Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 37)

Тим часом сержант Кафф і я пройшли в кімнату міледі.

На останній нараді вона навіть не відвела очі від книги, що лежала перед нею на столі. Цього разу становище змінилось на краще: вона подивилась у вічі сищикові таким же твердим поглядом, як і він на неї. Фамільний характер виступав у кожній рисі її обличчя; і я зрозумів, що коли така жінка, як леді Веріндер, напружила нерви, щоб почути гірку істину з вуст детектива Каффа, — ось де наскочила коса на камінь.

Розділ XXI

 Коли ми посідали, першою заговорила міледі.

— Сержанте Кафф, — сказала вона, — можливо, є пом'якшувальні обставини для тих необдуманих слів, які я вам сказала півгодини тому. Однак я не виправдуюся цим. Я говорю зі всією щирістю, що мені прикро, якщо я образила вас.

Люб'язність у голосі і манера, з якою вона вимовила це пробачення, справили на сищика сприятливе враження. Він попросив дозволу виправдати свою поведінку, виставляючи це виправдання як знак поваги до моєї пані. Він сказав, що анітрохи не винний у нещасті, яке спіткало всіх нас, з тієї поважної причини, що успіх всього слідства залежав від його обережної поведінки по відношенню до Розанни Спірман: щоб ні словом, ні вчинками не налякати її. Він звернувся до мене, прохаючи засвідчити справедливість його слів. Я не міг відмовити йому в цьому. Я гадав, що на тому справа й закінчиться.

Але сержант Кафф зробив дальший крок, очевидно (як ви здогадуєтесь) маючи намір відразу перейти до надзвичайно неприємної розмови між леді Веріндер і ним.

— Я чув, що самогубство молодої жінки пояснюють однією причиною, — сказав сищик. — Можливо, ця причина і справді існує, але вона не має ніякого відношення до тієї справи, якою я тут займаюся. І я повинен додати, що вбачаю тут зовсім іншу причину. Я гадаю, що якесь нестерпне занепокоєння, викликане пропажею алмаза, спонукало цю бідолаху накласти на себе руки. Я не претендую на те, що знаю, в чому саме полягало це занепокоєння. Але я міг би, з вашого дозволу, міледі, вказати на особу, яка може вирішити, правий я чи ні.

— Ця особа зараз дома? — спитала моя пані, трохи помовчавши.

— Ця особа, міледі, поїхала звідси.

Відповідь досить недвозначно вказувала на міс Речел. Запанувала тиша: я думав, що вона ніколи не скінчиться. Господи! Як завивав вітер, як періщив дощ у вікна! Я сидів і чекав, коли хто-небудь з них заговорить знову.

— Будь ласка, висловіться ясніше, — промовила нарешті міледі. — Ви маєте на увазі мою доньку?

— Так, я маю на увазі міс Речел, — відповів сищик так само прямо.

Коли ми ввійшли в кімнату, на столі у міледі лежала чекова книжка — без сумніву, вона вийняла її для того, щоб розплатитися з сищиком. Тепер міледі поклала її знов у шухляду. Мені було надзвичайно боляче бачити, як тремтіла її рука — та рука, що обсипала благодіяннями старого слугу; я благав бога, щоб ця рука тримала мою руку, коли настане час моєї кончини і я назавжди залишу своє місце дворецького.

— Я сподівалась, — продовжувала міледі дуже повільно й спокійно, — що винагороджу ваші послуги й розстануся з вами, не згадуючи так відкрито імені міс Веріндер, як ви згадали щойно. Мій племінник, напевно, сказав вам про це, перш ніж ви зайшли до моєї кімнати?

— Містер Блек виконав ваше доручення, міледі. А я пояснив містерові Блеку причину...

— Не варто говорити мені про цю причину. Після того, що ви зараз сказали, ви знаєте так само добре, як і я, що зайшли надто далеко, щоб повертатись назад. Я зобов'язана заради самої себе й заради своєї доньки наполягти, щоб ви залишились тут і розповіли про все відверто.

Сищик глянув на свій годинник.

— Якби в мене був час, міледі, — відповів він, — я волів би зробити своє донесення в письмовій формі, а не усно. Але якщо продовжувати це слідство, то не можна витрачати час на письмові донесення. Я готовий негайно приступити до справи. Мені буде надзвичайно важко говорити, а вам слухати...

Тут моя пані знову спинила його.

— Можливо, буде не так важко і для вас, і для мого доброго слуги й друга, — сказала вона, — якщо я подам приклад і почну сміливо говорити зі свого боку. Ви підозрюєте, що міс Веріндер обдурює нас усіх, сховавши алмаз для якоїсь своєї мети, чи не так?

— Цілком вірно, міледі.

— Дуже добре. Тепер перш ніж ви почнете, я повинна сказати вам як мати міс Веріндер, що вона абсолютно нездатна зробити те, в чому ви її запідозрюєте. Ви взнали її характер всього лише два дні тому, а я знаю її характер з дня її народження. Висловлюйте які завгодно підозріння щодо неї, — ви цим не можете образити мене. Я наперед упевнена в тому, що при всій вашій досвідченості, цього разу обставини навели вас на неправильний слід. Пам'ятайте, я не маю ніяких таємних відомостей: донька моя не розповідала мені абсолютно ніяких секретів, так само як і вам. Причина, що змушує мене говорити з такою впевненістю, як я вже вам сказала, одна: я знаю свою дитину.

