Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 10)

КОРОЛЕВА: Ти забуваєшся!

КОРОЛЬ: Я, власне, пригадую! Пригадую! Я вже все собі пригадую! Цюця! Му-му! (Стрімко виходить.)

КОРОЛЕВА: Що це має означати?

Камергер вибігає слідом за Королем.

Королева стоїть, замислена, прикладає пальця до скроні.

Заходить Іза і чепуриться перед дзеркалом.

Припини чепуритися.

ІЗА (присоромлена): Ваша Величносте...

КОРОЛЕВА: Ти безперестанку чепуришся. Відколи ота... ота... бідолашка з’явилася при дворі, ви всі чепуритеся без перерви. Ходи-но сюди, моя панно. Мушу щось у тебе запитати.

ІЗА: Пані...

КОРОЛЕВА: Дивися мені в очі. Зізнайся — чи ти нікому не казала, чи ти не розпатякала кому про... про мої вірші? Зізнайся, ти не втрималась і прохопилася!

ІЗА: Ваша Величносте!

КОРОЛЕВА: Отож нічого не казала? Нікому? У такому разі не знаю, звідки він міг дізнатися. Найпевніше, знайшов під матрацом мого зошита.

ІЗА: Хто, Ваша Величносте?

КОРОЛЕВА: Хіба що так. Тільки так, нічого іншого. Тільки це він мав на думці! Чекай-но — скажи мені щиро, говори зі мною, наче я не є королевою, я тебе тимчасово звільняю від усіх посадових умовностей. Скажи мені правду: коли ти дивишся на Івону, тобі це ні з чим не перегукується? Нічого не спадає в гадку? Якісь асоціації?.. Її хода, наприклад? Її ніс? Погляд і взагалі вся поведінка? Чи це тобі не... нагадує? Чи не гадаєш, що хтось злобливий може пов’язати це з... з... з отими моїми поезіями, в які я, можливо, вклала забагато поезії... моєї поезії... моєї інтимної поезії?.. Ах!

ІЗА: Що? Вашої поезії, моя пані, і... і... Як це?

КОРОЛЕВА: Триклята моя поезія! Цей світ занадто вульгарний! Кляті злети, екстази, маріння і звіряння! Ти не скажеш мені правди! Ха... «розхристана» він сказав... чому «розхристана»? Якби не читав, не сказав би цього — невже оті мої рими були роз...? Огидне слово! Ти не скажеш мені правди! Негайно поклянися, що й не писнеш про те, що я зараз тобі сказала. Поклянися! Поклянися при цих свічках. Тут не до жартів. Поклянися! Тільки без фальшивого сорому. Швидше, на коліна... повторюй за мною: клянуся...

Заходить Принц, слідом за ним Король і Камергер.

ПРИНЦ: Мамо, я хотів поговорити з тобою. О, даруйте.

Я перервав якесь чаклування.

КОРОЛЕВА: Ні-ні, вона мені черевичок поправляла. Я придбала завеликі черевички.

ПРИНЦ: Навіщо король налякав мою наречену?

КОРОЛЕВА: Філіпе, тільки не в такому тоні!

ПРИНЦ: А в якому? У якому, коли мій батько безпричинно накидається і кричить на неї — брутально! Якщо моя наречена ледве не паралізована зі страху. Якщо я не можу відійти на мить, щоби ви не почали виробляти з нею, що вам заманеться? Мені здається, що я спокійний, як ніколи досі.

Заходить Валентій.

Геть, Валентію. Мамо, я хотів поговорити з тобою наодинці.

КОРОЛЕВА: Я згоджуюся говорити на чотири ока, але спершу скажи, що ти хочеш сказати.

Іза виходить.

ПРИНЦ: Я бачу, моя пані, що ти тримаєшся насторожі. Мамо, пробач, що я скажу тобі щось... щось таке, що пролунає доволі чудернацько й ексцентрично. Не знаю, як мені передати це словами. Начебто вона нагадує королю про якісь твої гріхи?

КОРОЛЕВА: Хто тобі таке сказав?

ПРИНЦ: Батько! Він сказав мені, що накричав на неї, бо вона нагадала йому про якісь твої інтимні гріхи.

