Томас Харрис – Мовчання ягнят (страница 19)
– Ні, прикладіть отут, під шиєю, – сказав Ламар, – і ще до тої маленької ґулі, що на потилиці. Від холоду вам покращає. Мені помагає.
Поки Старлінг закінчила ліпити записку для патологоанатома поверх застібки мішка з тілом, на столі заклацав дактилоскопічний передавач Кроуфорда.
Те, що вони так швидко знайшли тіло після скоєння злочину, було щасливим проривом. Кроуфорд налаштувався одразу ідентифікувати дівчину та розпочати пошук свідків викрадення в районі її будинку. Його методика завдавала людям багато клопоту, але вона була дієвою.
Кроуфорд користувався дактилоскопічним передавачем «Літтон Полісфакс». На відміну від факсимільних машин, які випускало Бюро, «Полісфакс» сумісний із більшістю систем у поліцейських відділках великих міст. Дактилоскопічні картки, що їх зібрала Старлінг, ледве підсохли.
– Завантажуйте, Старлінг, бо ж у вас вправні пальчики.
Кроуфорд говорив по телефону з комутаційною ФБР і телеграфним відділком у Вашингтоні:
– Дороті, вже всі на зв’язку? О’кей, джентльмени, зменшимо оберти до одного-двадцяти, щоб було чітко й гарненько… один-двадцять, усі перевірили? Атланта, як там? О’кей, налаштуйте мене на передачу зображення… поїхали.
Тоді закрутився барабан, на маленькій швидкості для передачі чіткого зображення, одночасно посилаючи відбитки мертвої жінки до телеграфного вузла ФБР та поліцейських відділків на сході. Якщо в Чикаго, Детройті, Атланті чи якомусь іншому місті трапиться збіг по базі, то пошук розпочнеться за лічені хвилини.
Потім Кроуфорд надіслав знімки зубів жертви та фотографії її обличчя, коли Старлінг обмотала голову рушником на той випадок, якщо світлини потраплять до жовтої преси.
Коли вони вже виходили, з Чарльстона прибули троє офіцерів зі слідчого відділу поліції штату Західна Вірджинія.
Кроуфорд багато тиснув руки й роздавав картки з номером гарячої лінії Національного центру інформації про злочини. Старлінг із цікавістю спостерігала, як швидко він перейшов із ними в режим «чоловічої дружби». Звісно ж, вони зателефонують, коли щось знайдуть, неодмінно зателефонують. На всі сто та красно дякую. Може, як вирішила Старлінг, то була не «чоловіча дружба», бо на неї це теж діяло.
Ламар помахав їм пальцями з ґанку, коли Кроуфорд і Старлінг від’їжджали з помічником шерифа в напрямку річки Елк. Кола ще не встигла нагрітися. Ламар узяв її в комору, щоб організувати собі прохолоджувальний напій.
Розділ 13
– Висади мене біля лабораторії, Джеффе, – звернувся Кроуфорд до водія. – А тоді почекай на офіцера Старлінг біля Смітсонівського інституту[74]. Звідти вона поїде в Куантіко.
– Так, сер.
Вони їхали через річку Потомак назустріч пообідньому потоку машин, повертаючись у бізнес-центр Вашингтона з Національного аеропорту.
Здавалося, молодик за кермом схилявся перед Кроуфордом і через те вів машину надто обережно – так вирішила Старлінг. І вона його не винуватила, бо в Академії вірили в той постулат, що останній агент, який «капітально завалив» операцію під керівництвом Кроуфорда, тепер розслідує дрібні крадіжки на станціях лінії «Дью»[75] біля Арктичного кола.
Кроуфорд перебував у не дуже доброму гуморі. Минуло дев’ять годин відтоді, як він переслав відбитки пальців і знімки жертви, а її й досі не ідентифікували. Він і Старлінг, разом із гвардійцями Західної Вірджинії, прочісували міст і берег річки, поки не стемніло, але безрезультатно.
Старлінг чула, як він телефонував із літака й викликав на вечір медсестру для дружини.
Після «Синього каное» непоказний ФБРівський седан здавався напрочуд тихим, і розмовляти було легше.
– Я запущу інформацію в гарячу лінію та індекс прихованих характеристик, коли понесу ваші відбитки на ідентифікацію, – сказав Кроуфорд. – А ви скомпонуєте мені вхідні дані для індексу. Вхідні дані, а не форму 302[76] – знаєте, як це робиться?
– Так, знаю.
– Уявімо, що я індекс, розкажіть мені, що нового.
Протягом якоїсь миті Старлінг зводила думки докупи і зраділа, коли Кроуфорд удав, що роздивляється риштовання навколо Меморіалу Джефферсона, повз який вони проїжджали.
Індекс прихованих характеристик у комп’ютері Відділу ідентифікації ФБР порівнює особливості поточного злочину з відомими тенденціями злочинців, що зареєстровані в базі. Коли програма знаходить виразні збіги, то видає підозрюваних і їхні відбитки пальців.
Потім оператор вручну порівнює відбитки бази з прихованими відбитками, знайденими на місці скоєння злочину. Після Баффало Білла ще не знайшли жодних відбитків, але Кроуфорд хотів бути до цього готовим.
