Владимир Кашин – Таємниця забутої справи (страница 5)

Василь мовчав. Запал у нього пропав, хлопець відчув себе вкрай стомленим, хотів, щоб швидше закінчилося це терзання.

Субота рішуче застебнув ґудзик на комірі, підтяг галстук і виключив вентилятор. Стало тихо. Тільки чути було, як важко дихає Василь. І Субота раптом зрозумів, що непокоїло його весь час, протягом усього допиту: здалося, ніби розмовляв не з підозрюваним в убивстві студентом Гущаком, а, як перед дзеркалом, — сам із собою. Зрозумів, чому Василь відразу видався йому знайомим, хоч ніколи раніше не потрапляв до міліції. Цей упертий, замкнений характер чимсь нагадав його власний…

Субота підсунув Василеві протокол. Той, не читаючи, підписав кожну сторінку.

Субота натиснув на кнопку під столом. На дверях з'явився сержант. Слідчий кивнув на Василя. Хлопець мовчки підвівся и опустивши голову, почвалав попереду конвоїра.

Ще дужче запахла липа. Субота підійшов до відчиненого вікна і, зіпершись на руки, почав повільно і глибоко дихати за системою йогів.

3

Підполковник Коваль поїхав із Валентином Суботою у Лісову не машиною, а електричкою. Звернення Управління внутрішніх справ, наклеєне біля приміського вокзалу і на всіх станціях до Лісової, поки що не дало результату, і Ковалю, так само як і слідчому Суботі, не хотілося втрачати бодай якоїсь надії на несподівану асоціацію, на спалах інтуїції, що могли народитися в дорозі, якою проїхав Гущак, або на місці трагедії.

Коваль нічим не гребував, дошукуючись істини, і часом шлях до неї підказувало йому зовсім несподіване. І, відома річ, коли під ногами немає твердого грунту, людині доводиться зважати і на раптовий здогад. Для підполковника Коваля у загадковому вбивстві «канадця» поки що було стільки неясностей, що здавалося, знак оклику ніколи не пощастить поставити. Нічого конкретного не міг підказати йому і лейтенант Андрійко, який досі самостійно проводив розшук.

Для поїздки Коваль і Субота вибрали час, коли закінчується година «пік», настає довга пауза у розкладі поїздів і пустіють станції. Серед людей, навіть заклопотаних, завжди знайдуться зіваки, які будуть ходити назирці і заважатимуть.

Електричка м'яко пливла на північний захід, минаючи заводські будівлі і нові житлові квартали; далі з'явилися зелені масиви, в які вона врізалася, мов ракета. Вагон швидко скочувався лісовою просікою у глибоку долину, і високі дерева миготіли перед очима. У відчинені вікна разом із вітром вдиралися пахощі лісу. Навколо було так світло й святково — вагон безлюдний і повний сонця, тільки ліворуч біля вікна сиділа якась бабуся з кошиком, зав'язаним полотняним рушником і повним хліба, а навпроти, в кінці вагона, затуляючись газетою, цілувалися молодята, — що Ковалю не хотілося думати про трагедію на Лісовій.

Він згадав про свою Наталю, яка працювала піонерватажком у таборі неподалік від залізничної станції, яку минули, і подумав, що неодмінно заїхав би хоч на кілька хвилин, якби опинився тут сам, без слідчого. І ще став думати, чи змогла б його дочка отак любитися, затуляючись газетою, і від того, що не знав відповіді, сердито зиркнув на молодого слідчого, викликавши у того здивування своїм несподівано холодним поглядом.

На відміну від підполковника Субота весь час думав тільки про справу, заради якої вони їхали у Лісову. Ні сонячний день, ні краєвиди за широким вікном вагона не тішили його. Від дня, коли йому доручили справу про убивство Гущака, і до сьогодні він не мав жодної хвилини спокою. Навіть уночі йому снилися Гущаки усякого віку, зросту, масті, живі й мертві, і він плутав, хто кого убивав. Прокидався, коли йому починав снитися прокурор, людина в глибині душі співчутлива, шаноблива до своїх підлеглих, але водночас вимоглива до жорстокості, особливо коли вони провалюють слідство. А той факт, що тепер на чолі оперативної групи поставлено Коваля, якому доручають найзаплутаніші справи, свідчив не лише про те, що інспектор Андрійко, на думку начальства, не впорався із завданням, а й про те, що убивство набрало нового, ще не відомого для Валентина Суботи значення, і комісар міліції, начальник Управління внутрішніх справ, хоче допомогти слідству майстерним розшуком.

Але підполковник Коваль не лиш допомога, а й контроль, пересторога йому.

Субота знову й знову аналізував усе, що встиг зробити. На щастя, не спокусився на всілякі фантазії, не вигадував додаткових версій, а опрацював ту, яка вже майже привела до успіху. Так заспокоював себе молодий слідчий, проганяючи тривожну думку: «Нащо ж було, коли справа лагодиться, підключати до неї Коваля? Невже виник сумнів, що він не зможе самостійно завершити її?!»

