Вадим Собко – Зоряні крила (страница 49)

Берг твердо пообіцяла йому, що одружаться вони в найближчий час. Про деталі слід було домовлятися не на вечірці.

Було від чого прийти в хороший настрій.

Гучко ішов, ховаючи обличчя у хутряний сухий комір. Йому було тепло і приємно, йшов, намагаючись триматися ближче до дощаної стіни — так менше дошкуляв вітер.

Дошки стіни вгиналися і рипіли під напором норд-осту. Троси натягалися абсолютно прямими лініями. Легка будівля витримувала найбільше з можливих навантажень.

Підходячи до рогу, де найбільше лютував вітер, Гучко раптом помітив, що іде він не один. Висока людина у бушлаті і вушанці йшла поперед нього. Щось знайоме видалося інженерові в цій постаті. Він наддав ходи, зайшов трохи вбік — так, сумнівів тут і справді бути не могло — попереду йшов знайомий Любові Вікторівни, якого зустріли вони колись увечері. Гучко зацікавився ним, і водночас терпке почуття ревнощів ворухнулося у серці.

В цю мить налетів порив вітру. Це був справжній шквал. Комір Карпа Івановича відкотився. Довелося на мить спинитися і щільно загорнутися. Знайомий Любові Берг за цей час встиг дійти до рогу тепляка і завернути.

Карпо Іванович, перемагаючи вітер, ішов уперед. Він завернув за ріг і глянув уздовж стіни, чекаючи побачити високого чоловіка далеко від себе. Але чоловік виявився зовсім близько. Чому затримався він біля того місця, де кріпилися відтяжки?

Гучко і сам не міг зрозуміти, чого це він так настирливо стежить за цим чоловіком. Той просто йшов уздовж стіни до входу в тепляк. От чого тільки він затримався біля відтяжок?

В цю мить чоловік озирнувся і побачив Карпа Івановича. Зразу він рвонувся вперед, немов намагаючись втекти, потім хода його уповільнилася, але йшов він все ще швидко, не оглядаючись.

Все це остаточно зацікавило Гучка, і він поспішив уперед. Чоловік пройшов вхід у тепляк, спинився, мить повагався і рішуче зайшов усередину тепляка.

Карпо Іванович вирішив не відставати. Він зайшов у ворота, і темрява війнула на нього вогким повітрям. Гучко завагався, потім згадав, що світло вимикають тільки на перерву, і сміливо ступив у темряву.

Між кам'яними стінами майбутньої будівлі і стінами тепляка створювався ніби коридор. Десь тут мусив бути втікач. Гучко невпевнено рушив уперед.

В цю мить десь включили світло. Гучко примружив очі від несподіванки, але праву побачив, високого чоловіка. Той біг до другого виходу з тепляка.

Палаючи одним бажанням — дізнатись нарешті, з чому тут справа, — кинувся Гучко вперед. Він біг довгим коридором, стіни якого здіймалися високо вгору, як стіни ущелини, і раптом його охопив страх. Щось мусило трапитися зараз, щось страшне, і Карпо Іванович біг уперед, уже навіть не думаючи про високого чоловіка.

Світло раптом погасло. Карно Іванович спинився, підніс угору обидві руки, немов намагаючись захиститися від нападу темряви, і раптом страшний грім і грюкіт зім'яв його, оглушив, кинув на вогку землю. Він намагався захиститися, але не міг, крикнув щось нерозбірливо, тонко, пронизливо і затих.

Завал тепляка стався за кілька хвилин до кінця перерви, коли бригади ще не прийшли на свої робочі місця.

Тривожні гудки залунали над будівництвом. З усіх кінців бігли люди туди, де з дикого хаосу ламаних дощок, колод і мат визирали незакінчені стіни теплоелектроцентралі.

Почуття нещастя згуртувало всіх. Люди йшли і йшли, ладні викопати яку завгодно роботу, аби тільки допомогти.

Прибіг Полоз. Спочатку йому здавалося, що це тяжкий сон, незвичайне марення, але гудки і справді гули над будівництвом, вони здіймалися в небо, тоскні і протяжні, і Михайло Полоз переконався, що це не сон.

Санітарні карети стояли вже напоготові поруч із зруйнованим тепляком. Всіх найбільше турбувало, чи багато забитих, чи багато жертв.

Один труп було знайдено відразу ж. Чоловік у бушлаті й вушанці лежав оддалік тепляка, убитий ударом важкої колоди, яка відскочила набік. Це була випадкова жертва.

Полоз розставив людей, які розбирали тепляк, довгими ланцюгами, і дошки пливли з рук на руки. Треба було діяти швидко. Під обваленими стінами могли бути люди.

Виконроб стояв на одній із стін. Незабаром до нього приєдналися Соколова, Матросов і Бабат, який нагодився саме до катастрофи. Всі четверо мовчки дивилися на роботу, щомиті чекаючи побачити кров на дошках або нові трупи. Полоз віддав розпорядження про перестановку людей, і Бабат незадоволено поморщився.

— Віро Михайлівно, — досить голосно сказав він, — чи не слід було б тимчасово зняти товариша Полоза з керівництва?

Соколова промовчала так, ніби і не чула цих слів. Зате відповів сам Полоз.

— Доки не буде ліквідовано катастрофу, — сказав він, — я тут відповідаю за все чисто.

— Навіть за жертви і катастрофу?

— Так. Саме за жертви і катастрофу.

Бабат не сказав більше нічого. Хаос дощок і колод розібрали за чотири години. За цей час жодна людина не пішла з п'ятої дільниці. Карпа Івановича знайшли не скоро. Все тіло його було понівечене, але інженер дихав. Санітарна карета блискавкою помчала до лікарні. Виконроб Гучко, може, ще мав шанси на життя.

Любов Вікторівна з'явилася на дільниці разом з першою хвилею людей. Вона була, як і всі, збуджена, схвильована. Спочатку стала в один з ланцюгів передавати дошки, потім покинула.

Побачила труп високого чоловіка, і збудження її подвоїлося. Обійшла всю дільницю, хвилину постояла біля обірваних тросів, замислилася і рушила далі. Коли знайшли понівеченого Гучка, Борг стала раптом млявою. Довго дивилася вслід білій санітарній кареті.

О четвертій годині весь хаос дощок, колод і мат було розібрано.

Жертв більше не було.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Ліжко гойднулося. Карпо Іванович глибоко дихнув і відкрив очі. Останнє почуття, почуття страху, ще не зникло. Хотів схопитися, кудись бігти, але тіло не послухалося, і жодним м'язом не вдалося ворухнути.

Що з ним? Де він?

… Довга ущелина коридори залита світлом, і раптом несподіваний удар темряви…

Над ним нахиляється знайоме обличчя. Це лікар. Вони добрі і давні знайомі.

— Я буду жити? Тільки правду, — самими губами шепоче Карпо Іванович.

— Так, будете, — впевнено відповідає лікар. Але впевненість його існує тільки в словах. Страшно пом'яли тіло виконроба дошки і колоди. Ніхто не знає, як багато витекло крові, ніхто не знає, чи буде жиги інженер Гучко.

Лікар вийшов з палати. Зроблено вже все, що можна було зробити. Тіло Гучкове різали, зашивали, знову різали. В жили вже долито крові. Тепер все вирішує час і життєва сила.

Карпо Іванович лежав нерухомо на своєму білосніжному ліжку. У роті відчувався нудний і. солодкий присмак наркозу. Десь у глибині з'явилися болі, тупі і нестерпні. Вони зникали тільки для того, щоб з'явитися в іншому місці. У Гучка навіть застогнати невистачало сили.

Медична сестра сиділа біля нього невідступно. Щомиті можна було чекати яких завгодно несподіванок. Вона не зводила очей з Гучка, але Карпу Івановичу, мабуть, ще судилося пожити на світі. Думки з кожною хвилиною. ставали чіткішими. Сили поверталися у понівечене тіло. Карно Іванович навіть зміг попросити води.

Ковток води здався напрочуд смачним. Гучко напився, і цей незначний рух украй знесилив його. По білій стіні, химерно переплітаючись, поповзли чорні плями — наступило забуття.

Через годину інженер Гучко прокинувся. Саме на цей час закінчили розбирати зруйнований тепляк. Вечоріло. Сонце заходило за обрій. Криваво-червоні плями останніх променів ворушилися на стіні. Карпо Іванович відчув, що може говорити голосно.

— Будь ласка, — сказав він, звертаючись до сестри, — попросіть, щоб до мене дозволили прийти товаришці Берг Любові Вікторівні. Я б не хотів умерти, не побачившись з нею. Це моя дружина.

Сестра вийшла до лікаря передати Гучкове прохання. За п'ять хвилин вона повернулася і доповіла, що лікар дозволив дружині товариша Гучка прийти до нього в палату.

Від цієї самої хвилини думки про Любов Вікторівну не покидали інженера. Десь з глибини підводилася думка про високого чоловіка, але зараз Гучко зневажливо відкидав її. Зараз він попросить Берг все розказати про цього чоловіка слідчому. Карпо Іванович певен, що це саме він організував катастрофу на п'ятій дільниці.

Червоні плями зникли із стіни. Сонце зайшло. У палаті панувала сутінь. Білий халат і косинка сестри ясніли поруч ліжка. Гучко лежав нерухомо, терпляче очікуючи.

Насторожена тиша стояла в невеликій лікарні. Було ясно чути, як стукнули двері, десь заходили люди. Швидкі знервовані кроки наближалися до палати. Сестра підвелася, пішла до дверей, засвітила світло. Берг зайшла у палату. З острахом дивилася вона туди, де, ніби купа білосніжних бинтів, лежав Карпо Іванович.

Сестра вийшла з палати. Любов Вікторівна підійшла ближче і сіла на стілець, не в силі вимовити ні слова.

— Я дуже радий вас бачити, — насилу ворушачи губами, сказав Гучко.

Любов Вікторівна від хвилювання не могла відповісти нічого.

— Ви пам'ятаєте того високого чоловіка, якого колись ми разом з вами зустріли увечері?

Берг кивнула головою. Обличчя її стало серйозним, очі гострішими.

— Цей ваш знайомий організував катастрофу. Я не знаю, як він це зробив, але це він. Розкажіть слідчому все, що знаєте про нього. Можливо, тут ціла організація.

Карно Іванович замовчав. На те, щоб сказати ці кілька слів, він витратив усю свою енергію. Зараз хвилі несамовитого болю перебігали по всіх м'язах, по всьому тілу, і інженер стиха застогнав.