Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 31)
– Quid pro quo.
– За життя, чи була та дівчина з Західної Вірджинії привабливою, у фізичному плані, як ви думаєте?
– Вона ретельно доглядала за собою.
– Не гайте мій час лояльністю.
– Вона була опасистою.
– Великою жінкою?
– Так.
– Її застрелили в груди.
– Так.
– Маленькі груди, як я розумію.
– Для її розмірів – так.
– Але широкі стегна. Ємкі.
– Так і є.
– Що ще?
– У її горлі була комаха, яку туди поклали навмисне, і загалу про це невідомо.
– Метелик?
Старлінг затамувала подих. Вона сподівалася, що Лектер не помітив.
– То була міль, – відповіла вона. – Будь ласка, розкажіть мені, як ви про це здогадалися.
– Кларіс, я розповім вам, для чого Баффало Біллу потрібна Кетрін Бейкер Мартін, а потім – добраніч. То буде моє останнє слово за цих умов. Можете переказати сенаторці Мартін, що він хоче від Кетрін, і нехай вона заохотить мене цікавішими пропозиціями… або чекає, поки Кетрін спливе, і тоді переконається, що я був правий.
– Чого він хоче від Кетрін, докторе Лектер?
– Він хоче костюм із цицьками, – відповів Лектер.
Розділ 23
Кетрін Бейкер Мартін лежала на сімнадцять футів[123] нижче від підлоги підвалу. Темрява гуділа від її дихання, її серцебиття. Інколи груди стискав страх, наче пастка, що вбиває лиса. Інколи вона могла мислити: вона розуміла, що її викрали, але не знала хто. Вона розуміла, що не спить: у непроглядному мороку Кетрін чула тихий звук, коли кліпала очима.
Зараз вона почувалася краще, ніж коли вперше прийшла до тями. Жахливе запаморочення здебільшого минуло, і вона відчувала, що повітря вдосталь. Вона могла розрізнити
Плече, стегно та коліно боліли від тиску на цементовану підлогу, на якій вона лежала. Той бік був
Кетрін була вдягнена в чужу стьобану робу. Тканина була чиста й пахла пом’якшувачем для білизни. Підлога також була чиста, крім курячих кісток і шматків овочів, які її полонитель кинув у діру. Єдиними іншими предметами навколо неї виявилися матрац і пластикове помийне відро, за ручку якого була прив’язана мотузка. На дотик вона була схожа на бавовняну кулінарну нитку і піднімалася в темряву, наскільки Кетрін була в змозі дотягнутися.
Кетрін Мартін могла вільно пересуватись, але йти було нікуди. Підлога, на якій вона лежала, мала овальну форму, вісім на десять футів[124], з маленьким отвором по центру. Це було дно глибокої ями, вихід із якої затулили. Гладенькі цементовані стіни м’яко вигиналися всередину, наближаючись до того виходу.
Звуки згори чи то її серце? Звуки згори. Звуки чітко пролунали над її головою. Льох, у якому її тримали, розташовувався в частині підвалу одразу під кухнею. Кроки по кухонній підлозі, вода, що полилася з крана. Дряпання собачих кігтів по лінолеуму. А потім – тиша, поки навколо ляди на кришці колодязя не з’явився тонкий диск жовтого світла, коли хтось увімкнув у підвалі лампу. Потім яму залило сліпуче сяйво, і цього разу вона підвелася до світла, сіла, зсунувши матрац на ноги, роззираючись навколо себе, намагаючись дивитися крізь пальці, поки очі не звикли до світла. Її тінь танцювала на стінах – згори в яму спускався прожектор, підвішений на мотузці.
Вона здригнулася, коли помийне відро біля неї поворухнулося, піднялося в повітря та загойдалося на своїй тонкій ниточці, закрутилося, піднімаючись до світла. Кетрін спробувала проковтнути страх, набрала в легені забагато повітря, але все ж таки спромоглася вимовити:
– Мої рідні вам заплатять. Готівкою. Моя мама одразу заплатить, без питань. Це її особистий… ой!
Повз неї затріпотіла тінь – усього лиш рушник упав.
– Її особистий номер – два нуль два…
– Мийся.
Це був той самий химерний голос, який раніше розмовляв із собакою.
На тонкій мотузці спустилося друге відро. Кетрін відчула запах гарячої мильної води.
– Знімай одяг та мий усе тіло, інакше отримаєш шланг, – сказав голос і трохи стишився, звертаючись до собаки: – Так, воно отримає шланг, еге ж, Крихітко, ще й
Кетрін Мартін почула кроки й клацання кігтиків по підлозі над підвалом. В очах більше не двоїлося, як тоді, коли вперше ввімкнулося світло. Тепер вона добре бачила. Як високо розташовано вихід із ями, чи міцна мотузка, на якій висить прожектор? Чи вийде дістати до нього робою, зачепити рушником? Зробити хоч
Щілина в цементі, на висоті одного фута[125] від місця, до якого вона могла дотягтися, єдина нерівність у стіні, яку вона знайшла. Кетрін якомога міцніше скрутила матрац і перев’язала рушником. Стала на нього, захиталася, потяглася до тріщини, зачепилася нігтями й відновила рівновагу, поглянула вгору на світло. Вона мружилась, вдивляючись у яскраве сяйво. То був прожектор із ковпаком, який спустили в яму всього на фут, майже за десять футів від її простягнутої руки, з таким самим успіхом це міг бути місяць, а чоловік уже повертався, матрац хитався, вона хапалася за щілину в стіні, щоб віднайти рівновагу, стрибнула вниз, і щось легеньке, наче сніжинка, ковзнуло її обличчям.
