Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 80)

Гуками своїми підло-злодійськими

Нахгаписто-хапливими вмить добигаються

До всіх нагаз... Себто до сумочок,

Кишень, до погтмонеток і кольє,

Бгаслетів і годинників... І ті свої немиті лапи

Впихають у югбу шляхетних гостей

Кгізь шовк і оксамит, когсажі, фгаки та мундиги.

До тіла добигаються, лоскочуть, гладять,

Мацають і вгаз намацують, аж ви́ски

І хтиві вегески, смішки гозпусні.

Ніхто не знає, хто там кого, і тільки

Шви гепають, вивалюються бюсти, нагогу лізуть штани, тгуси

Все гозлітається...

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Так, я пам’ятаю... Саме тоді моє лакейство накинулося на моїх гостей...

ФІРУЛЕТ: А ми тоді до Альбертинки!

ШАРМ: Однак її вже не було!

ФІРУЛЕТ: Зникла!

ШАРМ: Ми застали лише погозкидані гештки її гагдегоба з... найінтимнішими частинами включно...

ФІРУЛЕТ: Так, із найінтимнішими частинами включно.

ШАРМ: Удаг!

ФІРУЛЕТ: Остовпіння! Де Альбертинка?

ШАРМ: А злодійчуки теж зникли. Пгопали безвісти, мов камінь у воді.

О, Фіоге!

О, маестго догогий! Що з нею статися могло?

Ба! Ясно! Підлі пси! Підступні кгадії!

На неї кинулися ті злодійчуки!

І зґвалтували, гоздягнувши догола!

Потому вкгали в нас її. І дгапнули...

ФІРУЛЕТ: Замордували!

ФІОР: А де труп?

ШАРМ: Немає, немає тгупа її наготи!

Однак вона для нас помегла! Її вбили!

Тому ми спгавили їй оцю тгуну

І найняли оцих-от ггобагів...

ФІРУЛЕТ: Отож тепер широкими шляхами світу

Йдемо, шукаючи

Нагого Альбертинки тіла!

ШАРМ: Нагого Альбегтинки тіла...

ШАРМ і ФІРУЛЕТ (співають):

О мій метелику, ти не втечеш від мене,

У мій сачок тебе зловлю я, ой-лю-лю!

О мій метелику, хай жваво ти женеш,

Мого сачка не оминеш, о ні!

ФІРУЛЕТ: А коли ми її знайдемо, нагу, викрадену, вбиту, влаштуємо їй похорон!

ФІОР: Перепрошую, перепрошую. Я небагато розумію, не надто знаюся в дурні́-мурні́ цих дивних перетворень, перевдягань, переформувань теперішньої моди, моди, моди...

Моди на бездоріжжях світу... Нестерпний маскараде! (замислений) Що це за труна?..

КНЯЗЬ-ЛАМПА (підходить): Тгуно! Як вчасно ти з’явилась, і мені згодишся!

Вітаю, тгуно! Дозвольте, я вкладу до цього гробу мої маєтність і славетність, мої пишноти і чесноти.

А ще мій кгах!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК (підходячи):

Я вкладаю до цієї тгуни свої діадеми,

Пегли, сапфіги, діаманти і смагагди,

І стогони свої!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Я Бога мого до труни цієї покладу.

Усім дякую, всі вільні! Служба вже скінчилася!

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Зараз!

Одну хвилинку! Не забирайте цю труну без мене!

До неї я складаю себе самого! Ве-е! І вже мене нема!

О, як це добре! Я помер!

ГЕНЕРАЛ: Даруйте!

Ця труна для нас! І нам її роковано!

Нам, засудженим! Обвинуваченим навіки!

Я в тебе, труно, складаю таємницю,

Мерзенну, незбагненну, криваву та страшну,

Все те, що годі й вимовити!