Вадим Собко – Зоряні крила (страница 24)

Зразу ж після його від'їзду Валенс теж вийшов з інституту. Він відіслав машину і пішки рушив вздовж вулиці, його охопила холодна осіння мряка і туман. Жовті, місцями вже почорнілі листки каштанів і кленів пахли гнилизною.

Валенс ішов крізь туман. На серці йому було незатишно. Здавалося, ніби і туди прийшла осінь.

Валенс ішов і йшов мокрими вулицями осіннього Києва, не розбираючи, куди йде, не роздумуючи над цим. Він ходив і ходив тільки для того, щоб не залишатися у високій світлій кімнаті наодинці із своїми думками. Він ходив, щоб стомитися, прийти додому і відразу ж заснути глухим сном.

Пелена туману ніби розходиться перед ним, щоб відразу ж стати ще густішою позаду. До пізньої ночі ходить високий, трохи зігнутий Валенс по осінніх безлюдних вулицях затуманеного Києва.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Дорн здійснював проект Крайнєва блискавично. Вже за два дні після того як Шторре перевірив усі креслення, були готові основні деталі двигунів і конструкції кріплення їх до літака. Власне кажучи, це мав бути просто-напросто старий і всім інженерам в Радянському Союзі відомий, в багатьох журналах описаний реактивний літак ЮК-6. Юрій добре знав, на що здатна ця модель. Він знав про неї більше, ніж будь-хто в цілому світі, і саме на цьому базувалися всі його розрахунки.

Роботи провадилися дивовижно швидко, але побачити хоч би одного робітника Крайнєву не вдалося. Дорн мав усі підстави не показувати Крайнєва нікому. Тому Крайнєв віддавав, розпорядження Дорну або Шторре, а робітники з'являлися рівно мере і дві хвилини після того, як Юрій зникав за дверима своєї тюрми.

Літак, на думку Юрія, міг тільки з великими труднощами відірватися від землі. Тому на аеродромі встановлювали потужну катапульту — машину, яка могла викинути в повітря в десять разів більший літак. Її устатковували паралельно з обладнанням літака. Тут мало бути забезпечено бездоганний зліт.

Роботи йшли повним ходом, і Дорн був задоволений. А Крайнєв ходив похмурий, злий, односкладово відповідав на запитання і не мав охоти розмовляти ні з ким.

Яка радість від того, що все йде добре, коли всі плани його можуть піти нанівець через це дурне дівчисько, через Яринку. Не може ж він спробувати втекти, лишивши її тут. План його було продумано вже в усіх деталях, але здійснювати його без Яринки Крайнєв не міг.

Треба було діяти, треба було негайно з'ясувати свої відносини з Яринкою, бо інакше всі плани втечі треба відкласти.

Тепер Яринка цілими днями не виходила зі своєї кімнати. Цілі дні вона була в цих чотирьох стінах, стояла біля вікна або нерухомо сиділа в кріслі. З вікна їй видно було шматок бетонної стіни і частину аеродрому. Небо, осіннє і непрозоре, притулялося до шибок. Все це було сіре, давно знайоме, до нудоти обридле.

Коли Крайнєв взявся до роботи, вона деякий час жила без опори, без твердого грунту під ногами. Тепер вона відчувала, як до неї знову повертається впевненість.

Тепер вона могла вже цілком спокійно розглядати вчинки Крайнєва. І коли Юрій вдруге прийшов до неї, вона відчула, що зможе говорити зовсім спокійно.

Він зайшов у кімнату, великий, масивний, — зайшов, трохи ніяково усміхаючись. Він сів на стільця і кілька хвилин мовчав, не знаючи, з чого треба починати розмову. Всі заздалегідь приготовані слова зникли з голови, і залишилися тільки якісь холоднуваті фрази, якими ніяк не можна було б висловити справжніх почуттів.

Яринка сама перша прийшла йому на допомогу.

— Ну, як твої роботи? — запитала вона, і Крайнєв відчув у словах холодок і неприязнь. — Скоро вже одержиш орден від Дорна? — продовжувала знущатися Яринка.

Не варто було відповідати на такі запитання. Замість того Юрій сказав пошепки, дивлячись кудись у куток кімнати:

— Ми вилетимо звідси через три, максимум через чотири дні.

Очі Яринки стрепенулися і здивовано спинилися на блідому обличчі Крайнєва.

— Куди вилетимо?

— Куди, точко не знаю. В усякому разі, на схід. Може, досягнемо СРСР. Може, вилетимо навіть у смерть, але в усякому разі з цієї тюрми…

— На чому це ви, професоре, збираєтеся летіти?

— На реактивному літаку, який зараз спеціально для нас будує Дорн.

— Смішно…

— А я спробую цей жарт перетворити на дійсність. Я спробую вилетіти в той момент, коли вилетіти взагалі буде неможливо. — І, побачивши здивовані очі Яринки, додав: — Звичайно, неможливо, на думку наших шановних господарів.

Яринка дивилася на Крайнєва з огидою. Вона не повірила жодному слову інженера. Вона була певна, що все це придумане, аби примусити її знову повірити Крайнєву, простити зрадника.

— Це дуже невдало видумано, Юрію Борисовичу. Видумано, очевидно, спеціально для мене. Дорн ніколи не буде таким наївним, щоб залишити вас хоч на мить біля готового до польоту літака. Придумайте щось інше….

