Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 38)

Вона закинула голову далеко назад, потім опустила, не зупиняючи ходи.

– Може, не дуже ввічливо питати таке в боса, але вам зараз непереливки? Сенаторка Мартін може вам щось заподіяти?

– Старлінг, за два роки я виходжу на пенсію. Навіть якщо я знайду Джиммі Гоффу й тайленолового отруйника[142], то все одно доведеться скласти жетон. Без варіантів.

Кроуфорд, який до будь-яких бажань ставився з обачністю, розумів, як сильно йому хочеться показати свою мудрість. Він знав, що чоловік середнього віку так відчайдушно прагне мудрості, що може вдаватися до вигадок і вони можуть бути смертельно небезпечні для молоді, яка в них повірить. Тому він говорив обережно і тільки те, що знав напевне.

Усього, що розповів їй Кроуфорд на тій непривітній вулиці в Балтиморі, він навчився протягом низки морозних світанків у Кореї, на війні, яка тривала, коли Старлінг іще на світі не було. Він опустив згадку про Корею, бо наразі то був зайвий аргумент.

– Зараз починається найскладніший період, Старлінг. Скористайтеся цим часом, щоб загартуватися. Це найскладніше випробування – не дозволити люті й відчаю завадити вам думати. Це головна риса, яка покаже, чи здатні ви керувати підлеглими. Марнота й дурість здатні вас згубити. Чилтон – триклятий дурень і, можливо, змарнував життя Кетрін Мартін. А може, й ні. Її шанс – це ми. Старлінг, яка температура в рідкого азоту, що в нашій лабораторії?

– Що? Е, рідкого азоту… мінус двісті градусів за Цельсієм приблизно. Кипить за трохи вищої температури.

– Ви щось ним заморожували?

– Авжеж.

– Тоді я хочу, щоб зараз ви теж дещо заморозили. Заморозьте всі справи з Чилтоном. Збережіть інформацію, яку дістали від Лектера, та заморозьте почуття. Я хочу, аби ви йшли до мети, Старлінг. Це єдине, що має значення. Ви працювали на цю інформацію, заплатили за неї, отримали, а тепер ми нею скористаємося. Вона так само важлива або ж так само пуста, як і до того, як у наші справи втрутився Чилтон. Просто, певно, нам більше не вдасться отримувати інформацію від Лектера. Візьміть усі факти про Баффало Білла, які ви дізналися від Лектера, та сфокусуйтеся на них. Решту заморозьте. Марноту, втрати, лють, Чилтона. Заморозьте. Коли в нас буде час, то ми дамо Чилтону такого копняка, що йому дупа між лопаток стане. Але зараз – заморозьте, відкладіть убік. Щоб ви чітко бачили свою мету, Старлінг. Життя Кетрін Мартін. І шкура Баффало Білла над каміном. Не спускайте мети з очей[143]. Якщо вам це вдасться, то ви мені потрібні.

– Для роботи з лікарняними записами?

Тепер вони вже стояли перед аптекою.

– Ні, хіба що клініки чинитимуть перешкоду і нам доведеться вилучати документи. Я хочу, щоб ви поїхали до Мемфіса. Треба плекати надію, що Лектер розповість сенаторці Мартін щось корисне. Але я хочу, щоб ви перебували поруч про всяк випадок – якщо йому набридне з нею гратися, то, може, він захоче поговорити з вами. А поки мені треба, щоб ви спробували відчути Кетрін, розгадати спосіб, у який її примітив Баффало Білл. Ви не набагато старша за Кетрін, і її друзі можуть розповісти вам такі речі, які б не стали оповідати людині, схожій на копа. Паралельно ми займаємося іншими питаннями. Інтерпол працює над ідентифікацією Клауса. Якщо ми його розпізнаємо, то зможемо придивитися до його оточення в Європі та Каліфорнії, де він крутив роман із Бенджаміном Распейлом. Я вирушаю в Університет Міннесоти – поки що нам не вдалося знайти з ними спільну мову, і сьогодні ввечері я повернуся до Вашингтона. Зараз я піду по каву. А ви свисніть Джеффа з фургоном. За сорок хвилин маєте сидіти в літаку.

Червоне сонце вже піднялося на чверть висоти телефонних стовпів. Тротуари й досі мінилися фіолетовим кольором. Старлінг могла сягнути неба, коли помахала до Джеффа.

Вона почувалася легше, краще. Кроуфорд і справді був дуже вмілий. Він знав, що маленьке запитання про азот нагадає Старлінг про досвід експерта-криміналіста, потішить її та запустить у дію вроджену здібність мислити впорядковано. Вона загадалася, чи вважають чоловіки подібні маніпуляції тонким прийомом. Цікаво, яким дієвим може виявитись прийом, навіть коли ти його розпізнаєш. Цікаво, що талант керівника зазвичай простий і грубий.

На протилежному боці вулиці з’явився силует, що спускався сходами Балтиморської державної лікарні для психічно хворих злочинців. То був Барні, який здавався ще кремезнішим у куртці лісоруба[144]. У руці він тримав скриньку для ланчу.

Старлінг самими губами промовила «п’ять хвилин» до Джеффа, який чекав у фургоні. Вона наздогнала Барні, коли той уже відмикав свій старий «студебекер».

– Барні.

Він повернувся до неї, обличчя не виявляло жодних емоцій. Очі здавалися трохи більшими, ніж зазвичай. Він твердо стояв на обох ногах.

