Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 64)

— Дуже погано, отче! Міцна! Вона міцна!

У Карлових очах світився непідробний жах. Каррас тепер не сумнівався в тому, що неймовірна сила Реґани не була вигадкою. Вона могла це зробити. Могла скрутити Деннінґзові в’язи. «Хутчіше, Каррасе! Поквапся! Знайди якісь докази! Думай!»

І тут він почув за спиною голос. Він лунав із ліжка.

— Ich möchte Sie etwas fragen, Herr Engstrom![6]

Відчувши, як спалахнув вогник надії, Каррас смикнув головою й подивився на ліжко, де побачив демонічні риси обличчя Реґани, що шкірилася до Карла.

— Tanzt Ihre Tochter gern? — глузливо мовила істота, а тоді вибухнула саркастичним реготом. Німецька мова. Вона запитала, чи клишонога донька Карла любить танцювати! Каррас подивився схвильовано на Карла й побачив, що той побагровів. Стиснувши кулаки так, що аж побіліли суглоби пальців, він люто дивився на Реґану, що й далі реготала.

— Карле, вам ліпше звідси вийти, — застеріг його Каррас.

Швейцарець похитав головою.

— Ні, я бути тут!

— Вийдіть, будьте ласкаві, — рішуче наполіг єзуїт, свердлячи Карла невблаганним поглядом, і той після коротких вагань повернувся й поспіхом залишив кімнату. Коли двері за ним зачинилися, регіт раптово урвався, а натомість зависла важка й гнітюча тиша.

Каррас подивився на ліжко. Демон спостерігав за ним. Він мав задоволений вигляд.

— Отже, ти повернувся, — прохрипів він. — Я здивований. Я думав, що конфуз зі святою водою відбив у тебе бажання з’являтися тут знову. Але ж я забув, що священики не мають сорому.

Каррас кілька разів глибоко вдихнув, щоб зосередитися й не губити думки. Він знав, що мовний тест на одержимість вимагає інтелектуальної бесіди як свідчення того, що зміст розмови не можна звести до прихованих лінгвістичних спогадів. «Спокійно! Не квапся! Пам’ятаєш ту дівчину?» Служницю-підлітка з Парижа, також нібито одержиму, що в стані марення щось белькотіла мовою, яку пізніше розпізнали як арамейський діалект сирійської. Каррас примусив себе згадати, який це спричинило фурор і як пізніше з’ясувалося, що дівчина якось працювала в пансіоні, де одним із пожильців був студент-теолог, який напередодні іспитів ходив своєю кімнатою, а також сходами пансіону, декламуючи вголос арамейські тексти. І дівчина це все могла чути.

«Спокійно. Не обпечися».

— Sprechen Sie deutsch? — запитав Каррас.

— Чергові забави?

— Sprechen Sie deutsch? — повторив єзуїт, ще й далі відчуваючи, як б’ється його пульс зі слабкою надією.

— Natürlich, — відповів із лиховісною посмішкою демон. — Mirable dictu[7], ти не погодишся?

Серце єзуїта мало не вистрибнуло з грудей. Не тільки німецька, але й латина! Та ще й у контексті!

— Quod nomen mihi est? — швидко запитав він. — Як мене звати?

— Каррас.

Священик почав схвильовано розпитувати далі.

— Ubi sum? — Де я?

— In cubiculo. — У кімнаті.

— Et ubi est cubiculum? — А де кімната?

— In domo. — У будинку.

— Ubi est Burke Dennings? — Де Берк Деннінґз?

— Mortuus. — Мертвий.

— Quomodo mortuus est? — Як він помер?

— Inventus est capite reverso. — Його знайшли зі скрученою головою.

— Quis occidit eum? — Хто його вбив?

— Реґана.

— Quomodo ea occidit ilium? Dic mihi exacte! — Як вона його вбила? Розкажи детальніше!