Щось опускалося повз прожектор – шланг. Короткий сплеск крижаної води – погроза.
– Мийся. Усе тіло.
У відрі знайшлася мочалка, а на поверхні води плавала пластикова пляшечка з дорогим іноземним пом’якшувальним засобом.
Вона вимилася: шкіра на руках і стегнах вкрилася сиротами, соски затверділи на прохолодному повітрі й боліли, і вона присіла біля відра з теплою водою, притулилася якомога ближче до стіни й помилася.
– Тепер витрись і намастися кремом. Усе тіло намасти.
Крем нагрівся від води для купання. Шкіра зволожилась, і до неї прилипала роба.
– Тепер позбирай сміття та вимий підлогу.
І це вона також зробила – попідбирала курячі кістки та зелений горошок. Вона поклала все у відро та протерла маленькі масні плями на цементі. Щось іще, отут, біля стіни. Сніжинка, яка вилетіла зі щілини. То був людський ніготь, вкритий лаком із блискітками, який відірвали одним різким порухом.
Відро піднялося нагору.
– Моя мама вам заплатить, – сказала Кетрін Мартін. – Без питань. Заплатить достатньо, аби ви розбагатіли. Якщо ви змагаєтесь за ідею – Іран, чи Палестина, чи Чорне визволення[126], – вона дасть вам на це гроші. Усе, що вам треба зробити…
Світло згасло. Раптова, непроглядна темрява.
Вона сіпнулася та зойкнула, коли поруч із нею опустилося помийне відро на мотузці. Кетрін сіла на матрац, у голові стрибали думки. Тепер вона переконалася, що її полонитель один, білий американець. Вона спробувала вдати, що й гадки не має, хто він такий, який у нього колір шкіри чи скільки їх узагалі, що всі згадки про події на паркінгу стерлися від ударів по голові. Вона сподівалася: він повірить, що може відпустити її без будь-якої шкоди для себе. Вона думала, напружено думала і врешті-решт додумалася.
Ніготь. Хтось тут уже побував. Тут була жінка, дівчина. Де вона зараз? Що він із нею зробив?
Якби не шок і дезорієнтація, то вона б уже давно здогадалась. І зараз їй допоміг крем для шкіри. Шкіра. Кетрін зрозуміла, хто її викрав. Це усвідомлення навалилося на неї, таке пекуче, таке жахливе, і вона кричала, кричала, залазила під матрац, вибиралася з-під нього, лізла, дерлася вгору по стіні, кричала, поки не закашлялась, поки не відчула щось тепле й солоне в роті, підняла руки до обличчя, липка рідина засихала на тильних сторонах рук, і потім вона нерухомо лежала на матраці, вигнувши тіло аркою від голови до п’ят і стискаючи пасма волосся в кулаках.
Розділ 24
Двадцятип’ятицентовик Кларіс Старлінг дзенькнув, провалившись у телефонний апарат, який стояв у занедбаній санітарській кімнаті. Вона набрала фургон.
– Кроуфорд.
– Я телефоную з платного автомата біля блоку суворого режиму, – сказала Старлінг. – Доктор Лектер спитав, чи не була та комаха з Західної Вірджинії метеликом. Пояснювати нічого не став. Сказав, що Баффало Біллу потрібна Кетрін Мартін, бо, цитую, «він хоче костюм із цицьками». Доктор Лектер згодний на обмін. Він чекає «цікавіших пропозицій» від сенаторки.
– Він сам урвав розмову?
– Так.
– Як гадаєте, скоро він заговорить знову?
– Мабуть, він очікує на мій візит протягом кількох найближчих днів, але я б діяла просто зараз, якщо отримаю якусь термінову пропозицію від сенаторки.
– Термінову, це ви правильно сказали. Ми ідентифікували дівчину з Західної Вірджинії, Старлінг. Десь півгодини тому картотека відбитків зниклих у Детройті зірвала нам джек-пот. Кімберлі Джейн Емберґ, двадцять два роки, зникла в Детройті сімнадцятого лютого. Ми прочісуємо її квартал у пошуках свідків. Експерт-криміналіст із Шарлоттсвілля сказав, що вона померла не пізніше, ніж одинадцятого лютого, може, на день раніше, десятого.
– Він тримав її живцем усього три дні, – промовила Старлінг.
– Цикл скорочується. Не думаю, що це велика несподіванка, – відповів Кроуфорд рівним голосом. – Він утримує Кетрін Мартін приблизно двадцять шість годин. Як на мене, якщо Лектер має нас про щось повідомити, то нехай зробить це під час вашої наступної розмови. Я зараз перебуваю в Балтиморському польовому офісі, вас переключили на мене з фургона. Я забронював для вас номер у «ГоДжо»[127], за два квартали від лікарні, якщо захочете потім перепочити.