Була ще одна причина, чому молодий слідчий почував себе перед підполковником Ковалем не зовсім певно, але причина ця мала особистий характер, і думати про неї Субота собі не дозволяв.

Поїзд плавно наближався до станції, і слідчий вперше побачив у новому ракурсі — з вікна електрички — знайому смугу кущів, автомобільне шосе уздовж залізниці, місце трагедії, яке раніше він оглядав, стоячи біля колій.

Ось і платформа. Коваль і Субота пішли не вперед, до перехідного містка, а на протилежний край її, туди, де мешканці східної околиці Лісової, незважаючи на застережний плакат, стрибали на рейки і притьмом перебігали через них. Вони теж сплигнули: Субота легко, а підполковник затримався на прузі і незграбно гупнув на землю, аж заболіли п'яти.

Коваль з гіркотою подумав, що обважнів, — заклопотаний справами, перестав відвідувати басейн, на риболовлю теж не вибереться, навіть зарядку часом не зробить, от і результати!

Йдучи уздовж колій, він вдруге пильно розглядав місцевість. Далеко вперед побігли блискучі відшліфовані рейки. Виплутавшись із станційних переходів, вони гнучко вислизали на широкий простір і плавно завертали вдалині, виблискуючи сонячними зайчиками. Обабіч колій тяглися проїзні шляхи: ліворуч нагріте сонцем розм'якле асфальтове шосе, праворуч — звичайна бруківка, крізь яку пробивалася жухла травиця. Шосе було затиснене між колією з піднятими над землею дротами семафорної сигналізації і масивними мурами санаторіїв та ажурними решітками будинків відпочинку, що тяглися на сотні метрів впритул до шосе; а бруківка стелилася по той бік залізниці під зелені дерев'яні парканчики піонерських таборів, схованих у гущавині лісу, який, обіймаючи сотні гектарів, випліскувався аж до сусіднього селища.

Метрів за шістдесят від платформи Субота зупинився, сказав: «Тут» — і, розкривши папку з паперами, знайшов кроки, накреслені ним при першому виїзді на місце події.

Від того дня, коли прокурор викликав його і наказав їхати з лейтенантом Андрійком та медичним експертом на пригоду, здавалося, минула ціла вічність А насправді — тиждень, протягом якого Субота, пам'ятаючи золоте правило — розслідувати по гарячих слідах, бо після вбивства час працює на користь неспійманого злочинця, — не їв, не пив, не спав ночами. Не може собі докоряти, бо протягом цього тижня вони з лейтенантом вийшли на Василя Гущака, і тоді відпали інші припущення та версії, які народжувалися не з реальних фактів, а з домислів, від побоювання втратити всесторонність розслідування. А вийшовши на Василя Гущака, він домігся запобіжного арешту запідозреного.

Основне уже зроблено. Створювати тепер нову оперативну групу з підполковником Ковалем просто смішно. Трохи втішала думка, що він не підлеглий Коваля і комісарове недовір'я виявлено не йому, а інспектору Андрійку І слідство до кінця доводитиме зрештою він — Валентин Субота. Міркуючи так, слідчий витяг з папки кроки місцевості, накреслені по свіжих слідах події як додаток до протоколу огляду трупа.

На цьому примітивному, але доволі точному рисунку, який зображав на лінованому аркуші колії, смугу гравію, кущі і дроти семафора, шосе і недалеку платформу, було позначено труп Гущака, що лежав не на рейках, а обіч них, відштовхнутий колесами чи потоком повітря, і — окремо — відрізану ліву руку, яку затягло майже до платформи

Роздивляючись рисунок, підполковник попросив слідчого ще раз розповісти, якою він вперше побачив тутешню обстановку.

Субота повторив про огляд місця події, про спроби знайти незатоптані сліди на стежці уздовж колії, про знахідки різного дріб'язку: недокурки, обгризений олівець, книжечка розкладу руху електропоїздів на літній період…

Лейтенант Андрійко. зібрав ці предмети, але він, Субота, вважає тепер, що як речові докази цей дріб'язок непотрібний, оскільки не зв'язується з жодною можливою версією, а тим більше з основною, що вбивцею став онук загиблого…

— А не могло у злочині взяти участь кілька чоловік? — подумав уголос Коваль.

Молодого слідчого трохи дратував тон, яким підполковник запитував. І весь його вигляд: ніби розморений спекою, той оглядав навколишню місцевість сонним оком, думаючи про щось своє, далеке від справи, можливо, вишукуючи під найближчими деревами найгустішу тінь і прохолоду.

Але Субота і натяком не виказав своїх почуттів. Зрештою, головною особою у слідстві є працівник прокуратури, а оперативна група на чолі з Дмитром Івановичем лише допоміжний орган.

— Не думаю, товаришу підполковник, — смиренно заперечив. — По-перше, старому вистачило одного поштовху такого міцного парубка, як Василь, по-друге, у «канадця» не було ні знайомих, ні родичів, крім Василя та його матері, по-третє, машиніст електропоїзда № 703, під колеса якого потрапив Гущак, бачив тільки двох, що йшли стежкою попід колією. Він дав попереджувальний гудок, і вони відступилися від рейок…