Вона обернулась до мене і простягнула мені руку. Я мовчки поцілував її.

— Можете вести далі, — промовила міледі, знову звертаючись до детектива, як завжди, спокійно.

Сержант Кафф вклонився. Слова моєї пані справили на нього тільки одне враження: його довгасте з гострими рисами обличчя стало на мить лагідніше, наче він жалів її. Що ж до його переконань, було ясно, що вона не захитала їх ні на йоту. Він умостився зручніше на стільці й повів свою підлу атаку на репутацію міс Речел у таких виразах:

— Я повинен просити вашу милість, — сказав він, — подивитись на цю справу з моєї точки зору так само прямо, як ви дивитеся зі своєї. Будь ласка, уявіть собі, що ви приїхали сюди в моїй ролі і з моєю досвідченістю, і дозвольте нагадати вам коротко, в чому ця досвідченість полягає.

Моя пані нахилила голову на знак згоди. Сищик продовжував:

— За останні двадцять років мене часто запрошували в делікатних сімейних справах як повіреного. Єдиний результат моєї практики в таких питаннях, — результат, який має відношення до даної справи, — можна пояснити двома словами. Мені відомо, що молоді панночки, знатні й багаті, часто мають секретні борги, про які вони не сміють признатися найближчим родичам і друзям. Іноді причиною цих боргів бувають модистка і ювелір. А іноді гроші потрібні для цілей, яких я в даному разі не підозрюю і не хочу шокувати вас згадкою про них. Отож запам'ятайте, міледі, сказане мною; а тепер давайте розглянемо, як події в цьому домі змусили мене згадати свій старий досвід, — хотів я цього чи ні.

Він замислився на хвилину, а потім продовжував зі страшною ясністю, яка змушувала нас розуміти його, з жорстокою справедливістю, яка не щадила нікого:

— Першу інформацію про пропажу Місячного каменя я одержав від інспектора Сігрева. Я переконався в його цілковитій нездатності впоратися з цією справою. Єдине, що здалося мені в його словах гідним уваги, то це те, що міс Веріндер відмовилась відповідати на його запитання й розмовляла з ним надзвичайно брутально й презирливо. Це було дивно, але я приписав це якій-небудь безтактності інспектора, що, можливо, образив молоду дівчину. Запам'ятавши цю деталь, я сам, без сторонньої допомоги, зайнявся справою. Моє розслідування закінчилось, як вам відомо, відкриттям плями на дверях; із свідчень містера Френкліна Блека ясно, що між цією плямою і пропажею алмаза існує безпосередній зв'язок. Досі я підозрював, що Місячний камінь було викрадено і що злодієм виявився, напевно, хтось із слуг. Дуже добре. Що ж трапилось на даному етапі слідства? Міс Веріндер несподівано виходить зі своєї кімнати й говорить зі мною. Я помітив у поведінці цієї молодої панночки три підозрілі обставини: міс усе ще надзвичайно схвильована, хоч після пропажі алмаза минуло більше доби; вона поводиться зі мною так само грубо, як і з інспектором Сігревом; нарешті, вона страшенно гнівається на містера Френкліна Блека. Прекрасно. Ось, кажу я сам собі, молода панночка, що втратила коштовний камінь, панночка, як говорять мені мої очі й вуха, запальної вдачі. При даному стані речей і з такою вдачею що ж вона робить? Вона виявляє незрозумілу ворожість до містера Блека, до інспектора і до мене, — інакше кажучи, саме до тих людей, які різними способами намагаються допомогти їй відшукати зниклу річ. Довівши слідство до цієї точки, міледі, я тоді, і тільки тоді, звернувся до своєї досвідченості. Ось ця досвідченість і пояснює поведінку міс Веріндер, яка до цього здавалась незрозумілою; вона наводить мене на думку про тих, інших молодих панночок, яких я знав. Ця досвідченість підказує мені, що вона має борги, про які не наважується признатись і які треба будь-що сплатити. От я й запитую себе, чи не означає пропажа алмаза тільки те, що він піде на сплату цих боргів? Такий є висновок, який моя досвідченість виводить з простих фактів. А що може заперечити проти цього ваша досвідченість, міледі?

— Тільки те, що я вже вам сказала, — відповіла моя пані. — Обставини ввели вас в оману.

Щодо мене, то я не промовив ні слова. Хтозна-як, але в моїй дурній старечій голові промайнула думка про Робінзона Крузо. Як я хотів, щоб цієї ж хвилини сищик Кафф опинився на безлюдному острові — один як палець, без П'ятниці і без будь-якої надії на повернення звідти! (Nota bene. Я, звичайно, добрий християнин, якщо не ставити надто великих вимог до моїх християнських почуттів. Що ж до всіх інших, то вони, на превелику мою втіху, в цьому мало чим відрізняються від мене).