхідних організаційних та адміністративних заходів для виконання планів хлібозаготівель. Із цією метою Каганович і Постишев перебували в Україні з 20 по 29 грудня 1932 р.

З січня 1933 р. Постишева було призначено другим секретарем ЦК КП(б)У і першим секретарем Харківського обкому КП(б)У (водночас до лютого 1934 р. він залишався секретарем ЦК ВКП(б)). Будучи наближеною до Сталіна особою, він фактично контролював першого секретаря КП(б)У Косіора, який втратив довіру вождя. Забезпечуючи виконання планів хлібозаготівель, а фактично організовуючи Голодомор, Постишев відіграв вирішальну роль у придушенні національного ухилу в КП(б)У.

Важлива роль у механізмі здійснення Голодомору відводилась каральним органам, які діяли як органи Кремля. Рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) від 24 листопада 1932 р. заступника голови ОГПУ Балицького було призначено особливим уповноваженим ОГПУ в Україні. На початку грудня 1932 р. він прибув до Харкова і невдовзі обійняв також посаду голови ГПУ УСРР, яку до нього займав С. Реденс — свояк Сталіна.

До республіканського ядра організаторів Голодомору входили перший секретар ЦК КП(б)У С.Косіор, голова РНК УСРР В.Чубар, голова ВУЦВК Г.Петровський, а також перші секретарі обкомів КП(б)У — зокрема М.Хатаєвич, Є.Вегер, Р.Терехов, В.Строганов, М.Майоров, С.Саркісов, Н.Алексєєв. Ці посадовці забезпечували здійснення Голодомору керівництвом нижчих рівнів. При цьому перші особи республіканського керівництва були інкорпоровані також до вищих союзних партійних органів. С.Косіор був членом Політбюро ЦК ВКП(б) — з 1930 р.; В.Чубар — кандидатом у члени Політбюро ЦК ВКП(б) у 1926–1935 рр.;Г.Петровський — членом ЦК ВКП(б) у 1921–1939 рр.; кандидатом у члени Політбюро ЦК ВКП(б).

Така конструкція вищого рівня механізму здійснення Голодомору дозволяла ефективно контролювати дії республіканських лідерів і забезпечувати беззастережне виконання ними волі кремлівського керівництва.

Голодомор було вчинено злочинною групою з чітко побудованою ієрархічною вертикаллю керівництва та координації злочинної діяльності. Вона являла собою стійке об’єднання осіб, які належали до вищого ешелону «партійної держави» і які свідомо використовували її як інструмент залучення широкого кола інших осіб для участі в злочинній діяльності.