– Доктор Чилтон пообіцяв, що вам нічого не буде після такого?

– Що ще він міг мені пообіцяти?

– І ви повірили?

Кутики рота Барні поповзли вниз. Він не відповів – так чи ні.

– Я хочу, щоб ви дещо для мене зробили. Хочу, щоб ви зробили це просто зараз, без жодних запитань. Я прошу вас по-хорошому – почнемо з цього. У камері Лектера щось лишилося?

– Пара книжок – «Радість куховарства»[145] та медичні журнали. Судові папери забрали.

– А те, що висіло на стінах, його малюнки?

– Досі на місці.

– Мені потрібні всі ці речі, і я дуже сильно поспішаю.

Якусь мить Барні споглядав Старлінг.

– Зачекайте, – сказав він і потупцював назад до сходів, досить легко як на такого великого чоловіка.

Кроуфорд уже чекав на неї у фургоні, коли Барні повернувся до Старлінг з малюнками, скрученими в трубку, та паперами й книжками, складеними в целофановий пакет.

– А ви певні, що я знав, що на тому столі висів «жучок»? – спитав Барні, передаючи їй речі.

– Треба подумати. Ось ручка, напишіть на пакеті свій номер телефону. Барні, як ви гадаєте, вони впораються з доктором Лектером?

– Я маю з цього приводу великі сумніви, про що повідомив доктора Чилтона. Не забудьте, що я вам про це казав, як у нього з голови випаде. А ви молодець, офіцере Старлінг. Послухайте, коли ви впіймаєте Баффало Білла?

– Так?

– Не приводьте його до мене тільки через те, що тут місце звільнилося? – усміхнувся він. У Барні були дрібні зуби, наче в дитини.

Старлінг, сама того не бажаючи, усміхнулась у відповідь. Вона махнула йому через плече, коли вже бігла до фургона.

Кроуфорд був задоволений.

Розділ 32

«Ґрумман Ґалфстрім», який перевозив Ганнібала Лектера, приземлився в Мемфісі, і з-під коліс вирвалися два клуби синього диму від шин. Дотримуючись указівок із диспетчерської аеропорту, літак швидко порулив до ангарів Повітряних сил Національної гвардії США, далі від пасажирських терміналів. Усередині першого ангара вже чекали карета невідкладної допомоги та лімузин.

Крізь затемнене скло лімузина сенаторка Рут Мартін спостерігала, як гвардійці викочують доктора Лектера з літака. Їй хотілося підбігти до зв’язаного силуета в масці та витрусити з нього всю інформацію, але їй вистачало розуму так не робити.

Теленькнув телефон сенаторки Мартін. Її помічник, Браян Ґоссадж, потягся до апарата з відкидного сидіння.

– Це ФБР, Джек Кроуфорд, – сказав Ґоссадж.

Сенаторка Мартін простягла руку до слухавки, не спускаючи з Лектера очей.

– Чому ви не розповіли мені про доктора Лектера, містере Кроуфорд?

– Боявся, що ви вчините саме так, як чините зараз, пані сенаторко.

– Я не збираюся з вами сваритися, містере Кроуфорд. Але якщо ви посваритеся зі мною, то пожалкуєте.

– Де доктор Лектер?

– Я просто зараз на нього дивлюся.

– Він вас чує?

– Ні.

– Послухайте мене, пані сенаторко. Якщо хочете особисто дати Лектерові поруку – гаразд, добре. Але зробіть дещо для мене. Нехай перед тим, як ви вийдете проти Лектера, вас проінструктує доктор Алан Блум. Повірте, Блум вам допоможе.

– Мені вже допомагає професіонал.

– Сподіваюся, кращий, ніж Чилтон.

До вікна лімузина припадав доктор Чилтон, мало не дзьобав скло. Сенаторка Мартін послала до нього Браяна Ґоссаджа.

– Внутрішні суперечки лише гаять час, містере Кроуфорд. Ви посилаєте до Лектера зеленого новобранця з фальшивою угодою. Я здатна на більше. Доктор Чилтон каже, що Лектер адекватно реагує на відверті пропозиції, і саме це я збираюся зробити – без бюрократії, без особистостей, без недовіри. Якщо нам вдасться повернути Кетрін живою та здоровою, то всі вийдуть сухими з води, включно з вами. Якщо вона… помре, то плювала я на будь-які виправдання.

– То скористайтеся нами, пані сенаторко.

Вона не вловила в його голосі люті, лише професійний, «не-гаймо-часу» спокійний тон, який вона так добре знала. Вона відгукнулася:

– Продовжуйте.

– Якщо ви отримаєте якусь інформацію, дозвольте нам діяти згідно з нею. Ми маємо знати геть усе. Місцева поліція має всім із нами ділитися. Нехай не думають, що тільки потішать вас, якщо виведуть нас із гри.

– Сюди їде Пол Крендлер із міністерства юстиції. Він про все подбає.

– Хто з присутніх офіцерів найстарший за званням?

– Майор Бахман із Бюро розслідувань штату Теннессі.

– Добре. Якщо ще не пізно, спробуйте ізолюватися від преси. Чилтону краще пригрозити з цього приводу – він любить увагу. Ми не хочемо, щоби Баффало Білл про все дізнався. Коли ми його знайдемо, то плануємо задіяти спецзагін із порятунку заручників. Нам треба швидко атакувати й уникнути опору. Ви збираєтеся самі допитувати Лектера?