Програма вимагає стислих, чітких описів. Старлінг спробувала підшукати слова:
– Біла жінка років двадцяти, смертельне вогнепальне поранення, оббілована шкіра на тулубі нижче пояса та на стегнах…
– Старлінг, індексу вже відомо, що він убиває молодих білих жінок і знімає шкіру з тулуба, – до речі, кажіть «знімати шкіру», бо «оббіловувати» – то незвичний термін, який рідко вживається іншими офіцерами, а та клята штука навряд чи розпізнає синонім. Програма також знає, що він кидає жертви в річки. Вона не знає, що нового. То що нового, Старлінг?
– Це шоста жертва, перша, з якої зняли скальп, перша, в якої вирізали трикутні шматки шкіри на лопатках, перша, яку застрелили в груди, перша з коконом у горлі.
– Ви забули про зламані нігті.
– Ні, сер, це вже друга зі зламаними нігтями.
– Ви праві. Послухайте, у вхідних даних для індексу зазначте, що інформація про кокон конфіденційна. Ми використаємо її для виключення фальшивих зізнань.
– Цікаво, чи робив він так раніше, тобто чи клав їм у горло кокони, – сказала Старлінг. – Під час розтину таке легко пропустити, особливо з утоплеником. Самі розумієте, медексперт бачить очевидну причину смерті, у кімнаті спекотно, їм кортить швидше закінчити… можна буде перевірити повторно?
– Якщо виникне необхідність. Будьте певні, патологи скажуть, що нічого не пропустили, природно. Джейн Доу[77] з Цинциннаті досі лежить там, у морозилці. Я попрошу, щоб на неї поглянули, але інші чотири вже в землі. Дозволи на ексгумацію обурюють людей. Нам довелося через це проходити з чотирма пацієнтами, якими на час смерті опікувався доктор Лектер, просто щоб переконатися, з яких причин вони померли. Чесне слово, від цього так багато клопоту, і родичі засмучуються. Я попрошу про ексгумацію, якщо доведеться, але перш ніж я прийму це рішення, подивимося, що ви дізнаєтеся в Смітсонівському інституті.
– Знімати скальпи… рідкісна поведінка, чи не так?
– Не дуже поширена, – погодився Кроуфорд.
– Але доктор Лектер сказав, що Баффало Білл саме так і зробить. Звідки він знав?
– Він не знав.
– Але ж сказав.
– То невелика несподіванка, Старлінг. Я не здивувався, коли це побачив. Я б сказав, що це рідко траплялося до справи Менґеля[78], пам’ятаєте? Який зняв із жінки скальп? Після того було ще двоє-троє наслідувачів. Газети, забавляючись із прізвиськом Баффало Білла, неодноразово наголошували, що він не знімає скальпів. Після цього я не дивуюся – найпевніше, що він слідкує за своєю справою в пресі. Лектер здогадався. Він не зауважив,
– Доктор Лектер також казав, що Баффало Білл мешкає у двоповерховому будинку. Цієї теми ми ще не торкалися. Як ви гадаєте, чому він так вирішив?
– Це вже не здогадка. Найпевніше, він правий і міг би вам розповісти чому, але йому хотілося вас подражнити. Це єдина слабкість, яку я в ньому знайшов, – він має справляти враження розумної людини, розумнішої за будь-кого. Він так поводиться вже багато років.
– Ви говорили, щоб я питала, коли мені щось незрозуміло, – ну, тут я прошу вас пояснити.
– О’кей, двох жертв було повішено, так? Странгуляційні борозни високо розташовані, зсув шийних хребців, стовідсоткове повішення. Як відомо доктору Лектеру з власного досвіду, Старлінг, повісити когось проти волі дуже непросто. Люди весь час вішаються на дверних ручках. Вони вішаються сидячи, це легко. Але важко повісити когось – навіть коли людина зв’язана, їй усе одно вдається намацати ногами підлогу, якщо до неї можна дотягтися. Драбини викликають підозру. Жертва не полізе на неї з зав’язаними очима і тим паче не полізе, якщо побачить зашморг. Це робиться на східцях. Східці звичні. Просто кажете, що ведете жертву у ванну чи туалет, проводжаєте її нагору з мішком на голові, накидаєте зашморг і штурхаєте її з горішньої сходинки, прив’язавши мотузку до поруччя. Це єдиний надійний спосіб повісити когось у будинку. Його поширив один хлопець із Каліфорнії. Якби в Баффало Білла не було східців на другий поверх, то він убивав би їх в інший спосіб. А тепер назвіть мені оті імена – головного помічника шерифа з Поттера та чоловіка з поліції штату, старшого за званням офіцера.
Старлінг знайшла їх у своєму записнику та зачитала крізь зуби, в яких тримала тонкий ліхтарик.
– Добре, – сказав Кроуфорд. – Коли даєте повідомлення на гарячу лінію, Старлінг, завжди звертайтеся до копів на імена. Коли вони чують своє ім’я, то ставляться до повідомлень більш приязно. Слава допоможе їм не забути зателефонувати нам, якщо вони щось знайдуть. Про що вам говорить опік на нозі?