Уилки Коллинз – Місячний камінь (страница 101)

— Якої ви думки про це, сержанте?

— Думаю, що справа серйозна, сер. Судячи з того, що бачив хлопчик, тут діють індуси.

— Так. А моряк — це, очевидно, той, кому містер Люкер передав алмаз. Дивно, що містер Брефф, я і людина, найнята містером Бреффом, — всі ми помилилися відносно того, кому, власне, передано камінь.

— Тут немає нічого дивного, містере Блек. Беручи до уваги той ризик, на який наражається ця людина, містер Люкер, мабуть, змовився з нею й навмисне навів вас на хибний слід.

— А як зрозуміти те, що відбувалося в таверні? — спитав я. — Людина в одязі ремісника була, звичайно, найнята індусами. Але я, так само як і Гусберрі, не можу пояснити його раптового сп'яніння.

— Гадаю, що зможу правильно пояснити, що це значить, сер, — сказав сищик. — Якщо гарненько подумати, то стане ясно: ця людина одержала, напевно, дуже строгі інструкції від індусів. Вони самі надто помітні для того, щоб наважитись піти в банк або в таверну, і вони змушені були доручити все це своєму представникові. Дуже добре. І от їхній представник чує в таверні, як називають номер тієї кімнати, в якій ночуватиме моряк; у цій кімнаті (якщо ми не помиляємось) має бути цієї ночі й алмаз. Можете бути певні в тому, що за даних обставин індусам дуже важливо мати опис цієї кімнати — знати, в якій частині будинку вона знаходиться, чи можна проникнути в кімнату знадвору і тому подібне. Що ж повинен був зробити чоловік, одержавши таке завдання? Саме те, що він зробив! Він побіг наверх глянути на кімнату, перш ніж туди приведуть моряка. Його застали там, і він удав із себе п'яного — найпростіший спосіб вибратися з труднощів. Ось як я розв'язую цю загадку. Вийшовши з таверни, він, напевно, пішов зі своїм донесенням до того місця, де на нього чекали індуси. А ті, без сумніву, послали його назад: упевнитись, чи справді моряк влаштувався в таверні на ніч. А що було в «Колесі Фортуни» після того, як пішов хлопчик, нам слід було б знати ще вчора ввечері. Зараз одинадцята година ранку. Сподіватимемось на краще і взнаємо все, що тільки можливо.

Через чверть години кеб спинився в Береговому провулку і Гусберрі відчинив перед нами двері.

— Чи все гаразд? — спитав сищик.

— Все гаразд, — відповів хлопчик.

Але як тільки ми переступили поріг «Колеса Фортуни», навіть для мого недосвідченого ока стало ясно, що в таверні щось не гаразд.

За прилавком, звідки подають напої, стояла тільки розгублена служниця, яка не мала ані найменшого уявлення про свої обов'язки. Кілька відвідувачів, які чекали ранкового питва, нетерпляче стукали монетами по прилавку. Буфетниця вийшла з внутрішніх кімнат, схвильована й заклопотана. На запитання сержанта Каффа про хазяїна таверни вона різко відповіла, що той нагорі і що йому ніхто не повинен зараз набридати.

— Ходімте-но зі мною, сер, — сказав мені сержант Кафф, холоднокровно піднімаючися сходами і роблячи хлопцеві знак іти за ним.

Буфетниця гукнула хазяїна й попередила його, що якісь незнайомі люди вриваються в дім. На другому поверсі ми зустріли хазяїна таверни, який спішив узнати, що трапилось.

— Кого ще принесла лиха година? Що вам тут треба? — спитав він дуже роздратовано.

— Не гарячіться, — спокійно сказав сержант. — Я вам скажу, хто я: я — сищик Кафф.

Знамените ім'я негайно вплинуло на розгніваного хазяїна таверни. Він відчинив двері у вітальню і попросив у сержанта пробачення.

— Річ у тому, що я роздратований і розстроєний, сер, — сказав він. — Сьогодні вранці у нас сталася неприємність. На цій гемонській роботі причин для поганого настрою аж надто багато, сержанте Кафф.

— Безсумнівно, що це так, — сказав сищик. — Якщо ви не заперечуєте, я відразу ж викладу те, що привело нас сюди. Ми із цим джентльменом хочемо потурбувати вас кількома запитаннями про справу, яка цікавить нас обох.

— Про яку справу, сер? — спитав хазяїн таверни.

— З приводу одного чорнявого чоловіка, одягненого моряком, який ночував у вас цієї ночі.

— Боже мій! Та це ж саме той чоловік, який щойно перевернув догори ногами весь дім! — вигукнув хазяїн. — Чи знаєте ви або цей добродій що-небудь про нього?

— Не можемо сказати нічого певного, поки не побачимо його, — відповів сищик.

— Поки не побачите його? — повторив хазяїн таверни. — Саме цього нікому і не вдалося зробити з семи годин ранку. Вчора він звелів розбудити його в цей час. До нього прийшли, але відповіді не одержали; хотіли довідатися, що трапилось, але двері були замкнені. О восьмій годині знову приходили будить, о дев'ятій — знову. Марно! Двері все ще були замкнені, і в кімнаті не чути ні звуку! Мене сьогодні не було вдома: я повернувся лише чверть години тому. Я сам стукав у двері, але теж безрезультатно. Послали щойно по тесляра. Якщо ви, панове, трохи почекаєте, ми відчинимо двері і з'ясуємо, що все це значить.