Вона навіть не дивилася на Юрія, вимовляючи ці слова. Погляд її блукав десь за вікном по сірій бетонній стіні. Їй важко було говорити таке — вона ще не одвикла вірити Крайнєву.

— Гаразд, Яринко, — підвівся Крайнєв з стільця, — говорити нам з тобою зараз важко. Ти можеш вірити мені, можеш не вірити, це вже як хочеш. Я не зрадив, а тільки шукаю виходу — виходу в життя з цієї бетонної могили — і знайду його. От і все.

Він повернувся і пішов до дверей. Біля порога спинився і додав, тримаючись за ручку дверей:

— Ми можемо вилетіти кожної хвилини. Треба, щоб ти була готова.

Яринка мимоволі кивнула головою. Крайнєв усміхнувся. Він повернув ручку дверей, але вони прочинилися ніби самі, і в кімнату зайшов Макс Буш. Не говорячи жодного слова, він підійшов до маленької, дуже красиво інкрустованої шафи, яка стояла в кутку кімнати, відкрив верхні малесенькі дверцята і повернув щось дуже схоже на вимикача. Юрій глянув — маленький мікрофон стояв у секретній шухляді.

«Все загинуло, — подумав Крайнєв, відчуваючи, як кров помалу відпливає з його обличчя. — Він усе чув».

Буш сказав, переводячи погляд з Крайнєва на Яринку:

— Ваш план наївний. Дорн ніколи не дозволить вам навіть наблизитися до літака, коли він буде готовий до польоту. В усякому разі вам треба порекомендувати бути обережнішими. Ваше щастя, що сьогодні біля мікрофонів чергував я.

Він глянув на Крайнєва, на Яринку і тихо додав:

— Ми готуємо вам втечу. Ще не все ясно, але така можливість не виключена. Повторюю ще раз — обережність.

Він підійшов до шафи, знову включив мікрофон і зачинив дверцята. Потім відійшов до дверей і на мить спинився.

Юрій здригнувся. Права рука Буша раптом піднеслася вгору, і міцно затиснутий кулак застиг у повітрі. Це було старе, традиційне вітання червоних фронтовиків.

Буш усміхнувся, і вперше за весь цей час Юрій Крайнєв побачив його посмішку. Не сказавши більше жодного слова, він зник за дверима.

Яринка і Крайнєв стояли, немов вражені блискавкою.

— А я й не думала…

Юрій кинувся до Яринки і рукою закрив їй рота.

— Ш… ш…

Він показав очима на шафу, де стояв мікрофон, і здригнувся. Скільки розмов і планів було розроблено ними, ніби спеціально для того, щоб Дори міг все це почути. Жодна їхня розмова не була таємницею. Про це навіть страшно було подумати.

— Всього найкращого, — весело усміхаючись, сказав Юрій, — я сподіваюся завтра побачити вас в лабораторії.

Яринка нічого не відповіла, тільки усміхнулася несподівано для себе самої весело і спокійно.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Дорн підвів до Крайнєва високого плечистого чоловіка у пілотському шоломі і відрекомендував. Це був пілот-випробувач.

Того дня мав відбутися перший пробний політ. Граціозний металевий літак стояв на верху катапульти на нешироких рейках. Стиснуте повітря мусило дати йому перший сильний поштовх. Він секунду їхав по рейках з величезною швидкістю і потім зривався в повітря, не потребуючи розгону. Крайнєв запевняв Дорна, що перевантажений реактивними двигунами літак не відірветься від землі без цього приладдя.

Юрій знайомив пілота з управлінням реактивними двигунами. На його здивування, пілот вже мав досвід у цій справі. Очевидно, ще десь в Німеччині працювали над цими проблемами і навіть досягли вже певних успіхів.

Крайнєв, Дорн і пілот піднялися на катапульту до літака; і, показуючи пілотові систему управління, Крайнєв думав, як гарно було б зараз штовхнути вниз на асфальт пілота і Дорна, дати повний газ… і опинитися з розбитою машиною на землі, — іронічно закінчив він свою думку. Літак міг злетіти тільки від потужного поштовху стиснутого повітря. Ніхто не захоче зараз допомагати Крайнєву злетіти в повітря. Крім того, в баках зараз немає жодної крапельки бензину. Дорн справді дуже дбайливо ставиться до своїх обов'язків тюремника.

Пілот сів у кабіну. Він сидів там, приміряючись і звикаючи до управління. Обличчя було серйозним і зосередженим. Вій знав — з швидкістю в вісімсот кілометрів жартувати не можна.

Крайнєв стояв під однією з ракетних установок поруч з літаком, і дивні думки приходили йому в голову. Вже не вперше думав він про щось подібне. Ми звикли до того, що ножицями ріжуть папір або матерію, і дуже мало хто може уявити ножиці як спис. А тимчасом кинути ножиці на ворога і поранити його зовсім неважко. Ми звикли до наперед визначених функцій предметів чи машин, а для того, щоб виявити іншу функцію, треба мати політ фантазії або, в усякому разі, дуже широку технічну освіту. Саме на цьому базується план втечі Юрія Крайнєва. Чи вдасться тільки здійснити цей план?