Виктор Савченко – Діти Мардука (страница 70)

У коридорі, куди ми вийшли, Костя набрав на своєму телефоні номер і натиснув на кнопку «звук». Почувши голос історика, передав мобілку мені.

— Склав же ваші слова-переклади у кілька конструкцій, — мовив я. — Не можу назвати їх реченнями… «Маг відправив у край без вороття Ліліт, Панкрата і Мирона. Маговими письменами засіяні чи не всі сатрапії Нового Вавилону».

— Стривайте, — почулося у слухавці, — про який Новий Вавилон ідеться — державу Набопаласара і його сина Навуходоносора? Але ж вона існувала, якщо мені не зраджує пам’ять, у шостому-п’ятому століттях до нової ери. Як це пов’язане з балачками сучасних нам людей?

— Назвемо їх умовно сучасними… Я також спочатку так подумав, а потім збагнув, що йдеться про форму імперії, яка вже дві з половиною тисячі років як не існує. Форму — ну, польову програму того державного устрою. Ви переконані, що переклали, саме «нового», а не «новітнього»?

Якийсь час на тому кінці не відповідали, а потім учений сказав:

— Не переконаний. Халдейські слова я перекладав за французьким словником. А вже з нього на українську мову.

— Он як… Ось що сказав один відомий француз: «...І за тим настануть надзвичайні зміни, зміни царювань, великі землетруси, розмноження Нового Вавилону, зловісний нащадок якого розростеться після першої жертви-покути, і це триватиме лише сімдесят три роки і сім місяців…» Отже, йдеться про «зловісний нащадок» Нового Вавилону. Точніше було б назвати того зловісного нащадка «Новітнім Вавилоном». Адже до захоплення влади Набопаласаром держава називалася «Вавилон». Період правління ж Набопаласара і його сина Навуходоносора — «Новий Вавилон». Це зовсім різні устрої. А те, що виникло в двадцятому столітті на одній шостій суші Землі — зловісний нащадок Нового Вавилону. Сам же Новий Вавилон — голова, що з золота.

— А то що таке? — почулося.

— Ну, про це — при зустрічі. Але далі: «Писання Мага сприяють появі поміж його читачів нових Магів. У деяких сатрапіях з’явилися аналогічні письмена. Вони здебільшого не на папірусі, а в просторі. Більшість Магових писань також у просторі». Напевне, йдеться про інтернет-видання. «Їх можна прочитати всюди. Найбільше ж ними цікавляться в Українській, Білоруській та Молдовській сатрапіях». Як бачите, слово «сатрапія» тут вживається у значенні «республіка». До речі, у Новому Вавилоні було сто шість сатрапій, а у «Новітньому Вавилоні» — СРСР — всього на дві-три більше (тільки це вже області). Ось і все, на що я спромігся. Якщо ви не проти, я озвуся перегодом і ви продиктуєте решту слів.

— А як ви дивитеся на те, щоб нам знову зустрітися? — спитав історик.

— Позитивно. Але тут у нас запланована зустріч з друзями, після якої буде видно. Ми потелефонуємо.

— Гаразд, — сказав учений і відімкнув зв’язок.

— Кого це ти процитував щодо зловісного нащадка Нового Вавилона? — поцікавився Костя.

— Нострадамуса.

— А що таке «перша жертва-покута»?

— Смерть Леніна. Радянський Союз справді проіснував сімдесят три роки і сім місяців — від жовтневого заколоту до дев’ятнадцятого серпня тисяча дев’ятсот дев’яносто першого року. Тут, як ти кажеш, «без понтів». Це — де-факто. А де-юре — «акт про розлучення» був підписаний через сімдесят три роки і десять з половиною місяців у Біловезькій Пущі президентами України, Росії й Білорусії. І це сталося п’ятого грудня тисяча дев’ятсот дев’яносто першого — того, останнього, року існування імперії антихриста.

— А темні, чи пак діти Мардука, знають про це?

— Авжеж. Тільки не всі, а втаємничені з них. Знищивши християнство на одній шостій території суші, вони відсікли людей від одкровень і пророцтв Святого письма, а відтак і від бачення ними майбутнього. Самі ж темні — ну, їхні ідейні верховоди — знали про ресурс часу, який їм відведено згори. А відтак приготувалися до існування в підпіллі. Отже, тепер основа їхньої діяльності — «просвітянство», виявлення й залучення до своїх лав темних, а головне — нищення тих, для кого їхні плани — не таємниця.

… На наших з Костею тарілках лежало по два бутерброди — один з чорною, а один з червоною ікрою, і по маслині, завбільшки зі сливу. Чарки були наповнені.

— Випийте та закусіть по-людськи, — сказав Бакс басовитим голосом. — Бо похлянете тут з голоду. — Він подивився на порожню вже пляшку, на дні якої лежала перчина, і додав: — А нам із Ксилою, мабуть, уже досить.

— Ну, може, комусь і досить, а комусь ні, — зауважив Ксилантій і хлюпнув у свою чарку з початої вже пляшки рому. — Давайте, брателли, щоб вдома не журились, як казав, бувало, мій дід Силантій. — Він вихлюпнув з чарки у рот і, не закусивши, підвівся й подався до ліжка.

— Покуняй, покуняй, — поблажливо сказав Костя. — Ти теж, Баксе, приліг би. У вас же була нічна вахта.