Заходять Король і Камергер.

КОРОЛЕВА: Ігнацію, що ти наговорив Філіпові?

КОРОЛЬ: Наговорив? Я нічого не наговорював. Він набридав мені, то я йому й сказав. А що? А як? А чому? Я правду сказав. Волію, щоби він набридав тобі, а не мені.

КОРОЛЕВА: Ігнацію!

ПРИНЦ: Зараз... зараз... Ви розумієте, в яку ситуацію мене ставите? Раптово, ні сіло ні впало батько накидається на мою наречену. Накидається на неї, а коли я запитую причину, на що, гадаю, маю повне право, ви кажете такі речі, що невідь-що з цим робити, як до цього взятись. Як це? У матері є гріхи, і тому батько накидається на наречену?

КОРОЛЬ: Так, накидаюся. Я батько-накидатько. А що-що, може, ти гадаєш, що що? Що я з приводу своїх гріхів? Малґожато, чого ти так дивишся? Якщо будеш до мене приглядатися, то і я до тебе приглядатимусь.

ПРИНЦ: Батьки приглядаються одне до одного через мою наречену. Мати до батька, а батько до матері приглядається з приводу нареченої.

КОРОЛЬ: Ну-ну, Філіпку, не роби з тата психопата. Заспокойся...

КОРОЛЕВА: Філіпе, батько рознервувався й відповів тобі абищо, щоби ти не мордував його запитаннями. Не варто довше перейматися цією нісенітницею. Я пропоную змінити тему.

ПРИНЦ: Моя пані, я знаю, що це нісенітниця.

КОРОЛЕВА: Не говорімо про це. Повна нісенітниця!

ПРИНЦ: Щонайнісенітніша нісенітниця. Ба, це таке дурне. Навіть ідіотичне.

Кланяється.

КОРОЛЕВА: Навіщо ти мені кланяєшся?

ПРИНЦ (довірчо): Бо я сам дещо ідіотичний — поряд з нею...

КОРОЛЕВА: Ти ідіотичний?

ПРИНЦ: Складно назвати це інакше. Я не кохаю її. Радо вірю, що ви поводитесь ідіотично і безглуздо поряд з нею, бо я сам так поводжуся — поряд з нею.

КОРОЛЬ: Ну-ну, тільки не дозволяй собі забагато.

Принц кланяється.

Навіщо ти мені кланяєшся, віслюче? Чого?

ПРИНЦ (довірчо): З нею можна все собі дозволити.

КОРОЛЬ: Що? Що? Все? Я нічого собі не дозволяю.

Чого ти хочеш від мене? Камергере... (Задкує.) Теє... Гм... Та що це таке?

КОРОЛЕВА: Філіпе, що означають ці уклони? Припини кланятися!

КОРОЛЬ (збоку): Стерво! Стерво!

КАМЕРГЕР: Якщо можна з нею дозволити собі все, це не означає, що ви, принце, можете з нами собі дозволяти.

Принц кланяється йому — той відстрибує.

Тільки не мені! Мені навіщо? Я не маю з цим нічого спільного! Будь ласка, не наближайтеся до мене!

ПРИНЦ (довірчо): До неї кожен може наблизитись. Ухопити за волосся. За вухо!

КОРОЛЬ (зненацька): Ха-ха-ха! (Змовкає, присоромлений.). Теє... Той-во... Гм...

КАМЕРГЕР: Принце, якщо ви торкнетеся до мене, я...

ПРИНЦ: До неї кожен може торкнутися! Повірте мені, ви можете виробляти з нею все, що заманеться! Вона така, що з нею — все! Боязка. Не протестує. Вона немиловида. Усе можна. Можеш бути з нею ідіотичний, гидкий, дурний, страшний, цинічний — якщо хочеш — якщо тобі подобається. (Кланяється Камергерові.) Воля ваша... Воля...

КАМЕРГЕР (відстрибує): Мене все це не стосується! Мені це байдуже. (Кланяється Принцові.) До побачення... До побачення... (Виходить.)

КОРОЛЬ: Стерво. Стерво. Ну-ну, Філіпку... Чого ти так дивишся? До побачення (кланяється). До побачення. Геть! Геть! (Виходить.)