Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 15)

ПРИНЦ і ЦИРИЛ: Цить...

ІЗА: Вбивство... Ти хочеш стати вбивцею?

ПРИНЦ: Мовчи! Не втручайся! Я тут залагоджую свої приватні справи. Коли залагоджу, прийду. Іди звідси!

ІЗА: І ви тут? Ви допомагаєте в цьому?

ЦИРИЛ: Дурня! Філіпе, ходімо, це дурня! Киньмо це!

КОРОЛЬ (збоку): Дурня! Нумо!

ІЗА: Ходіть звідси!

ПРИНЦ (зазирає): Спить.

ІЗА: Ну то нехай собі спить. Чого тебе турбує, що вона спить?

Філіпе, я також спатиму... нині вночі.

ПРИНЦ: Тихо! Зітхнула!

ІЗА: Філіпе, я також зітхатиму... цієї ночі. Припини нею перейматися. Тут є я! Припини цікавитися нею, припини її вбивати... Ходімо.

ПРИНЦ: Щось їй сниться... Якісь сни?

ІЗА: Ну то нехай сниться. Я розповім тобі, що снилося мені. Мені снився ти. Ходімо.

ПРИНЦ: Мабуть, її сни про нас. Вона снить нами. Мною, тобою. Ми там, усередині.

ІЗА: Де? У якій середині?

ПРИНЦ: У її середині. Хіба не чуєш, як вона болісно спить? Як жорстоко дихає? Як тяжко працює усередині себе, як ми обоє провалюємося в неї, і вона робить із нами все, що заманеться, — цікаво, що вона там виробляє з нами, як вона нас там використовує?..

ІЗА: Ти знову став ненормальним? Ти не можеш перестати бути ненормальним.

ПРИНЦ (постійно пошепки): Я нормальний, але не можу бути нормальним, якщо хтось інший ненормальний. Добре, я буду нормальним, і ти також будеш нормальною, ну й що з того, якщо хтось інший, ненормальний, приграватиме з боку нашої нормальності на такій малій дудці: тра-ля-ля — а ми танцюємо — ми танцюємо...

ІЗА: Філіпе, і це після того, що було між нами вчора вночі?

ПРИНЦ (наслухає): Хропе.

ІЗА: Що?

ПРИНЦ: Хропе.

ІЗА: Ні, це вже переходить усякі межі.

КОРОЛЬ (збоку): Переходить! Нумо! Нехай переходить. Ух-ух! Переходь!

ПРИНЦ (мимохіть відповідає йому): Я не можу перейти. Що це таке? Хто це сказав? Що тут таке в цій кімнаті? Дивіться, як усе тут по-дурному — ці меблі (копає фотель).

КОРОЛЬ: По-дурному! Ух-ух!

КАМЕРГЕР: Тихо!

ЦИРИЛ: Уб’ємо її або ходімо звідси, бо я довше не можу тут стояти, отак, із цим кошиком, я вже піду, взагалі втечу. Втечу із замку. Я не можу довше бути отак, на припоні — не можу.

ПРИНЦ: Я мушу перейти! Мушу!

КОРОЛЬ: Гайда!

ІЗА: Поцілуй мене. (До Цирила.) Нехай він мене поцілує.

ПРИНЦ (наслухаючи): Плямкнула!

ІЗА: Годі. Я йду.

ЦИРИЛ: Принце, поцілуй. До дідька, зробіть щось, щоби він вас поцілував. Нехай він вас поцілує!

КОРОЛЬ: Нехай поцілує! Ух-ух! Нумо!

КАМЕРГЕР: Тихо!

ІЗА: Я не буду вижебрувати поцілунок. Не стоятиму годинами разом із цим кошиком і з цим ножем під дверима цієї негідниці. Годі. Я йду назавжди. Це занадто.

ПРИНЦ: Не залишай мене! Ізо, я поцілую тебе. Зажди!

