Владимир Кашин – Таємниця забутої справи (страница 3)
Молодий слідчий добре пам'ятав, що ланцюг побічних доказів має бути замкнутий, інакше він розсиплеться. А для цього потрібне зізнання цього впертого хлопця.
Вітрець приніс крізь відчинене вікно паморочливий запах липи. Субота повернув голову і прислухався до шуму міста, що ніби прокочувався повз старий будинок Управління внутрішніх справ. Запах липи викликав якісь невиразні, але приємні асоціації, та слідчий не став розбиратися в них. Було не до особистих спогадів. Йому вперше довірили серйозну кримінальну справу — і він мусить будь-що розслідувати її. Які в нього були досі справи? Порушення техніки безпеки на виробництві, крадіжки, вчинені неповнолітніми.
Він добився санкції на арешт запідозреного в убивстві Василя Гущака як людини потаємної, схильної до несподіваних спалахів, що внаслідок внутрішньої душевної боротьби може зважитися на крайній вчинок, аж до самогубства. Цей арешт треба було тепер виправдати.
Валентин Субота добре знав, що має бути об'єктивним, бо інакше на суді легко виявиться упередженість слідства, але мимоволі підпадав під гіпноз доказів, що спліталися у досить міцний ланцюжок. Не вистачало лише зізнання молодого Гущака. Тому він не помітив, як весь хід думок і сам допит набрав у нього звинувального напрямку, не усвідомлював цього, і легке роздратування на запідозреного, яке раз у раз виникало в ньому, здавалося природною реакцією на впертість завзятого хлопця.
Зрештою, чому й не з'явитися такому настрою, коли усі зібрані докази проти цього студента?!
В голові ще лишались завчені колись елементарні положення: «Будь обережний при оцінці доказів. Не гарячкуй, тверезо вибирай версію. Не йди сліпо за першою-ліпшою, не підкоряйся першому враженню… Навпаки, насторожуйся, коли докази дуже легко йдуть до рук…»
Це були вірні правила. Але коли немає з чого вибирати, коли можлива лише одна версія?!
Звичайно, вигадати їх можна було чимало. За принципом аналогії. Ненавмисне вбивство під час сварки? Адже для того, щоб штовхнути старого під колеса поїзда, не треба багато зусиль. Самогубство, схоже на вбивство? Теж можливо. Прижиттєвий удар по голові, засвідчений медичною експертизою, міг статися і внаслідок нещасного випадку: кинувшись під колеса, старий ударився головою об рейку, а вже потім був зарізаний поїздом…
Можна було поцікавитися оточенням старого реемігранта Андрія Гущака. Але коли людина виїхала за кордон замолоду, повернулася після десятків років, нікого тут не знає і через два тижні гине за підозрілих обставин під електричкою, — які ще тут можуть бути версії? Хіба що його переслідувала канадська мафія, від котрої він утік до Радянського Союзу, а потім «чорна рука» мафії і тут знайшла його й знищила. Такого не могло статися… Та й не поїде він до Канади вивчати оточення емігранта Гущака! Не буде притягати за вуха й інші версії, які тільки заберуть час і заплутають справу.
Валентин Субота не боявся звинувачень, буцім він полінувався перевірити різні версії. Адже докоряти можуть лише в тому разі, якщо злочин залишається нерозкритим. У своєму успіху слідчий був певен. Рано чи пізно цей чорноокий юнак, припертий доказами, зібраними крихта до крихти, змушений буде підняти руки й зізнатися…
— Мовчанка не найкращий спосіб захисту, громадянине Гущак.
Молодий слідчий приготував студентові сюрприз. І вся розмова, яка точилася досі між ним і Василем Гущаком, була з погляду Суботи лише підготовкою до вирішального моменту.
Він уже помітив, що хлопець хитрувати не вміє і або заперечує свою вину, або просто мовчить, і коли справа дійде до упертих доказів, як любив говорити викладач кримінального права, то Василеві нікуди буде відступати…
Цей вирішальний доказ брехні молодого Гущака, яка свідчила про намагання обдурити правосуддя, лежав зараз у ящику стола, і слідчий тільки очікував слушного моменту, щоб пустити його в хід.
Така хвилина наближалася, і Субота відчув, як і сам починає хвилюватися. Стало задушно, і він попустив галстук. У протистоянні двох сил за плечима слідчого був закон. Слідчий мав перевагу, бо грав білими і робив хід першим. Але і запідозрений мав свої, не відомі зараз Суботі, ходи.
Так, необхідно звалити супротивника одним ударом. Приголомшити. І відразу за цим застосувати тонкий психологічний підхід, який повністю роззброїть супротивника, віддасть його на волю слідчого.
Все має відбутися рішуче, блискавично. Слідчий уже давно зрозумів, що Василь Гущак — твердий горішок. В якусь хвилину він здався навіть схожим на нього самого, і від цієї думки Суботі стало трохи ніяково, бо як же бути тоді з Ломброзо і його злочинним типом!
