Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 29)

– У мене нічна школа, – відповіла вона, жалкуючи, що голос прозвучав невпевнено. – Учора я побувала в Західній Вірджинії…

– Ви поранилися?

– Ні, я…

– На вас свіжий пластир, Кларіс.

Вона пригадала:

– Я подряпалася сьогодні в басейні, коли плавала.

Пластир неможливо було побачити – на литці, під штаньми. Мабуть, він відчув запах.

– Учора я побувала в Західній Вірджинії. Там знайшли тіло, остання жертва Баффало Білла.

– Не зовсім остання, Кларіс.

– Передостання.

– Так.

– З неї зняли скальп. Як ви й передбачали.

– Ви не заперечуєте, якщо я малюватиму під час нашої бесіди?

– Ні, прошу.

– Ви бачили рештки?

– Так.

– А його ранні спроби бачили?

– Ні. Тільки фотографії.

– Як ви почувалися?

– Занепокоєно. Потім я була зайнята.

– А після того?

– Тяжко вражена.

– То ви були в змозі працювати? – спитав доктор Лектер і потер вугільну лінію на пергаменті, підправляючи малюнок.

– Так, я дуже непогано попрацювала.

– З Джеком Кроуфордом? Чи він і досі зайнятий домашніми справами?

– Він там був.

– Виконайте одну мою забаганку, Кларіс. Нахиліть, будь ласка, голову вперед, просто нахиліть уперед, наче ви спите. Ще мить. Дякую, тепер я запам’ятав. Сідайте, якщо ваша ласка. Ви переказали мої слова Кроуфорду до того, як знайшли тіло?

– Так. Фактично він на них начхав.

– А після того, як побачив дівчину в Західній Вірджинії?

– Він розмовляв зі своїм куратором, з Університету…

– З Аланом Блумом.

– Саме так. Доктор Блум сказав, що Баффало Білл просто доповнює образ, який йому створили газети, – усі ті теревені про скальпи та Баффало Білла, які розводила жовта преса. Доктор Блум сказав, що будь-хто міг таке передбачити.

– А сам доктор Блум передбачив?

– Він казав, що так.

– Передбачив, та нікому нічого не повідомив. Зрозуміло. А ви що про це думаєте, Кларіс?

– Я не певна.

– Ви трохи знаєтеся на психології та криміналістиці. Рибалите там, де зливаються ці дві річки, чи не так? Упіймали щось, Кларіс?

– Поки справи не дуже.

– А що ці дві дисципліни говорять вам про Баффало Білла?

– Згідно з підручниками, він садист.

– Життя надто складне для підручників, Кларіс, – злість скидається на хтивість, вовчий лишай маскується під кропив’яну пропасницю.

Доктор Лектер закінчив малювати свою ліву руку правою, а тоді взяв вуглину до другої руки й почав малювати правицю лівою, так само майстерно.

– Ви мали на увазі підручник доктора Блума?

– Так.

– І ви читали в ньому статтю про мене, чи не так?

– Так.

– Як він мене описує?

– Як чистого соціопата.

– Ви вважаєте, що доктор Блум ніколи не помиляється?

– Усе чекаю на те, що моє судження виявиться поверховим.

Губи доктора Лектера розтяглися в посмішку, оголюючи дрібні білі зуби.

– У нас знайдуться експерти на кожен окремий випадок, Кларіс. Доктор Чилтон каже, що Семмі, той, що позаду вас, хворий на гебефренію[117] і йому вже нічим не зарадиш. Він помістив Семмі в камеру Міґґса, бо гадає, що Семмі остаточно розпрощався з навколишнім світом. Вам відомий звичний перебіг гебефренії? Не хвилюйтесь, він вас не чує.

– Це різновид шизофренії, який найважче піддається лікуванню, – відповіла вона. – Зазвичай усе закінчується невідворотною самоізоляцією та руйнуванням особистості.

Доктор Лектер знайшов щось між аркушів різницького пергаменту та поклав у висувну шухляду. Старлінг витягла її до себе.

– Буквально вчора Семмі передав це мені з вечерею, – сказав він.

Шматок кольорового картону, на якому щось написано олівцем.

Старлінг прочитала:

Я ХОЧУ ТИ ДО СУСА

Я ХОЧУ ТИЗ РИСТОМ

І Я ПІТУ ЗІ СУСОМ

ЯК БУТУ МОЛОЦОМ

Старлінг озирнулася через праве плече. Семмі сидів із бездумним обличчям, притулившись до стіни камери й схилившись головою на ґрати.

– Не зачитаєте вголос? Він вас не почує.

Старлінг почала:

– Я хочу йти до Йсуса, я хочу йти з Христом, і я піду з Ісусом, як буду…