ІЗА (відштовхує його): Не хочу! Відпусти мене, будь ласка! Я не хочу тут, на замовлення, під дверима, без жодного сенсу, із цим кошиком, із цим ножем. Які ще поцілунки? Облиште мене.

КОРОЛЬ (далі за канапою): Нумо! Гайда! Вперед!

ПРИНЦ: Холоднокровності. Передусім холоднокровності, інакше всі ми звихнемося з ума. Тихше, бо вона прокинеться... Ізо! Зажди. Не так різко. Я не можу втратити тебе. Не заражайся цією ненормальністю. Авжеж, я згоден, цей поцілунок за таких обставин немає сенсу, та попри все ми поцілуємося — поцілуємося, начебто це все нормально... заради Бога, вдаваймо нормальних, якщо вже не можемо бути нормальними, бо інакше ми не виберемося звідси. Я не бачу іншого виходу, тільки поцілунок, це якось поверне нас до норми, дозволить нам вирятуватися з цього місця (обіймає її). Я кохаю тебе. Скажи, що ти мене кохаєш. Ти кохаєш мене!

ІЗА: Не скажу! Нізащо не скажу! Пусти...

ПРИНЦ: Вона кохає мене! Я її кохаю!

Івона стає в дверях, протирає очі, Король у великому поспіху вихиляється із-за канапи, його стримує Камергер.

КОРОЛЬ: Гайда!

ІЗА: Філіпе!

ПРИНЦ (завзято, палко): Філіпе! Філіпе!.. Я кохаю!

ЦИРИЛ: Філіпе, вона прокинулася!

КОРОЛЬ (голосно): Добре, добре, Філіпе! Отак їй! Атю! Нумо!

На погибель! Атю її! Атю Телепеньку!

КАМЕРГЕР: Тримайте Його Величність.

ІЗА: Тікаймо.

КОРОЛЬ: Не верещи! Витягніть мене звідси! (Викарабкується.) Я затерпнув. Мої старі кості затерпли. (До Принца.) Гайда! Гайда! Атю її! Розтелепи! Тепер ми її вб’ємо! Атю її, кажу! Вперед, Філіпе, — камергере, я туди! На Телепеньку!

Заходить Королева у бальному туалеті, лакеї заносять столи, накриті до бенкету, гості — світло.

Стійте! Так нічого не вийде! Ми забули про карасиків! Згори її! Згори, не знизу! Згори, із величчю! Зурочити її, а потім теє... Атю! Нумо, Малґожато! Атю! (До гостей.) Будь ласка!.. Будь ласка!... З дозволу товариства! Філіпе, поправ комірця і пригладь волосся... згори, згори, мій сину! Атю! (До Камергера.) Дай мені корону.

ПРИНЦ: Що тут відбувається?

КАМЕРГЕР: Нічого, нічого, це просто вечеря!

КОРОЛЬ (до гостей): Вітаємо вас щонайґречніше! Будь ласка, з дозволу шановного товариства.

ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.) Ваша Величносте!

КОРОЛЕВА: Просимо. Просимо щонайласкавіше!

ГОСТІ: Ваша Величносте! (Кланяються.)

КОРОЛЬ (до гостей): Уперед! Атю! Хапай! Згори, панове, згори, Камергере, визнач кожному місце, яке відповідає його гідності, й нехай вищість кусає нижчість, а нижчість нехай кусає вищість, тобто радше нехай вищість черпає з нижчості заслужену пиху́, а нижчість тим часом з вищості наснагу і відвагу до плодотворніших потуг у цій шляхетній конкуренції. А мою майбутню невістку посади навпроти нас, адже це на її честь ми даємо сьогоднішній бенкет на свіжому повітрі.

ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.)

КОРОЛЕВА: Однак, незважаючи на місце в ієрархії місць, нехай кожен заквітне повноцвіттям власної персони під сонцем нашої ласки. Нехай дами покажуть, на що вдатні, а кавалери нехай теж покажуть дамам! Із блиском, пані й панове, із шиком, з елегантністю, з лоском і вишуканістю!