Уильям Блэтти – Екзорцист (страница 17)

— Ой лишенько, вона, мабуть, дуже втомилася, — недбало мовила місіс Перрін, проте й далі з незрозумілою зацікавленістю спостерігала за Реґаною.

— Вона трохи нездужає, — вибачливо пробурмотіла Кріс. Тоді глянула на дочку. — Так, рибонько?

Дівчинка мовчала, втупившись у підлогу.

Реґану не встигли познайомити хіба що із сенатором і Робертом, сином місіс Перрін, але Кріс подумала, що краще дати їй спокій. Вона відпровадила доньку до ліжка й вклала в нього.

— Зможеш сама заснути? — запитала Кріс.

— Не знаю, — заспано відповіла Реґана. Вона повернулася на бік і задивилася з відсутнім виразом обличчя на стіну.

— Хочеш, щоб я тобі трохи почитала?

Заперечливе похитування головою.

— Ну добре. Спробуй заснути.

Кріс нахилилася й поцілувала доньку, а тоді рушила до дверей і клацнула вимикачем.

— Добраніч, дитинко.

Кріс уже виходила, коли Реґана ледь чутно покликала її:

— Мамо, що зі мною сталося? — У голосі її бринів розпач. І страх. На якусь мить Кріс розгубилася, але швидко опанувала себе.

— Я ж тобі вже казала, рибонько, це все нерви. Доведеться кілька тижнів повживати оці пілюлі, — і ти знову почуватимешся чудово. А тепер постарайся заснути, гаразд?

Жодної відповіді. Кріс зачекала.

— Гаразд? — перепитала вона.

— Гаразд, — прошепотіла Реґана.

Кріс раптом відчула, що шкіра в неї на руці взялася сиротами. Вона потерла руку й роззирнулася. «Боже мій, у кімнаті так зимно! Звідки цей протяг?»

Вона підійшла до вікна, перевірила, чи немає шпар. Та ні, усе гаразд. Повернулася до Реґани.

— Тобі не холодно, дитинко?

Мовчанка.

Кріс підійшла ближче до ліжка.

— Ти спиш? — прошепотіла вона.

Заплющені очі. Глибоке дихання.

Кріс навшпиньки вийшла з кімнати.

Вона почула спів у вітальні й, спустившись униз, утішено побачила, що отець Даєр грає на піаніно, а група гостей навколо нього весело співає. Коли вона зайшла, вони якраз закінчували «Коли ми зустрінемось знову».

Кріс рушила до них, але її перепинили сенатор із дружиною, що вже тримали в руках пальто й мали трохи роздратований вигляд.

— Ви вже так швидко йдете? — запитала Кріс.

— Вибачте, моя люба, це був чудовий вечір, — почав виправдовуватися сенатор. — Просто в бідної Марти розболілася голова.

— Ой, мені так прикро, але я жахливо почуваюся, — простогнала дружина сенатора. — Прошу нас вибачити, Кріс. Була дуже гарна вечірка.

— Мені справді шкода, що ви вже йдете, — сказала їм Кріс.

Проводжаючи пару до дверей, Кріс чула, як отець Даєр запитував гостей:

— Чи хтось знає слова пісні «Тепер шкодуєш ти, токійська трояндо»?

Коли вона верталася до вітальні, з кабінету тихенько вийшла Шерон.

— Де Берк? — запитала в неї Кріс.

— Там, — кивнула в бік кабінету Шерон. — Відсипається. І що тобі сказав сенатор? Сказав щось?

— Ні, вони просто пішли.

— Ну й добре.

— Що ти маєш на увазі, Шер? Що сталося?

— Ну, знаєш, Берк, — зітхнула Шерон. Стишивши голос, вона описала зустріч сенатора й Деннінґза, що мимохідь зауважив, що «в його джині плаває чиясь лобкова волосинка». А тоді він повернувся до жінки сенатора й додав трохи осудливим тоном: «Ніколи в житті такого не бачив! А ви?»

Кріс зойкнула, а тоді захихотіла, закотивши очі, а Шерон розповіла, як сенаторова збентежена реакція спровокувала Деннінґза на черговий екстравагантний вибрик, під час якого він висловив «безмежну вдячність» політикам за їхнє існування, бо, тільки порівнюючи з ними, можна «легко визначити справжніх державних діячів», а коли ображений сенатор відійшов геть із крижаним виразом обличчя, режисер обернувся до Шерон і гордо повідомив: «Ось бачиш? Я не лаявся. Ти ж погодишся, що я в цій ситуації поводився чемно?»

Кріс не стрималася від реготу.

— Ну гаразд, нехай проспиться. Але тобі краще побути трохи тут, бо ж раптом він прокинеться, — попросила вона. — Ти не заперечуєш?

— Ні, звісно, що ні.

У вітальні Мері Джо Перрін сиділа самотньо в куточку. Була замислена. І стурбована. Кріс хотіла була долучитися до неї, але змінила думку й рушила натомість до Даєра, що сидів за піаніно. Даєр урвав гру й звернувся до неї:

— Ну, люба господине, а чим розважити вас? Можемо запропонувати вам скидку на новену, дев’ятницю.

Кріс розсміялася разом з усіма присутніми.

— Я воліла б почути про те, що відбувається під час чорної меси, — сказала вона. — Отець Ваґнер казав, що ви в цьому ділі фахівець.

Гості біля піаніно заінтриговано принишкли.

— Та ні, який там фахівець, — сказав Даєр, легенько торкаючи клавіші. А чому це ви згадали чорну месу?

— Ну, просто хтось тут говорив про… ну, про те, що виявили недавно в церкві Святої Трійці, і…

— Маєте на увазі осквернення? — перебив її Даєр.

У розмову втрутився астронавт:

— Гей, чи хтось нам пояснить, про що тут ідеться? Нічого не розумію.

— Я теж, — додала Елен Клірі.

Даєр забрав руки з піаніно й подивився на них.

— Ну, у тій церкві знайшли певні сліди осквернення, — пояснив він.

— І що саме? — запитав астронавт.

— Не варто вдаватися в деталі, — порадив йому отець Даєр. — Скажімо, там були всілякі паскудства.

— Отець Ваґнер казав, що це, за вашими словами, скидалося на чорну месу, — підказала Кріс, — тому я й зацікавилася, що в таких випадках відбувається.

— Ой, та я й не так багато про це знаю, — сказав Даєр. — Якщо чесно, то найбільше я дізнався від іншого джеба в кампусі.

— А що таке «джеб»? — поцікавилася Кріс.

— Так називають єзуїтів. Отець Каррас, він справжній фахівець у таких речах.

Кріс раптом насторожилася.

— О, це той смаглявий священик зі Святої Трійці?