Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 35)

— Ні, містере Беттередж, — мовив сищик, немов угадавши в потоці моїх думок головну і відповідаючи на неї перше, ніж на решту. — Ваш друг Розанна не проскочить у мене між пальцями так легко, як ви гадаєте. Поки я знаю, де міс Веріндер, я тримаю в своїх руках і спосіб відшукати спільницю міс Веріндер. Я перешкодив їм зустрітися цієї ночі. Дуже добре. Тоді вони постараються зустрітись у Фрізінголлі, замість того щоб зійтися тут. Слідство треба просто перенести, — трохи швидше, ніж я сподівався, — звідси в той дім, куди поїхала міс Веріндер. А тим часом я, мабуть, попрошу вас знову скликати слуг.

Я пройшов з ним до кімнати для слуг. Соромно признатись, але гріх втаїти, — коли він промовив останні слова, у мене знову почався приступ розшукної лихоманки. Я забув, що ненавиджу сержанта Каффа, і, конфіденційно взявши його під руку, спитав:

— Ради бога, скажіть нам, що ви тепер збираєтесь робити зі слугами?

Великий Кафф спинився нерухомо, в якомусь меланхолійному екстазі звертаючись до пустоти:

— Якби цей чоловік, — сказав він, очевидно маючи на увазі мене, — розумівся ще на вирощуванні троянд, він був би найдосконалішою людиною в усьому світі!

Після такого сильного прояву почуттів сищик зітхнув і взяв мене під руку.

— Річ ось у чому, — сказав він, знову повертаючись до справи. — Розанна зробила одне з двох: або пішла прямо у Фрізінголл (перш, ніж я туди дістануся), або пробралася спочатку в свій тайник на Тремтливих пісках. Найперше нам треба з'ясувати, хто із слуг бачив її востаннє до того, як вона вийшла з дому.

Нам удалося з'ясувати, що останньою Розанну бачила Ненсі, посудниця.

Ненсі бачила, як вона вийшла з листом у руках і спинила прикажчика з м'ясної крамниці, який біля чорного ходу здавав куховарці привезене ним м'ясо. Ненсі чула, як вона просила цього чоловіка віднести на пошту листа, коли він повернеться у Фрізінголл. Він подивився на адресу і здивувався, що лист, адресований у Коббс-Голл, треба здати на пошті у Фрізінголлі, та ще в суботу, і зауважив, що лист не зможе дійти до адресата раніше понеділка. Розанна відповіла йому, що коли й не дійде лист до понеділка, це не має значення. Вона тільки хоче, щоб він виконав її просьбу. Він пообіцяв і поїхав. Ненсі покликали на кухню. Розанни Спірман після цього ніхто не бачив.

— Ну, а що ж далі? — спитав я, коли ми знову залишились удвох.

— Далі, — відповів сищик, — я повинен їхати у Фрізінголл.

— З приводу листа, сер?

— Так. У цьому листі має бути пам'ятна записка, як знайти те місце, де вона сховала свою річ. Я повинен взнати в поштовій конторі, яка адреса зазначена на цьому листі. Якщо це та адреса, яку я підозрюю, наступного понеділка я зроблю вашій приятельці, місіс Йолланд, новий візит.

Я пішов із сержантом замовити фаетон. На конюшні ми почули знову звістку про зниклу дівчину.

Розділ XIX

 Як виявилось, про зникнення Розанни вже знали всі слуги. Вони самі почали розшуки і щойно спіймали моторного хлопчака, прозваного Дафі (Простачок), якого іноді брали полоти траву в саду і який бачив Розанну Спірман півгодини тому. Дафі запевняв, що дівчина не пройшла, а пробігла повз нього сосновою алеєю в напрямі морського берега.

— Хлопчик добре знає тутешній берег? — спитав сищик Кафф.

— Він народився й виріс на цьому березі, — відповів я.

— Дафі, — сказав сищик, — хочеш заробити шилінг? Якщо згоден, то ходімо зі мною. Нехай фаетон буде напоготові, містере Беттередж, коли я повернуся.

Він рушив до Тремтливих пісків з такою поспішністю, що мої ноги (незважаючи на те, що добре збереглися в мої роки) не змогли б поспіти за ним. Маленький Дафі, як це роблять юні дикуни в нашій місцевості, коли їм дуже весело, — завив од радощів і помчав слідом за сищиком.

Тут я знов не можу ясно усвідомити стан моїх думок за час між відходом і поверненням сищика Каффа. Якась дивна, приголомшлива тривога охопила мене. Я брався то за те, то за інше в домі і надворі, робив щось нікому не потрібне, але що саме, не пригадую. Навіть не знаю, скільки часу минуло після відходу сищика до пісків, коли Дафі прибіг назад з дорученням до мене. Сержант Кафф дав хлопчикові листок, вирваний з записної книжки, на якому було написано олівцем: «Пришліть мені швидше черевик Розанни Спірман».

Я відправив першу стрічну служницю по нього в кімнату Розанни й послав хлопчика назад з дорученням сказати, що я сам принесу черевик.

