Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 58)

— Екстрасенсорики, отче?

— Так.

Вагаючись, Кріс відвела очі й спохмурніла.

— Я не знаю. Не певна. Тобто доволі часто траплялося, що вона думала про ті самі речі, що й я, але ж хіба такого не буває з дуже близькими людьми?

Каррас кивнув і погодився:

— Так. Буває. Тепер оця третя особа, про яку я згадував… це та, що з’являлася, коли вона була під дією гіпнозу?

— Та, що плела нісенітниці?

— Саме так. Хто це?

— Я не знаю.

— Зовсім вам не знайома?

— Ні, зовсім.

— Чи ви вже домовилися про медичні карти Реґани?

— Вони будуть тут по обіді. Їх доставлять особисто вам, отче. Інакше вони взагалі не хотіли їх давати, і то я мусила вчинити страшний скандал.

— Так, я припускав, що виникнуть проблеми.

— Вони й виникли. Але карти будуть у вас.

— Це добре.

Склавши на грудях руки, Кріс відхилилася в кріслі й похмуро подивилася на Карраса.

— Гаразд, отче, то яка наша ситуація? Де ми опинилися врешті?

— Ну, ваша донька…

— Ні, ви ж розумієте, про що я, — урвала його Кріс. — Тобто чи збираєтеся ви дістати дозвіл на екзорцизм?

Каррас опустив очі й легенько похитав головою.

— Я просто не маю великої надії, що мені вдасться переконати єпископа.

— Тобто як це «не маєте надії»? Поясніть.

Каррас запхав руку в кишеню, видобув флакончик для святої води й показав його Кріс.

— Бачите це? — запитав він.

— А що це таке?

— Я сказав Реґані, що це була свята вода, — м’яко відповів Каррас, — і коли я почав на неї бризкати, вона відреагувала дуже бурхливо.

— О, то це добре, отче. Хіба ні?

— Ні. Бо це зовсім не свята вода, а звичайна вода з-під крана.

— Ну? А яка тут різниця, отче?

— Святу воду освячено.

— Ой, я дуже цьому рада, отче! Справді рада! — роздратовано огризнулася Кріс. — Можливо, деякі демони просто тупі!

— Ви справді вірите, що в неї вселився демон?

— Я вірю, що в неї всередині є щось таке, що прагне її вбити, а те, що воно нездатне відрізнити сечу від пепсі, не має великого значення, ви так не гадаєте, отче Каррас? Вибачте, але ж ви хотіли взнати мою думку! — Кріс роздратовано загасила в попільничці сигарету. — То що ви тепер мені кажете? Екзорцизму не буде?

— Послухайте, я тільки починаю все з’ясовувати, — різко відповів їй Каррас, також починаючи дратуватися. — Але в церкви є певні критерії, яких треба дотримуватися, і для цього є вагомі підстави, щоб замість користі не завдати ще більшої шкоди, а також щоб не давати приводу для поширення марновірних нісенітниць, що їх роками нам приписують! Таких, скажімо, як священики, що левітують, або статуї Пресвятої Богородиці, що нібито плачуть кривавими сльозами в Страсну п’ятницю та інші свята! Гадаю, що я можу прожити без того, щоб робити свій внесок у такі дурниці!

— Може, дати вам пігулку лібріуму, отче?

— Вибачте, але ви хотіли взнати мою думку.

— Гадаю, ви мене ознайомили з нею.

Каррас сягнув по сигаретну пачку.

— Мені теж, — попросила Кріс.

Каррас подав їй пачку. Кріс узяла сигарету, тоді Каррас. Він припалив обидві сигарети, і вони затягнулися й видихнули дим із явним полегшенням, що довкола знову запанував спокій.

— Прошу вибачити, — сказав Каррас, втупивши очі в стіл.

— Ага, ці сигарети без фільтра вас колись уб’ють.

Вони курили мовчки, а Кріс дивилася крізь височенне, від стелі до підлоги, вікно на міст Кі-бридж. Почула м’яке періодичне постукування. Кріс обернулася й побачила, що Каррас, не відводячи очей від сигаретної пачки, поволі крутив її між пальцями.

Раптом він підвів голову й зіткнувся з вологим і запитливим поглядом Кріс.

— Гаразд, послухайте, — сказав він, — я зараз розповім вам про деякі ознаки, що їх може визнати церква за докази, перед тим як дати офіційний дозвіл на проведення ритуалу екзорцизму.

— Ага, добре. Хотіла б їх почути.

— По-перше, говоріння мовою, якої людина досі не знала й не вивчала. Я над цим працюю. Побачимо. Тоді ще ясновидіння, хоча в наш час це можуть пояснити звичайною телепатією або екстрасенсорикою.

— І ви в це вірите?

Каррас пильно подивився на неї, на її недовірливу, похмуру міну. «Вона це серйозно», подумав він.

— У наші дні це неможливо заперечувати, — сказав він їй, — хоча, як я вже казав, тут немає нічого надприродного.

— От тобі й на, Чарлі Браун!

— Я бачу, що й ви не позбавлені скепсису.

— А які інші симптоми?

— Ну, останнє, що може прийняти церква… я процитую… це «здатності, недоступні її можливостям або віку». Це може означати що завгодно, тобто будь-які незбагненні паранормальні або окультні явища.

— О, справді? А що тоді з тими стуками об стіну або тим, як її підкидало над ліжком?

— Саме по собі це нічого не означає.

— Ну, а що тоді з тими штуками на її шкірі?

— Якими штуками?

— Я вам не казала?

— Що не казали?

— О, та це сталося в клініці Беррінджера, — пояснила Кріс. — Там з’явилися… ну… — Вона провела пальцем по грудях. — Знаєте, немовби написи? Якісь букви. Вони з’являлися в неї на грудях, а тоді щезали. Ось так.

Каррас нахмурився.

— Ви сказали «букви». Не слова?

— Ні, не слова. Просто літера «М» раз або двічі. Тоді літера «Л».