КОРОЛЬ: Так-так — атю... Це саме те, що треба... Гайда! Сідаймо!
ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.)
Король і Королева сідають.
КАМЕРГЕР (до Івони): Пані, зволійте сісти. (Івона не ворушиться, Камергер крижаним тоном.) Пані, зволійте сісти... (саджає Івону), а сюди принца, принца попрошу... А тут Його Ексцеленція, тут Його Еміненція, тут Її Вельможність маркграфиня, а тут наш славетний... безцінний... наш витончений... (Провадить якогось стариганя, розпливаючись в усмішці.) А-я-яй! (Усі сідають.)
КОРОЛЬ: Як я вже зазначив, це скромна, однак елегантна вечеря на погибель, тобто радше на честь нашої майбутньої невістки, яку ми нині ухвалили обдарувати титулом принцеси бургундського in partibus infi delium[4]. Отож бургундського всім! Оце героїня нинішнього бенкету. Гляньте, як вона мило всміхається.
ГОСТІ: О-о-о! (Тактовні оплески.)
КОРОЛЬ (набираючи): Ця шельма кістлява, але смачнюча... Риба, я хотів сказати, о, як вона лежить... м-м-м... (Накладає на таріль.)
КОРОЛЕВА (набираючи): Трохи стара, але під цим соусом така неймовірно вишукана, а вишуканість, зізнаюся, значно ближча мені, ніж те, що повсюдно означують сором’язливим іменням поезії. Може, я не є сентиментальною, зате (зверхньо) не зношу всього, що бодай здалека відгонить мені малиною або калиною. Волію літніх пань, дам у повному значенні цього слова!
ГОСТІ: О-о-о!
КАМЕРГЕР (набирає): Ця риба на перший погляд скромна, але в суті, в самому своєму єстві нечувано, просто-таки неправдоподібно аристократична, досить сказати, що в ній немає великих костомах, самі лише тоненькі кісточки! Який неперевершений соус! Начебто сметана, а таки щось ліпше, щось вище від сметани! Що за смак — гострий, пікантний, блискотливий, парадоксальний! Не сумніваюся, що всі належно його оцінять, бо я ніколи досі не бачив такого вишуканого зібрання!
ГОСТІ: О-о-о!
КОРОЛЬ (до Івони): Що таке — нам не смакує? (Грізно.) Не смакує?
КАМЕРГЕР (холодно): Ви страждаєте на відсутність апетиту?
ГОСТІ (засмучено): О!
Івона починає їсти.
КОРОЛЬ (понуро, до Івони): Тільки треба обережно їсти, бо можна подавитися! Лихо не спить! Карась — це начебто така дрібнота, а насправді...
КАМЕРГЕР (до Івони): Його Величність зволіли зазначити, що треба їсти обережно, бо можна подавитися. (Різко.) Це небезпечно! Це складна риба.
КОРОЛЬ (грізно): Небезпечна, я сказав!
ГОСТІ (вражено): Ах!
Перестають їсти, тиша.
КОРОЛЕВА (манірно): Eh bien, Ivonne, vous ne mangez pas, ma chčre[5]?
КАМЕРГЕР (вставляючи монокль): Ви гидуєте? Ви погорджаєте карасями Його Величності?
КОРОЛЬ (грізно): Що таке?!
Івона починає їсти сама.
КОРОЛЬ (підводиться, грізно показує на Івону): Вона подавилася! Подавилася! Кісткою! У неї в горлі кість!!! Кість, я сказав! Ну!!!
Івона давиться.
ГОСТІ (нажахані, підхоплюються): Рятуйте! Води! По спині!
КОРОЛЕВА (нажахана): Рятуйте!
ГОСТІ: Ах, нещасна! Яка катастрофа! Катастрофа! Труп! Вона померла! Не заважаймо!
Забираються, залишаючи тіло на виду.
ПРИНЦ: Померла?
КАМЕРГЕР: Кісткою вдавилася.
ПРИНЦ: Ах! Кісткою. Справді, здається, вона померла.
Мовчання.
КОРОЛЕВА (начебто трохи засоромлена): Ігнацію, треба подбати про жалобу. У тебе немає чорного костюма. Ти набрав тіла, старі вже затісні.
КОРОЛЬ: Немає? Як накажу, то буде.
КОРОЛЕВА: Так, але треба послати по кравця.
КОРОЛЬ (вражений): По кравця? І справді... (Протирає очі.) Справді, кравець Соломон, готовий одяг... (Дивиться на Івону.) Що? Вона померла? Серйозно?
КОРОЛЕВА (за мить): Ми всі помремо!
КОРОЛЬ (за мить): Зробіть щось. Треба щось із цим зробити. Треба щось сказати. Треба якось відповісти на це мовчання! Філіпе... теє... будь сильним. Нічого не вдієш — вона померла.
КОРОЛЕВА (гладить його по голові): Мати з тобою, сину.
ПРИНЦ: Що ви кажете?
КАМЕРГЕР (до служників): Ходіть-но, треба винести й покласти її наразі на ліжко. Нехай хтось скочить туди і все приготує. Треба негайно викликати Петрашка. Нехай хтось скочить зараз до ритуального бюро Петрашка, без Петрашка ми не впораємося. Негайно викликати Петрашка — це найважливіше. (Лакеї наближаються до тіла.) Зараз, я стану навколішки (стає).
Усі стають навколішки, крім Принца.
КОРОЛЬ: Ага, справді... (Стає навколішки.) Він має рацію. Треба стати навколішки. Це, власне, треба було одразу зробити.
ПРИНЦ: Перепрошую. Як це?
КАМЕРГЕР: Що саме?
Принц змовкає.
Будь ласка, станьте навколішки.
КОРОЛЕВА: Стань навколішки, Філіпе. Треба стати, сину. Так треба.
КОРОЛЬ: Навколішки, Філіпе. Треба стати, сину. Так треба.
Швидше! Ти не можеш сам-один стояти, коли ми всі колінкуємо.
Принц стає навколішки.
1935
Шлюб
Дійові особи:
ІГНАЦІЙ (Батько і Король)
КАТАЖИНА (Мати і Королева)
ГЕНРИК (Син і Принц)
ВЛАДЗЬО (Приятель і Придворний)
МАНЯ (Служниця і Принцеса)
ПИЯК
КАНЦЛЕР
КАМЕРГЕР
ШЕФ ПОЛІЦІЇ
