Василий Ардаматский – "Грант" викликає Москву (страница 71)

— Не маю уявлення.

— А чим, дозвольте узнати, викликана ваша заява про те, що ви не даватимете показань? Де логіка? Адже арештований, що не відчуває провини, навпаки, не повинен боятися розповідати про себе.

— А я й не боюсь, — підхопив Шрагін. — Я просто ображений самою необхідністю доводити, що я не верблюд, тим більше що моя робота і мої вчинки вам добре відомі.

— Йдеться саме про ту вашу діяльність, яка до недавнього часу була нам невідома.

— Була невідома? Отже, тепер відома. Ну, а мені це невідомо, і цілком природне моє бажання узнати, про що йде мова.

— Мова йде про вашу ворожу Німеччині діяльність, — заговорив Релінк. — І навіть цією стандартною тактикою саботажу слідства ви доводите свою належність до діяльності, яку я назвав. Ми це вже не раз бачили, але закінчувалося це однаково: язики розв’язувались. Ми вміємо цього добиватись, запевняю вас, пане Шрагін.

— О, це зрозуміло, — кивнув головою Шрагін, — вам слід було б врахувати, що в Берліні мене знають. Знають там і про мій арешт. Для початку я вимагаю, щоб по відношенню до мене додержувалися відповідні закони німецької юрисдикції. Прошу це запротоколювати, — сказав Шрагін солдатові, і той, як слухняний механізм, заклацав на машинці.

— Стоп! — загорлав на нього Релінк.

— В чому річ? — спитав Шрагін. — Чому ви позбавляєте мене елементарного юридичного права вимагати внесення до протоколу моїх заяв?

— Я вам покажу юридичне право! — закричав Релінк.

— Соромно впадати в істерику, пане Релінк, — мовив Шрагін насмішкувато.

— Ну от що, — сказав Релінк підводячись. — Мені набридла ця гра в кота й мишку. Я вам даю годину на те, щоб ви опам’ятались, усвідомили, де перебуваєте і що вам загрожує.

— Постарайтесь розумно використати цю годину і ви, — спокійно відповів Шрагін, встаючи…

Релінк готовий був з кулаками кинутися на стілець, на якому тільки що сидів Шрагін. «Негідник! Невже він серйозно не розуміє, що ми за п’ять хвилин виб’ємо з нього ідіотську фанаберію?» — розлютовував себе Релінк. І раптом він пригадав слова Шрагіна про те, що в Берліні знають про його арешт: «Що він мав на увазі? Що Берлін матиме інформацію про його арешт не з рук СД? Може, це робота Лангмана?»

Релінк швидко набрав номер телефону лікаря.

— Здрастуйте, доктор Лангман. Це Релінк. Повідомляю, що я ваше прохання виконав. Чи не хочете, до речі, взнати, що за пташка чоловік тієї дами, якою ви цікавитесь?

— Ні, не хочу, це мене зовсім не цікавить, — швидко сказав Лангман.

— Тоді в мене до вас усе. До побачення.

Не почувши відповіді, Релінк шпурнув трубку і брутально вилаявся.

«Адмірал Бодеккер! От на кого розраховує Шрагін, — сяйнула думка Релінку. — Тільки на нього. Не випадково адмірал учора ввечері подзвонив і висловив своє здивування й нерозуміння з приводу арешту Шрагіна і навіть не захотів нічого у відповідь вислухати».

Обміркувавши, як краще повести розмову з адміралом, Релінк набрав номер його телефону і зараз же почув глухий голос:

— Адмірал Бодеккер слухає.

— Це Релінк. Зараз ви можете говорити спокійно?

— Мені нема про що з вами розмовляти, — рівним глухим голосом заявив адмірал. — Все, що я вважав за потрібне, я вже сказав вашому начальству в Берліні. Прошу пробачити, в мене нарада.

«Так… Це дуже цікаво, — думав Релінк, ще тримаючи в руці замовклу трубку. — І об’єктивно виходить, що Шрагін і адмірал перебувають у якійсь змові. Невже нитка потягнеться до цієї надутої жаби з адміральським званням?»

Релінку дуже хотілося зараз повірити в це, і він одразу ж подзвонив майору Каппу. Але телефон майора не відповідав. З’єднавшись з ад’ютантом Бодеккера, Релінк довідався, що Капп у кабінеті адмірала на нараді.

— Викличте його, — наказав Релінк.

Почувши голос Каппа, він запитав:

— Втішаєтеся базіканням адмірала? Більше у вас немає ніяких справ?

— Обговорюється дуже важливе питання, — відповів Капп.

— Прошу вас негайно прибути до мене, — Релінк кинув трубку.

До приїзду Каппа Релінк обійшов кабінети, в яких співробітники допитували людей, що вважалися спільниками Шрагіна. У всіх кабінетах відбувався «танок із стільцем», і ця картина трохи заспокоїла Релінка: все йшло правильно, так, як слід.

— Двоє підготовлені, — доповів Бульдог. — Третій безнадійний.

— Не пізніше як через годину проведемо очні ставки, — сказав Релінк і повернувся до свого кабінету. Там його уже ждав Капп.