Знаю добре: діяти таким чином не означало швидко виконати одержані інструкції. Але перш ніж віддати черевик Розанни в руки детектива, я вирішив особисто перевірити, що це за нова містифікація. В цю хвилину мене знову охопило бажання вигородити дівчину. Це почуття (не кажучи вже про розшукну лихоманку) змусило мене поспішити на берег, тільки-но віддали мені в руки черевик; я майже біг, наскільки дозволяли мені сили в мої сімдесят років.

Коли я наблизився до берега, хмари потемнішали, і дощ линув суцільною білою стіною, гнаною вітром. Я чув плескіт моря, воно билося об піщаний берег бухти. Трохи далі проминув хлопчика, який сховався від дощу між піщаних горбів. Потім я побачив бурхливе море, хвилі заливали берег, густий дощ, який мчав над водою, мов покривало, і жовтий дикий берег з самотньою чорною фігурою, що стояла на ньому, — фігурою сищика Каффа.

Побачивши мене, він показав рукою на північ і закричав:

— Тримайтеся цієї сторони! Ідіть-но до мене сюди!

Я підійшов до нього; я задихався; моє серце билось так, наче хотіло вискочити з грудей. Я не міг промовити й слова. Я хотів поставити йому сотню запитань, але жодне з них не злинуло з моїх вуст. Його обличчя злякало мене. Я побачив у нього в очах вираз жаху. Він вихопив черевик з моїх рук і приклав його до слідів на піску, які йшли з півдня, від того місця, де ми стояли, і прямо до того виступу скелі, що називається Південним стрімчаком. Слід ще не був змитий дощем, черевик дівчини точнісінько співпав з ним.

Сищик мовчки показав на черевик, який прийшовся до сліду.

Я схопив детектива за руку, силкуючись заговорити до нього, і не міг. Він ішов по слідах усе далі й далі, до скель. Південний стрімчак починало поступово заливати припливом; вода затоплювала огидну поверхню Тремтливих пісків. Тут і там, з упертим мовчанням, важким, як свинець, з упертим терпінням, яке страшно було спостерігати, сержант Кафф прикладав черевик до слідів, що завжди були направлені в один бік — прямо туди, до скель. Незважаючи на всі розшуки, він ніде не міг знайти слідів, що вели б звідти.

Нарешті він спинився, знову подивився мовчки на мене, а потім на море, яке все далі й далі заливало Тремтливі піски. Я теж глянув на воду і зрозумів, про що він думає. Страшенно тупий дрож пройняв мене раптом. Я впав навколішки в пісок.

— Вона приходила до своєї таємної схованки, — почув я голос сищика, — і на цих скелях з нею сталось якесь страшне нещастя.

Слова сержанта викликали в моїй уяві змінений вираз обличчя дівчини, її слова і вчинки, заціпеніння й отупіння, з якими вона слухала мене й говорила зі мною, коли підмітала підлогу в коридорі кілька годин тому. Ці спогади підтверджували жахливий здогад сищика. Я хотів розповісти йому про страх, від якого в мене аж серце похололо; я поривався сказати: «Вона загинула смертю, яку сама шукала». Але ні, слова не сходили з моїх уст. Німа дрож міцно тримала мене в своїх лабетах. Я не відчував проливного дощу, не бачив припливу, що піднімався все вище й вище. Немов уві сні, переді мною з'явився привид загиблої бідолахи. Я бачив її знову, як і раніше, того ранку, коли прийшов сюди, щоб привести її додому; я знову чув, як вона говорить мені, що Тремтливі піски наче притягують її мимоволі, і запитує себе, чи не тут на неї чекає могила. Мене охопив якийсь незрозумілий жах за свою дитину. Моя донька була з нею ровесниця. Зазнавши таких же злигоднів, як і Розанна, моя донька теж могла померти такою ж страшною смертю.

Сержант лагідно підвів мене, а потім відвів подалі від місця, де вона загинула.

Мені стало легше дихати, і я тепер бачив усе довкруг таким, яким воно було в дійсності. Глянувши на піщані горби, я помітив, як до нас бігли перелякані слуги й рибалка Йолланд, вони гукали, чи не знайшлася дівчина. В кількох словах сержант пояснив їм, про що говорять сліди, і сказав, що з нею, напевно, скоїлося якесь нещастя. Потім він відкликав рибалку набік і, знову повернувшись до моря, спитав:

— Скажіть, а чи могла вона в таку погоду відпливти в човні з того виступу скелі, де закінчуються її сліди?

Рибалка вказав на буруни, що перекочувались по піщаному берегу, на величезні хвилі, що обдавали хмарами піни мис з усіх боків і відповів:

— Жодний, навіть найміцніший човен не міг би вивезти її звідси.

Сищик Кафф подивився востаннє на сліди, що виднілись на піску і які тепер швидко змивав дощ.

— Отже, — сказав він, — ось вам доказ того, що вона не могла піти звідси берегом. А це, — вів далі він, глянувши на рибалку, — доказ того, що вона не могла поїхати морем.

Він замовк і на хвилину замислився.

— За півгодини до мого приходу сюди її бачили, як вона бігла в напрямі Тремтливих пісків, — сказав він Йолланду. — Відтоді минуло досить багато часу, загалом — близько години. Чи глибоко було тоді по той бік скель?