Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 50)

На ній себе творити щораз наново,

Аби зростати нею і давати, ростучи,

Собі самому шлюб в людському храмі!

Заходять з усіх сторін: Вельможі, Дами, а також Канцлер, Шеф Поліції і Харцизяки. Музика. Бал.

ХОР:

Це кадриль придворна, ох і ах!

Хай живе до скону наш монарх!

ГЕНРИК:

Це кадриль придворна, ох і ах!

КАНЦЛЕР:

Хай живе до скону наш монарх!

ГЕНРИК (прогулюючись попідруч із Канцлером):

Поглянь, танцює цілий двір!

Предивних марень шумний вир,

Осяянь віщих томна дріж —

Ніч злотокосих дивовиж...

КАНЦЛЕР:

Що за кадриль — шарман, бонтон!

Вона вквітчає кожен сон.

Душа ширя без перепон,

Золотокудра, наче льон.

ГЕНРИК:

Хоч глузду пшик, на хвилі рим

Пливе примар солодкий дим.

Хай рима й ритм в танку п’янкім

Закрутять коло аж по Крим! Тьху! Тьху! Тьху! Годі цього! Стояти!

Танцівники зупиняються.

Накажи їм уклонитися!

Танцівники кланяються.

Іще раз!

Уклін.

Іще раз!

Уклін.

Уклони ці вони помпують в мене... Де мої люди? (Заходять Харцизяки.) Я заявляю, що це жахливі горлорізи, амінь. Де Шеф поліції? (Підходить Шеф поліції.) Тримати за горлянку всіх і вся оцими харцизяками, амінь. Якщо хтось схоче... накинутись на мене... накинутись на нього! Добре (Ходить поміж присутніх і роздивляється.) Уже всі тут? Ота баберя — хто?

КАНЦЛЕР: Княгиня Пірулю.

ГЕНРИК: Я миттю розпізнав, що це княгиня, така вона вульгарна. А той кретин?

КАНЦЛЕР: А це кретин. Верховний.

ГЕНРИК: У нього кретинський погляд. А той добродій, м’який, пузатий, білий і воложистий?

КАНЦЛЕР: А це ласун.

ГЕНРИК: У нього прищ за вухом. І чим же він ласує, власне кажучи?

КАНЦЛЕР: Своїми несмаками.

ГЕНРИК: Гаразд. Я бачу, ти згромадив тут самі вершки. (До Харцизяки, показуючи на Ласуна.) На ногу наступи йому, і так, щоб заболіло.

Тиша.

І що? Вже тихо, га? (Роззираючись залою.) Сама еліта, звісно. Одразу видно — тут найвищі кола королівства. Але чому це все таке старе? Тут форум мамонтів!

КАНЦЛЕР: Даруй, Твоя Величносте.

ГЕНРИК: Таж це не люди! Це карикатури! Ти придивися до тих окулярів, отих борідок, вусів — яка ж огида в тих тілах — гидезна сухоребрість — а члени в них потворні, повикручувані — жалкі, розпачливі та склеротичні: блакитнуваті жилки, зуби пломбовані, ступні деформовані, шлунки здуті, груди запалі, склероз і нейросифіліс, хвороби й болісті, дефекти й брак кінцівок, а нагота страшна, стидка! А попри все, які ж вони всі вишукані! Яке ж усе це виплекане й чепурне, і першорядними перукарями випещене!

Гей, трупе, покажи свою шкарпетку, яка шкарпетка гарна в тебе, з добірним візерунком, зі щонайліпшого єдвабу — навдивовижу елегантна! Проте нога у стані розкладу. Це люди, які вже почали конати. І їхні погляди відгонять кладовищем. І це вони всім правлять тут?

ГОСТІ (танцюючи):

Це кадриль придворна, ох і ах!

Хай живе до скону наш монарх!

Припиняють танцювати. Заходять Лакеї з пляшками на тацях.

ЛАКЕЇ: Бургундське! Токайське! Портвейн! Малага!

ГЕНРИК (про Гостей): Яке пияцтво в їхніх рисах! Яка неоковирність в отих носах і животах, розгнузданість у лисинах!

О розперезаний оркестре, грай

Під час мого обряду шлюбного!

Бо це мені сприяє безугавно.

ЛАКЕЇ: Бургундське. Токайське. Портвейн. Малага.

ГЕНРИК: Де моя наречена?

КАНЦЛЕР: Отам, уже надходить разом з дівчатами, заквітчаними білим цвітом.

ГЕНРИК: Нехай наблизиться до мене і всміхнеться, й потупить очі, уклін мені складаючи. А я схиляюсь і ніжно її обіймаю, не дозволяю стати їй навколішки, а заразом всміхаюся до неї усмішкою давнішніх літ.

Маня і Генрик виконують це.

КАНЦЛЕР (збоку): Ваша Величносте, все чути.

ГЕНРИК (голосно): А саме так і треба, щоб нас чули. Ми не кохаємося — ми творимо кохання між собою... (До Мані.) Чому ти не всміхнешся? Всміхнись до мене, як давним-давно, коли ніхто не ґвалтував тебе і ти ще не курвила курвою у шинкаря, ти втямила?

Бо якщо ні, ти можеш відгребти. І вбік не зиркай, не шукай очима тут нікого, адже ти знаєш, що я ревную тебе до Владзя. (До Канцлера.) Умисно все це голосно кажу, приховувати щось не варто, все відверто. Диви, як гарно вона всміхнулася! Ця усмішка зродила безліч спогадів і зворушила мене до... до них...

О найдорожча, якби твій світлий усміх