Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 49)

Самим собою?

Я сам. Я сам.

Тепер, коли ти сам, так безбережно сам, міг би бодай на мить спинити цю невпинну декламацію.

Оце фабрикування слів.

Пусте продукування жестів...

Проте навіть коли ти наодинці зі собою вдаєш, що сам,

Ти повсякчас лише (скажімо щиро це, у цьому місці, власне, і цієї миті)

Вдаєш себе самого

Навіть перед самим собою. Я сам.

Я сам (зазначмо знову це)... а там

Крик, плач і стогін, кров, ах, ах, і страх.

О, ще ніколи досі жоден сущий

Не був приречений на розв’язок

Таких тяжких питань.

І не стогнав під жахливішим тягарем

Ганьби та болю...

То на яку ж позицію пристати ? Яку прийняти позу?

Ба, ба, я можу

Перед обличчям цього нікчемного, страшного

І стидкого світу збрижити брову,

Й до неба руки звести, можу

Перетворити на кулак мою долоню,

Чи провести рукою по своєму

Замисленому й мудрому чолі

Я...

Так, я... Я можу

Собі надати таку позу... перед вами.

І для вас! Але не для себе! Я не потребую

Пози жодної! Не відчуваю

Чужого болю! Декламую тільки мою людськість!

Ні, не існую

І не є я жодним «я», ах, ах, я поза мною,

Я поза мною творюся, ах-ах, о цей безгучний і пустий оркестр мого «ах», Що з прірви ти моєї добуваєшся і в прірві тонеш!

О декламатори! (Ми з люттю кинемо це слово, із сарказмом.)

Ви маєте на всю губу моральності

Й відповідальності! (Глумливо,

Злобливо скривимось, рукою махнімо. )

Даремні всі ваші книжки, статті,

Промови, філософії, системи, рації,

А також дефініції та обсервації,

Окрилення, натхнення, одкровення

Супроти отієї двохмільярдної людської маси,

Що між собою душиться в одвічній

І темній, дикій недозрілій тічці.

Даремно ваша муха дзеленчить навколо носа

Чорно-зеленої безодні (і хай мій таємний сміх

І людсько-людський сміх мій, інтимний, тихий

І невловний, а також незбагненний

Гучить цієї миті...). І поки ви всякчас

Якісь там пози прибираєте,

Ми тут скубемо на свій лад

Під долі нашої кущем.

(Ну а тепер, щоб монолог цей вивершити)

Я відкидаю будь-який порядок,

Ідею всяку,

Не довіряю жодній абстракції, доктрині,

Не вірю ані в Бога, ані в Розум!

Бо досить тих богів!

Дайте мені людину! І нехай

Буде така, як я:

Заплутана, мутна, незріла,

Невикінчена, темна й нечітка.

Щоб з нею танцювати! З нею гратися!

Стинатися на смерть! Вдавати перед нею! До неї лащитися!

Голубитися з нею й ґвалтувати,