Знову долетів запах липи. Валентин Субота ввімкнув настільний вентилятор, щоб прогнати задуху і цей запах. Вентилятор шльопнув гумовими губами, а тоді тихо зашелестів, зашепотів, засвистів. Запах липи і далі паморочив голову.
Субота думав і про липи, і про Василя, майже однолітка свого. Їхнє покоління літає в Арктиці, будує станції на Ангарі, завойовує курну цілину. А цей міцний, кремезний парубок вбиває немічного діда, щоб заволодіти доларами і скринями із закордонними ганчірками. Все це Суботі було таке гидке, що він не міг перебороти в собі відрази і дивитися на Василя Гущака безсторонньо. Невже заради якихсь доларів хлопець міг піти на злочин?! Тим більше, що згодом все одно успадкував би… Чи заради ганчірок?!
Суботі не хотілося в це вірити, але тоді зникав мотив злочину…
Не маючи змоги зараз розібратися у цьому протиріччі, він почав знову думати про липи та інші сторонні речі. Щоб витримати довгу мовчанку, яку намагався нав'язати йому підслідствений, подумав, що липи під вікном посаджено давно, може, з сотню років тому, коли звели цей похмурий кам'яний будинок із широкими залізними сходами, які гудуть під ногами і ніби символізують усім своїм міцним виглядом непохитність і міць закону.
Все це мало здавна свій сенс. Якщо муровані стіни і залізні сходи попереджали кожного, хто заходив, про твердість і міць закону, то липи під вікнами нагадували ув'язненому, якого виводили на прогулянку або вели на допит, про те, як солодко пахне воля і як задушливо в підвалі, куди він може більше не спускатися, якщо підкориться слідчому…
— Мовчанка не найкращий спосіб захисту, — повторив Субота, повертаючись думками до дійсності.
— А ви раніше доведіть мою вину і чому тримаєте тут як злочинця…
«Ого! — з якимось задоволенням подумав слідчий. — Презумпція невинності… Освічений хлопець». — І відчув приємний мисливський холодок у серці — адже значно цікавіше мати справу із сильним противником, особливо коли той певен у своїй нездоланності.
— А коли доведу, що вас не було в місті, що їздили разом з дідом у Лісову? Будете захищатися? Чи признаєтесь?
Субота присунув ближче до себе стос паперу, узяв ручку і під вуркіт вентилятора почав писати протокол.
— Звичайно…
Запал у Василя пропав. Він теж втомився: і спека, і безсонна ніч, і нервове напруження — усе разом навалилося на нього. Хотілося, щоб швидше закінчився допит, щоб цей білявий прискіпливий чоловік з гострими, в'їдливими очима врешті зрозумів, що підозрює його помилково. Щоб відпустив додому, де чекає на нього убита горем мати. Їй не так болить, що загинув свекор — чужа для них людина, якої раніше і в очі не бачили і котра звалилася в їхню сім'ю, мов сніг на голову, й принесла біду, — як те, що забрали сина, Василя. Жаль матері, але навіть їй він не може всього сказати. А цей наївний слідчий пробує його «розколоти»!
Чого він приїхав сюди, цей канадський дід! Щось темне було в історії Андрія Гущака. Мати говорила, що він чи то злодієм був замолоду, чи в банді, і в сім'ї вважали, що загинув у бою з червоними. Василь посоромився тепер розпитувати гостя, і таємниця так і пішла з ним навіки. Батько, може, дещо й знав від своєї матері, але він загинув, коли Василеві було п'ять років…
— Отже, ви блукали містом як Уеллсова людина-невидимка? Вас ніхто не бачив. Аж поки не зустріли об одинадцятій Лесю Скорик…
У голосі слідчого бриніла іронія. Василю до цього було байдуже. Його пекла думка: «А Леся? Чи зрозуміє його? Чи простить?..»
Субота вирішив, що настав той момент допиту, коли, пред'явивши молодому Гущаку речовий доказ, він зможе зламати опір. Цей хлопець повинен відчути неминучість встановлення істини, зрозуміти, що йому доведеться здатися на милість правосуддя.
Слідчий висунув шухляду і мовчки поклав на стіл аркуш паперу. До аркуша було приколото голубуватий прямокутничок.
Василь дивився кудись убік, на залізний сейф, що стояв у кутку кімнати.
— Що це? — спитав Субота, привертаючи його увагу.
Василь Гущак не відразу зрозумів, що саме показує слідчий, але за мить м'язи його обличчя напружилися, а на скроні швидко застрибала жилочка.
— Квиток… — відповів зовсім тихо.
Субота відчув, як від хвилювання кров» дужче прихлинула до його лиця. Надійшов момент, який усе мав вирішити.
— Квиток, — теж тихо, майже пошепки протяг слідчий, відчуваючи, як від збудження у нього самого тремтить кожний нерв. Ця слабість злить його, він пересилює себе й зловтішно шепоче: — Залізничний…
йому раптом нагадується слідчий Порфирій Петрович з «Преступления и наказания» Достоєвського, твору, з якого запам'яталися цілі сторінки: