Вадим Собко – Зоряні крила (страница 25)

Пілот довгенько сидів у кабіні, приміряючись до управління. Потім, коли все було з'ясовано, вони спустилися вниз.

Там, унизу, трохи похилившись над величезними синіми полотнищами креслень, стояв професор Шторре. Він привітав Крайнєва і запитав, чи все готове. Крайнєв відповів, що починати можна тільки тоді, коли накаже Дорн, але довго чекати цього не доведеться.

Яринка стояла тут же поруч професора Шторре. Вже три дні працювала вона разом з Крайнєвим, на велику втіху Людвіга Дорна. Їй уже давно обридло це нескінченне чекання. Здавалося зовсім зайвим перевіряння пілотом кожної дрібниці. Але Яринка сама не так давно склала іспит на звання тсоавіахімівського пілота, все розуміла і стримувала своє нетерпіння.

Яринка куталася в пальто, але все-таки було холодно. Вже кінчався жовтень. Вітер уже більше не переносив через стіни пожовклого листя. Все частіше і частіше приморозки вибілювали аеродром сріблястим інеєм. Все коротшими ставали дні.

— Чого він там копається, — незадоволено пробурчав Крайнєв, коли пілот знову заліз у кабіну. — Вже давно можна випускати машину.

Нарешті Дорн наказав Крайнєву відійти набік, поставив біля нього на всякий випадок двох солдатів і тільки після того наказав наповнити бензином баки літака. Вся ця обережність виглядала дуже комічно, коли спостерігати збоку, але Крайнєв люто закусив губу. Він стояв оддалік катапульти і іронічно поглядав на метушню Дорна.

Баки було сповнено бензином, і пілот, перевіряючи мотор, дав перші обороти гвинта. Хвилину пропелер ніби вагався, зробив один нерішучий оборот і потім раптом зник у божевільній швидкості обертання. Мотор працював бездоганно.

Все було готове до польоту. Пілот висунувся з кабіни і махнув рукою. Дорн підійшов до Крайнєва. Професор взявся за вимикач, яким включався механізм катапульти.

Крайнєв зрозумів, що настав час діяти.

— Спиніться, — заволав він, кидаючись до Шторре, — спиніться, я зовсім забув…

Солдати схопили його за плечі. Дорн перелякано кинувся за Крайнєвим. Професор Шторре відпустив ручку вимикача.

— Спиніться, — все ще кричав Крайнєв, — спиніться, як ми могли забути… гвинт… треба змінити гвинт…

Здивований пілот виключив мотор і виліз з кабіни.

— Злазьте, — махнув до нього рукою Дорн і дав наказ солдатам стати біля входу до катапульти, хоч Крайнєв зовсім і не збирався туди іти.

— Ви розумієте, — гарячково жестикулюючи, говорив Юрій, звертаючись до професора Шторре, — на літаку стоїть старий гвинт з незмінним кроком.

— Ви маєте радію, — поважно відповів Шторре, — такий гвинт на великих швидкостях може стати гальмом. Треба поставити гвинта з автоматичним регулюванням.

— Коли ви зможете дати креслення? — сухо і роздратовано запитав Дорн.

— На проект потрібно буде трохи більше доби, — відповів Крайнєв, — але для нового гвинта знадобиться спеціальне литво.

— Це нас не спинить, — зневажливо усміхнувся Дорн.

— Скажіть робітникам, щоб вони зняли цього гвинта, — вже тоном наказу говорив Крайнєв. — Мені для проекту треба знати систему його кріплення. Ходімо, Яринко…

Завжди після того, як розпорядження було зроблено, Крайнєв сам поспішав зайти до будинку, щоб не чути образливого нагадування Дорна.

Шторре, пілот і Дорн залишилися біля літака. Викликані техніки вже здіймали гвинта. Новий гвинт могли виготувати тільки днів за три.

Дорн злостився і хмурився. Але все-таки краще було почекати ще два дні, ніж пережити невдачу чи, може, навіть катастрофу.

Пілот і робітники пішли, забравши з собою знятого гвинта. На аеродромі залишилися тільки Шторре і Дорн. Старий професор хотів запитати Дорна, чи не одержав той листа від Вальтера Шторре, але відклав свій намір до розмови у вітальні.

— Треба сюди поставити варту, — роздумливо, не то запитуючи, не то стверджуючи, сказав Дорн.

— Куди? — не зрозумів Шторре.

— Сюди, до літака. Чи не може Крайнєв його якось використати?

— Як?

— Вилетіти.

— Ну, знаєте, з таким же успіхом можна розраховувати полетіти на полах свого власного піджака. Я ще не чув, щоб літаки могли здійматися у повітря без гвинтів.

— Але пілот не випустив бензину з баків. Прошу вас це зробити.

— Навіщо? Адже все одно немає гвинта.

— Я вас прошу.

— Але це безглуздя.

— Я наказую.

— Гаразд, — знизав плечима Шторре, — але це абсолютно зайва робота.

І він, стогнучи ї крекчучи, поліз до катапульти випускати бензин з баків. Дорн стояв унизу і дивився на нього. Літак без гвинта здавався пораненим.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ

Увечері професор Шторре не витримав. Яка, кінець кінцем, різниця, запитає він про сипа сьогодні ввечері чи завтра ранком, як було обумовлено? Рішуче обсмикнувши піджака, професор пішов до кабінету Дорна.