— Ну, на сьогодні вже досить гострих відчуттів, — вишкірився демон. — Так, гадаю, що цілком досить. Хоча, знаючи тебе, я припускаю, що ти, звісно, вважатимеш, що, запитуючи в мене щось латиною, водночас формулював подумки й відповіді латиною. — Він розреготався. — Звичайно, підсвідомо. Ну що б ми з тобою робили без підсвідомості, Каррасе? Відчуваєш, до чого це я веду? Я взагалі не розмовляю латиною! Я просто читаю твої думки! Висмикував відповіді прямо з твоєї голови!

Каррас відчув миттєве розчарування, коли його впевненість розбилася вщент. Відчув біль і роздратування від надокучливого сумніву, що знову опанував його мозок.

Демон реготнув.

— Я знав, що з тобою так і буде, Каррасе, — прохрипів він. — Ось чому я так тебе люблю, любий мій ласий шматочку. Ось чому я так ціную розважливих людей.

Демон відкинув назад голову, вибухнувши нестямним реготом.

Єзуїт відчайдушно намагався сформулювати запитання, на які не може бути однієї правильної відповіді, лише багато. «Але, можливо, я думатиму про них усіх! — усвідомив він. — Тоді постав запитання, на яке ти сам не знаєш відповіді!» — подумав він. А те, чи відповідь була правильна, можна буде перевірити пізніше.

Він зачекав, поки стих регіт, і тоді запитав:

— Quam profundus est imus Oceanus Indicus? — Яка глибина Індійського океану в найглибшій точці?

Очі демона зблиснули.

— La plume de ma tante.

— Responde Latine.

— Bon jour! Bonne nuit!

— Quam…

Каррас замовк на півслові, бо істота закотила очі й виникла нова сутність, що плела нісенітниці. Роздратований Каррас нетерпляче домагався:

— Дай мені знову розмовляти з демоном!

Жодної відповіді. Лише дихання з якогось чужого берега.

— Quis es tu?[8] — гаркнув він хрипко й лунко.

Тільки тиша. Імпульсивне дихання. Гикавка.

— Дай мені поговорити з Берком Деннінґзом!

Гикавка, спазматична й невпинна. Каррас опустив голову й похитав нею, тоді пошкандибав до крісла з м’якою оббивкою, сів у нього, відхилився й заплющив очі. Напруження. Біль. І чекання…

Минав час. Каррас задрімав. Тоді струснув головою. «Не спи!» Ледве здіймаючи важкі повіки, він подивився на Реґану. Гикавки вже не було. Заплющені очі. Вона заснула?

Він підвівся, підійшов до ліжка, простягнув руку й помацав її пульс. Тоді нахилився й обстежив її губи. Були пересохлі. Він випростався, іще трохи зачекав, а тоді нарешті вийшов із кімнати й спустився на кухню в пошуках Шерон. Вона сиділа там за столом і їла суп із сендвічем.

— Зробити вам щось їсти, отче Каррас? — запитала вона. — Ви ж, мабуть, голодні.

— Ні, не голодний, — відповів Каррас. — Дякую. — Він сів, простягнув руку й узяв олівця та блокнота, що лежали біля друкарської машинки Шерон. — У неї була гикавка, — повідомив він. — У вас є компазин?

— Так, трохи є.

Він почав писати в блокноті.

— Тоді дайте їй сьогодні половинку двадцятип’ятиміліграмового супозиторію.

— Гаразд.

— У неї починається зневоднення, — вів далі Каррас, — тому я переводжу її на внутрішньовенне годування. Завтра зранку відразу подзвоніть на аптечний склад, щоб вони вам це все доставили. — Він підштовхнув блокнота до Шерон. — А тим часом, поки вона спить, почніть давати їй сустаген.

Шерон кивнула.

— Гаразд. Я все зроблю. — Набираючи ложкою суп, вона повернула до себе блокнот і переглянула список.

Каррас спостерігав за нею. Тоді насупився, зосереджено про щось міркуючи.