Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 2)

ПРИНЦ: Авжеж, авжеж, звичайно... (Читає.) «...Сприяють визначним починам, посилюють особисті властивості й загострюють відчуття. Ці години небезпечні для людей із надмірними амбіціями і надто делікатним почуттям власної гідності. Справи, якщо їх розпочати в ці години, можуть обернутися на добре і на зле...» Ну, все як і завжди.

Заходить Іза.

Вітаємо вас!

ЦИПРІАН: Із величезним задоволенням!

ЦИРИЛ: І захватом!

ІЗА: Добрий день! Що ви, принце, поробляєте, в цьому... закуті?

ПРИНЦ: Те, що й мушу. Мій батько підтримує своїм виглядом підданців, а я своїм пробуджую фантазії підданок. А ви чому не в кортежі королеви?

ІЗА: Я запізнилася. Власне, біжу. Була на прогулянці.

ПРИНЦ: Ага, то ви, власне, біжите. Куди?

ІЗА: Ви, принце, нині неуважливий? Звідки ця меланхолія у вашому голосі? Ви не радієте життю? Я не роблю нічого іншого.

ПРИНЦ: Я також і саме тому...

УСІ: Що?

ПРИНЦ: Гм... (Розглядає їх.)

УСІ: Що таке?

ПРИНЦ: Нічого.

ІЗА: Нічого? Ви занедужали, принце?

ЦИРИЛ: Застуда?

ЦИПРІАН: Мігрень?

ПРИНЦ: Ні, навпаки, мене щось так і пориває! Кажу вам, щось аж булькає в мені!

ЦИПРІАН (озираючись): О-о, нічогесенька блондиночка. Цілком... цілком...

ПРИНЦ: Блондиночка? Якби ти сказав брюнеточка, було би цілковито те саме (роззирається, пригнічений). Дерева і дерева... Я хочу, щоби щось сталося.

ЦИРИЛ: О-о, там знов якась іде.

ЦИПРІАН: Із тітками!

ЦИРИЛ: Із тітками!

Заходять Івона і дві її тітоньки.

ІЗА: Що відбувається?

ЦИПРІАН: Ти лише глянь, принце, зі сміху можна впасти!

ЦИРИЛ: Тихо-тихо, послухаймо, про що вони говорять.

ПЕРША ТІТОНЬКА: Сядьмо отут, на лавці. Чи бачиш ти, дитя моє, отих молодиків?

Івона мовчить.

ДРУГА ТІТОНЬКА: Таж усміхнися, усміхнися, дитя моє.

Івона мовчить.

ПЕРША ТІТОНЬКА: Чому так мляво? Чому ти, дитя моє, так мляво усміхаєшся?

Івона мовчить.

ДРУГА ТІТОНЬКА: Вчора ти знову не мала успіху. Нині ти знову не маєш успіху. Завтра ти знову не матимеш усміху. Чому в тобі так мало спокусливості, моя люба? Чому в тобі немає ані краплини сексапільності? Ніхто на тебе й глянути не хоче. Правдива кара Божа!

ПЕРША ТІТОНЬКА: Ми вклали весь заощаджений гріш, справили тобі цю сукню в квіточки. Ти не можеш на нас нарікати.

ЦИПРІАН: А це що за птиця? Ото потвора!

ІЗА (обурено): Ну-ну, чому одразу потвора?!

ЦИПРІАН: Мокра курка! Вона — незадоволена!

ЦИПРІАН: Плакса! Масло масляне! Ходімо, продемонструємо їй нашу зневагу! Дамо їй по носі!

ЦИРИЛ: Так-так! Треба розтоптати цю набурмосену жалібницю. Це наш святий обов’язок! Іди ти першим, а я слідом.

Проходять із саркастичними гримасами прямо під носом в Івони, а потім вибухають сміхом.

ЦИПРІАН: Ха-ха-ха! Перед самим носом!

ІЗА: Облиште її — це безглуздо!

ПЕРША ТІТОНЬКА (до Івони): Бачиш, на що ти нас наражаєш.

ДРУГА ТІТОНЬКА: Вона наражає нас тільки на посміховисько. Кара Божа! Гадала, що хоч на старвік, коли я вже виконала всі свої жіночі обов’язки, уникну посміховиська. Зістарилась, а далі мушу терпіти глуми через тебе.

ЦИПРІАН: Ти чуєш? Тепер вони дають їй прочуханки. Ха-ха-ха, так їй і треба! Гарно їй всипте!

ДРУГА ТІТОНЬКА: Знову з нас сміються. Піти не можна, бо тоді сміятимуться за спиною... А якщо лишитися — сміються прямо в ніс!

ПЕРША ТІТОНЬКА (до Івони): Чому ти вчора на танцювальному вечорі навіть ногою не ворýхнула, любе дитя?

ДРУГА ТІТОНЬКА: Чому ніхто тобою не цікавиться? Чи ти гадаєш, що нам це приємно? Усі наші самичі амбіції ми вмістили в тобі, а ти... хай би тобі що... Чому ти не катаєшся на лижах?

ПЕРША ТІТОНЬКА: Чому ти не стрибаєш із жердиною? Інші панянки стрибають.

ЦИПРІАН: Ото вже помилка природи! Як вона мене дратує! Шалено мене дратує! Та риба камбала страшенно діє мені на нерви! Піду і перекину лавку! Що ви на це?

ЦИРИЛ: Ні-ні. Навіщо завдавати собі стільки клопоту? Досить показати пальця чи махнути рукою, чи щось у такому дусі. Хай що зробиш у бік такої істоти, це буде знущанням (чхає).

ДРУГА ТІТОНЬКА (до Івони): Бачиш? Тепер на нас чхають!

ІЗА: Не чіпайте її.

ЦИПРІАН: Ні-ні, треба втнути якусь оригінальну витівку. Знаєте що, я вдам кульгавого, й вона сприйме це як натяк на те, що до неї не ходить чаювати навіть пес із кульгавою лапою (хоче підійти до лавки).

ПРИНЦ: Стій! Я викину ліпшого коника!

ЦИПРІАН: Ого! Вступаюся з арени!

ЦИРИЛ: А що ти хочеш викинути? У тебе такий вигляд, начебто ти вигадав якусь неймовірну штуку!

ПРИНЦ (сміється в носовичка): Коника — ха-ха-ха, коника! (Підходить до тітоньок.) Панí, ви дозволите представитись? Я Його Високість принц Філіп, син короля.

ТІТОНЬКИ: О-о-о!

ПРИНЦ: Як я бачу, у вас клопіт із цією панянкою. Чому ж вона у вас така апатична?

ПЕРША ТІТОНЬКА: Лихо! Вона має якусь органічну недостатність. У ній занадто лінива кров.

ДРУГА ТІТОНЬКА: Узимку вона брезкне, а влітку протухає. Восени зашмаркана, зате навесні у неї голова болить.

ПРИНЦ: Даруйте, я направду вже не знаю, яку б то пору року вибрати. І на це немає ліків?