— А цей чоловік не був учора п'яний? — спитав сищик Кафф.

— Він був абсолютно тверезий, сер, інакше я нізащо не дозволив би йому ночувати в моєму домі.

— Він заплатив за свою кімнату наперед?

— Ні.

— А чи не міг він вийти зі своєї кімнати, минувши двері?

— Кімната ця — горище, — сказав хазяїн. — Але в стелі є люк, що веде на дах, до цього будинку примикає порожній сусідський будинок, який зараз ремонтують. Ви гадаєте, сержанте, що негідник зник через цей люк, не заплативши?

— Моряк, — сказав сищик Кафф, — міг зробити це рано-вранці, ще до того, як на вулиці з'явився народ. Він звичний лазити, і голова його не запаморочиться на даху будинку.

Поки він говорив, доповіли про прихід тесляра. Ми всі відразу ж піднялись на горішній поверх. Я помітив, що сищик був незвичайно серйозний, серйозніший, ніж завжди. Мені здалося також дивним, що він звелів хлопчикові (якому перед цим дозволив іти за нами) чекати внизу, поки ми не повернемося.

Молоток і стамеска тесляра впоралися з дверима за кілька хвилин. Але зсередини двері були забарикадовані меблями. Штовхнувши двері, ми відсунули цю перешкоду і ввійшли в кімнату. Хазяїн таверни ввійшов першим, сищик — другим, я — третім. Інші присутні при цьому особи ввійшли слідом за нами.

Всі ми глянули на ліжко і здригнулися.

Моряк не виходив з кімнати. Він лежав одягнений на постелі, обличчя його було закрите білою подушкою.

— Що це означає? — сказав хазяїн таверни, показуючи на подушку.

Сищик Кафф підійшов мовчки до постелі і скинув подушку.

Смугле обличчя моряка було спокійне й нерухоме; чорне волосся й борода ледь-ледь скуйовджені; тьмяні широко розкриті очі байдуже втуплені в стелю. Затуманений погляд і нерухомий вираз сповнили мене жахом. Я відвернувся і відійшов до відчиненого вікна. Решта людей разом із сищиком Каффом стояли біля постелі.

— Він непритомний! — почув я голос хазяїна таверни.

— Він мертвий, — заперечив сищик. — Пошліть по лікаря і за поліцією.

Офіціант подався виконувати обидва доручення. Немов якісь дивні чари затримували сищика Каффа біля постелі. І всі ніби заклякли, чекаючи, що ж робитиме сищик.

Я знову відвернувся до вікна. Через хвилину почув, як мене потихеньку смикнули за фалду, і тоненький голос прошепотів:

— Гляньте-но сюди, сер!

Виявляється, Гусберрі ввійшов слідом за нами. Його банькаті очі незвичайно вирячилися — не від страху, а від захоплення. Він теж зробив відкриття.

— Гляньте-но сюди, сер,— повторив він і повів мене до столу в кутку кімнати.

На столі стояла дерев'яна скринька, відчинена й порожня. По один бік скриньки лежала вата, яку вживають для загортання коштовностей. По другий бік — розірваний аркуш білого паперу з напівзламаною печаткою на ньому і написом, який легко можна було прочитати. Напис був такий:

«Віддано на збереження панам Бешу, Лайсоту і Бешу Септімусом Люкером, що мешкає на Мідлсекській площі в Лембеті, запечатану в цьому конверті дерев'яну скриньку, в якій міститься надзвичайно коштовна річ. При потребі ця скринька має бути повернута панами Бешем і К° тільки у власні руки містера Люкера».

Ці рядки знищували будь-який сумнів — принаймні в одному відношенні: коли моряк напередодні вийшов з банку, Місячний камінь був у нього.

Я почув, що мене знову смикнули за фалду. Гусберрі все ще не відставав від мене.

— Крадіжка! — шепнув хлопчик із захопленням, показуючи на порожню скриньку.

— Тобі було наказано чекати внизу, — сказав я. — Геть звідси!

— І вбивство! — додав Гусберрі, показуючи з іще більшою насолодою на людину, що лежала на ліжку

У задоволенні, яке знаходив Гусберрі в цій жахливій сцені, було щось таке огидне, що я схопив його за плечі і випровадив з кімнати.

Тієї ж хвилини, коли я переступив поріг, я почув, як сищик Кафф питав про мене. Він зустрів мене, коли я повернувся в кімнату, й силоміць потягнув до ліжка.

— Містер Блек, — сказав він, — гляньте на обличчя цього чоловіка. Це обличчя загримоване, і ось вам доказ!

Він показав пальцем на тоненьку синювато-білу смужку над смуглим лобом покійника біля коренів злегка скуйовдженого чорного волосся.

— Подивимось, що буде під цим, — сказав сищик, раптом міцно ухопившись рукою за чорне волосся.

Мої нерви не витримали цього, і я знову відвернувся від постелі.

Перше, кого я побачив на другому кінці кімнати, був невгамовний Гусберрі. Він виліз на стілець і, затамувавши подих, стежив через голови людей за всіма діями сищика.

— Він стягує з нього парик! — шептав Гусберрі, жалкуючи, що я — єдиний чоловік у кімнаті, який не може нічого бачити.