Раптом я запитав:

— А де це Рита?

— Вдома, — відказав Бакс. — Сусідам подарунки понесла; вони кроликів їй доглядають.

РОЗДІЛ 9

Було близько четвертої по обіді, коли ми переступили поріг кабінету історика. Вчений окинув нас поглядом, принюхався.

— Від вас пахне рестораном, — зауважив він.

— Та ні, просто посиділи в компанії друзів, — сказав Костя. — Якби не ваш дзвінок, ми б і досі там були. Що у вас за проблеми?

Учений взяв аркуш, на якому був надрукований на комп’ютері стовпчик слів — одне під одним.

— Трапляються переклади того ж самого слова, які в різних словниках мають різні значення.

— Наприклад, які? — поцікавився я.

— Ну, ось слово, — історик показав на стовпчику, — у англійському перекладі воно подається як «прогноз», у румунському — як «віщування».

— Як на мене, обидва слова означають одне — бачити майбутнє. Те ж саме, що й пророкувати, — зауважив я.

— Мабуть що. Воно стоїть одразу після слова «Маг». Отже, можна прочитати: «Маг віщував». Далі йде слово, перекладу якого я не знайшов, а за тим — сім років вісім місяців, далі — незрозуміле слово і дванадцять років п’ять місяців, потім знову незрозуміле слово, а слідом — двадцять років чотири місяці і знову невідоме слово, а за ним — тридцять три роки і три місяці.

І тут на мене накотилося відчуття, якого я спізнав, виявивши, що в моєму комп’ютері хтось порядкував. Отже, діти Мардука скачали навіть те, що я не тільки не публікував, а й ні з ким словом не обмовився. І не тому, що я боявся покари за висвітлення майбутнього, а тому, що не був переконаний в істинності мого відкриття. Я «розкрутив» таємницю, як вирахувати основні — реперні точки виникнення й початку, становлення, розвитку і занепаду будь-якої державної формації. З допомогою мого методу я порахував часові відстані між реперними точками для системи, в якій народився й жив. Потім — фашистської Німеччини, історію якої я також знаю. Ці дві потуги проіснували й зникли. Плин їхнього часу нагадував ламані лінії, складені з чотирьох відрізків: великий для першого ладу, де з’явився на світ і виріс я, малий для другого. Але пропорції між складниками ліній були ті ж самі. Цей спосіб я відкрив випадково, працюючи над розгортанням метафори, в яку було укутане пророцтво четвертого звіра з «Книги пророка Даниїла». Навіть якби я перевірив його на десятках випадків зародження, розквіту й зникнення держав, то й тоді навряд чи наважився б його публікувати. І ось він — мій метод — у дітей Мардука.

Раптом озвався господар кабінету:

— Вас щось збентежило?

Мені не треба було дивитися в дзеркало — краще за нього були очі Кості. Мабуть, на лиці моєму відбивалися розгубленість і відчай. Таким він мене ще не бачив.

— Нам уже пора, — сказав Лікар. — Може, іншим разом продовжимо?

І тут «полинув» знайомий старечий голос, якого я вже давно не «чув».

«Вони кажуть про твоє передбачення, але не знають, як ти його зробив. Адже формулу, за якою можна вирахувати ключові точки на ламаній лінії періоду державного устрою, ти вчасно стер з диска. Але якби навіть у них опинилася формула, то без коефіцієнтів, які відомі тільки тобі, вони нею не скористалися б. Опануй себе».

Несподівано, не тільки для двох чоловіків, а й для самого себе я підняв руки, долонями вгору, немов би хотів доторкнутися до білого крила, яке хтось розпросторив наді мною. Я так робив, коли опинявся у безвиході, і щораз відчував, як у мене, немов у спорожнілу посудину, вливаються спокій і впевненість.

— Підождуть, — відказав я, відгукуючись на зауваження Кості. Потім звернувся до історика: — А що далі навіщував Маг?

Завваживши допитливість в очах Кості й історика, я вже готовий був втаємничити їх у числа, про які казали відвідувачі. Та раптом думка про те, що відкриття стане відоме пересічним людям, одного з яких я бачу лише втретє, припнула мені язик. Натомість я попрохав у господаря аркуш з перекладами слів і сказав, аби він увімкнув запис. Я чув його — запис уже не один раз і мені легко було подумки вставляти переклади халдейських слів, які були пронумеровані і стояли у стовпчик від першого до останнього. Відвідувачі палати справді майже не балакали між собою. Здебільшого відповідали комусь третьому. Цим третім, поза всяким сумнівом, був паралізований хворий. Після цитування реперних точок виникнення, становлення, розвитку і руйнування двох світових потуг, настала пауза, яку я розумів як нечутний для мене коментар третього учасника діалогу. Після мовчанки озвався білорус: «Ми не можемо відправити його у край без вороття. Можемо вбити, але у край він не потрапить». Знову настала пауза, а по ній пішла відповідь білоруса: «Він нам потрібен як ємність, наповнена корисною інформацією. У його плоті мусить оселитися хтось із наших. Якщо ж ми його виженемо з земного світу, то він опиниться там, серед тих, хто зараз формує події, які стануться тут найближчим часом. Вони там і так переважають наших. Після цього настала тривала пауза, мабуть, «говорив» третій.