— Які це там надважливі питання ви обговорюєте з вашим адміралом? — насмішкувато спитав Релінк.

— Справді, дуже важливі, — відповів Капп. — Виробляються заходи по знищенню заводу на випадок, якщо ми залишимо це місто.

— Що, що? — не повірив своїм вухам Релінк. — Очевидно у вашого адмірала прокиснув мозок.

— Такий наказ штабу угрупування «Південь». Мотивується це ходом воєнних подій на Кавказі.

— Мені все це відомо, але чому про це йде балаканина на якихось напівцивільних нарадах? — Релінк вирішив не показувати перед майором своєї непоінформованості.

— Нараду скликав адмірал, вона досить вузька, — пояснив Капп.

— Гаразд, я з цим розберусь, — заявив погрозливо Релінк. — Вам відомо, що адмірал бере під захист арештованого у вас небезпечного ворога Німеччини?

— Мені відоме тільки його здивування з цього приводу, але мушу зауважити, що в своєму здивуванні адмірал далеко не самітний.

— Ви теж здивовані? — запитав Релінк.

— Я певен у вашій обізнаності. — Капп явно ухилився від прямої відповіді.

— Але ж ви, а не я — очі партії на цьому заводі, — єхидно зауважив Релінк.

— З боку партії до мене претензій немає, — з гідністю відповів Капп.

— А ви, майоре, самі подивіться на себе збоку, — запропонував Релінк. — Я ж пам’ятаю, як ви прибігли до мене з листівкою, яку насправді зірвав на заводі цей мерзотник, котрого ми арештували, а не ви. Тоді вам чомусь треба було знати про себе мою думку. А зараз ви посилаєтесь на те, що вами задоволена партія. Що ж сталося між цими нашими зустрічами? Не розумієте? А я розумію і тому можу побажати вам одного — швидше зрозумійте це самі. А тепер, переборовши здивування, чи не можете ви пригадати щось про цього мерзотника, що свідчило б про те, що очі партії на заводі ще не зовсім осліпли?

— Хіба тільки одно, — подумавши, відповів Капп. — Він надто правильно і безпомилково поводився, як людина, що цілком віддала себе інтересам Німеччини. Якщо бути щирим і говорити те, що є насправді, то я більше нічого сказати вам не можу.

— Спасибі, майоре, спасибі, — іронічно вклонився Релінк. — Можете повертатись до балаканини про евакуацію заводу. До побачення.

Капп залишив СД немало стривожений…

Година вже давно минула, а Релінк усе ще не починав очної ставки… Шрагін у цей час напружено обдумував свою першу сутичку з Релінком. Гра в кота й мишку, яка так розлютила Релінка, давала йому підстави думати, що СД прямих доказів проти нього не має або, в усякому разі, знає про нього небагато.

«Що буде тепер? Невже година ще не минула? — думав Шрагін. — Якщо зараз гестапівці вдадуться до фізичного впливу, це ще раз підтвердить, що вони про мене знають мало і розраховують вирвати визнання. Ну що ж, спробуйте, панове, у мене є заради чого все витримати, і цього вам не одібрати…»

Ввійшовши в камеру, гестапівці скрутили Шрагіну назад руки, стягнули їх до болю шнуром, і він зрозумів, що на нього чекає. Гри більше не буде.

А Релінк в цю хвилину вирішував: віддати Шрагіна на обробку до очної ставки чи після? Вирішив — після. На його партнерів по очній ставці може вплинути, коли вони, знівечені, побачать його здорового і цілком благополучного.

Шрагіна посадили в глибоке м’яке крісло, що стояло трохи віддалік од стола, і за наказом Релінка розв’язали йому руки. Так він матиме не тільки пристойний вигляд, але й видасться ніби наближений до Релінка і, вже в усякому разі, зовсім вільний.

До кабінету втягли Григоренка і посадили в центрі кімнати на стілець. Його важко було впізнати. На розпухлому темно-синьому обличчі мертво поблискували байдужі, наче невидющі очі. Його безвольне тіло обвисло на стільці.

— Григоренко, дивись! Хто цей добродій у кріслі поруч зі мною? — прокричав Релінк.

В очах Григоренка, спрямованих на Шрагіна, виникло напруження. Він упізнав Шрагіна і зробив рух, ніби хотів випростатись.

Шрагін дивився на нього з спокійною і навіть байдужою цікавістю, але серце його боляче занило від жалю до зв’язкового. Треба було бути Шрагіним, щоб і в цю хвилину відчути себе винним за те, що довелося пережити цьому юнакові.

— Ну, Григоренко, ти знаєш цю людину? — крикнув Релінк.

У цей час Бульдог став біля Григоренка, який зразу опустив очі і не зводив їх тепер з чобіт свого ката.

— Ну, Григоренко, це наше останнє до тебе запитання — знаєш ти цю людину?

Григоренко заперечливо повів головою, все ще дивлячись на чоботи Бульдога.

— А ви знаєте цю неговірку людину? — підкреслено ввічливо звернувся Релінк до Шрагіна.

— Вперше бачу.