— Ви маєте якісь новини? — поглядом від стола зустрів його Дорн. — Ні? Я не викликав вас.

Шторре розгубився. Він зовсім не знав, як йому слід поводитися з Дорном. Він ніби занімів у першу хвилину. А Дорн дивився на нього очікувально, і мовчати далі ставало вже незручним і неможливим. Шторре провів рукою по сивій бороді і сказав:

— Я прийшов спитати, чи не маєте ви листів від мого сина.

Він промовив ці слова і замовк, з острахом спостерігаючи зміни в обличчі Дорна. Він не міг зрозуміти, чому раптом так похмурилося чоло барона і напівзакрилися повіки. Він не встиг зрозуміти нічого, але інтуїтивно збагнув — все загинуло. Дорн нічого не одержав від Вальтера і не може одержати, бо той і справді загинув у кабіні літака.

А Дорн опинився дійсно в скрутному становищі. Захопившися перемогою над Крайнєвим, він зовсім забув про Шторре. Треба було сфабрикувати фальшивого листа і заспокоїти професора. А тепер, очевидно, вже доведеться іти навпростець, бо дальші зволікання просто небезпечні.

— Сідайте, прошу вас.

Шторре повільно сів, не зводячи очей з Дорна. Він чекав відповіді, але Дорн, мабуть, не поспішав відповідати. Нарешті барон заговорив:

— Я хочу, щоб ви мене добре зрозуміли, професоре. Я хочу, щоб сьогодні ми договорилися раз назавжди і більше ніколи не торкалися цього питання. Я прошу вас спокійно вислухати мене, вислухати і зрозуміти…

Дорн глибоко затягнувся цигаркою і зробив паузу.

Рука Шторре лежала на столі, і довгі старечі пальці конвульсивно тремтіли. Дорн почав говорити далі:

— Ваш сип був комуністом, і, на превеликий жаль, це виявилося незадовго до того, як ви опинилися в цих лабораторіях. Сядьте! — тоном команди крикнув він, помітивши, що Шторре поволі підводиться з крісла. — Сядьте і слухайте!

Шторре слухняно сів. Погляд його став безумним. Очі здавалися зробленими з мутного скла. Він дивився на Дорна і нічого не бачив. Барон говорив далі.

— Завтра чи післязавтра перший реактивний літак вилетить з нашого аеродрому, і професора Шторре буде оголошено конструктором цього геніального апарата. Професора Шторре знатиме цілий світ. Ваше ім'я буде на устах кожної культурної людини. Вам…

— Годі… — тихо і спокійно сказав Шторре, — годі. Годі, вбивця! — крикнув він, зриваючись з місця, але сили зрадили його, і він, похитнувшись, важко впав на крісло.

— Випийте води і заспокойтесь, — сказав Дорн, — я цілком розумію ваші почуття, в мене самого е діти, але тут зарадити було вже неможливо Якби це було в моїй владі, ваш сии не вмер би.

— Вмер, — повторив Шторре, — вмер, вмер. Дивне слово. Воно тут ні до чого, його забили, його забили в літаку. Значить, усе правда, що мені сказали…

— Заспокойтеся, професоре.

— Я спокійний. Я зовсім спокійний. Дивіться на мене, Людвіг Дорн. Вам не страшно? Вам мусить бути страшно, Людвіг Дорн. Думайте про своїх дітей, думайте і жахайтесь…

На професора Шторре страшно було дивитися. Обличчя його залишалося майже спокійним, але очі горіли божевільним вогнем і робили страшним це старече обличчя. Він помалу підвівся з крісла і, не оглядаючись на Дорна, пішов до виходу з кабінету. Сили зраджували його, але він напружував останні зусилля, щоб іти рівно, щоб не виказати перед Дорном своєї слабості. Він вийшов з кабінету, точним рухом зачинивши за собою двері. Зараз же за дверима сили покинули його, і він важко прихилився до одвірка. Помалу, спираючись на стінку, він попрямував по коридору.

Дорн виглянув з дверей кабінету. Професор Шторре похитуючись ішов довгим ясно-освітленим коридором. Він тремтів і щохвилини спирався на стіну.

«Думайте і жахайтесь!» — ці слова, здавалося, висіли у млистій тиші. Дорн хвилину дивився, потім знизав плечима і повернувся до кабінету.

Що йому до професора Шторре, коли Крайнєв, сам Крайнєв зараз працює на нього! Завтра Шторре перекипить і знову візьметься за роботу. Через нього не варто навіть хвилюватися.

І Дорн знову сів до столу писати листа. Із Берліна вимагали щоденного зведення про стан робіт, і Дорн з гордістю приховував готовність літака до польоту. Він хотів провести перші випробування сам і тільки тоді вже викликати начальника із столиці. Спектакль треба було добре підготувати.

А професор Шторре, хитаючись і тримаючись за стіну, дійшов до дверей вітальні. Там було напівтемно. Відчуваючи, як сили зовсім зраджують його, професор зайшов у кімнату і важко впав у крісло.

— Що з вами, професоре? — підвелася від акваріума Яринка.

Вона підійшла до крісла. Професор напівлежав, закривши обличчя великими руками. Все тіло його струшували судороги.