Томас Харрис – Червоний Дракон (страница 63)
Він пішов.
– ЗНІМАЙ СПОРТИВНУ КУРТКУ.
Він зняв.
– ПОГЛЯНЬ НА МЕНЕ.
Зі стіні його палив поглядом Дракон.
– ЗНІМИ КІМОНО. ПОГЛЯНЬ У ДЗЕРКАЛО.
Він поглянув. Не міг нічого поробити, не міг відвернути обличчя в цьому пекучому світлі. Помітив, що слиниться.
– ПОГЛЯНЬ НА СЕБЕ. ЗАРАЗ Я ПЕРЕДАМ ОДИН СЮРПРИЗ ДЛЯ ТВОЄЇ МАЛЕНЬКОЇ ПОДРУЖКИ. ЗНІМАЙ ЦЕ ЛАХМІТТЯ.
Біля пояса спортивних штанів руки Доларгайда почали боротися одна з одною. Штани порвалися. Він зривав їх із тіла правицею, тулив дрантя до шкіри лівицею.
Права рука вихопила тканину в тремкої, нерішучої лівої. Доларгайд жбурнув штани в куток і повалився на мату, звиваючись у клубок, мов омар, якого розрізали навпіл живцем. Він обхопив себе руками й застогнав, важко задихав, татуювання виблискувало під безжальним світлом спортивної зали.
– У ЖИТТІ НЕ БАЧИВ ТАКОЇ БРУДНОЇ, БРИДКОЇ ДИТИНИ. ХОДИ ПРИНЕСИ ЇХ.
– ау-у-узя.
– НЕСИ ЇХ.
Він поплентався з кімнати й повернувся з Драконовими щелепами.
– КЛАДИ ЇХ СОБІ В ДОЛОНЮ. ЗВЕДИ ПАЛЬЦІ Й СТИСНИ МОЇ ЗУБИ.
Грудні м’язи Доларгайда напнулися.
– ТИ ЗНАЄШ, ЯК ВОНИ КУСАЮТЬСЯ. ОПУСТИ ПІД ЖИВІТ. ЗАТИСНИ СВОЮ ПЛОТЬ МІЖ ЗУБІВ.
– ні.
– РОБИ, ЩО КАЖУ… ТЕПЕР ДИВИСЯ.
Зуби стиснулися до болю. На груди крапали сльози й слина.
– утляхка.
– ТИ – ПОСЛІД, ЩО ЛИШИВСЯ ПІСЛЯ СТАНОВЛЕННЯ. ТИ ПОСЛІД, І Я НАЗВУ ТВОЄ СПРАВЖНЄ ІМʼЯ. ПИЗДОРОТ. ПОВТОРИ.
– я пиздорот.
Аби вимовити це слово, він затулив ніздрі губою.
– СКОРО Я ОЧИЩУСЯ ВІД ТЕБЕ, – без зусилля промовив Дракон. – ДОБРЕ?
– добре.
– ХТО ЦЬОГО РАЗ БУДЕ НАСТУПНОЮ?
– місіс …ерман.
Доларгайда проштрикнув різкий біль, біль і надзвичайний страх.
– ЗАРАЗ ВІДІРВУ.
– реба. реба. я віддам тобі ребу.
Мова одразу почала кращати.
– НІЧОГО ТИ МЕНІ НЕ ВІДДАСИ. ВОНА Й ТАК МОЯ. ВОНИ ВСІ МОЇ. РЕБА МАККЛЕЙН, ПОТІМ ШЕРМАНИ.
– реба, потім шермани. федерали взнають.
– КОЛИ ЦЯ МИТЬ НАСТАНЕ, Я ПРО ВСЕ ПОДБАЮ. ЧИ ТИ СУМНІВАЄШСЯ?
– ні.
– ХТО ТИ?
– пиздорот.
– МОЖЕШ ВІДКЛАСТИ МОЇ ЗУБИ. ТИ, ЖАЛЮГІДНИЙ ШПАРОРОТИЙ ХИРЯК, ТИ Б УТАЇВ ВІД МЕНЕ СВОЮ ПОДРУЖКУ, ТАК? Я ПОРВУ ЇЇ НА ДРУЗКИ Й ПОВТИРАЮ ТОБІ ШМАТКИ В ОБЛИЧЧЯ. ПОВІШУ ТЕБЕ НА ЇЇ ТОВСТІЙ КИШЦІ, ЯКЩО СТАНЕШ ОПИРАТИСЯ. ТИ ЗНАЄШ, ЩО Я МОЖУ. ПОКЛАДИ НА ШТАНГУ ТРИСТА ФУНТІВ.
Доларгайд додав на штангу диски. До сьогодні він ніколи не піднімав більше ніж 280.
– ПІДНІМАЙ.
Якщо він слабший за Дракона, то Реба помре. Він це знав. Він силувався, доки кімната не почервоніла в його вирячених очах.
– не можу.
– НІ, НЕ МОЖЕШ. АЛЕ Я МОЖУ.
Доларгайд ухопив штангу. Гриф вигнувся, коли він підняв її до грудей. УГОРУ. З легкістю – над головою.
– БУВАЙ, ПИЗДОРОТЕ, – сказав він – гордовитий Дракон, що мерехтів у світлі.
38
Уранці в понеділок Френсіс Доларгайд так і не поїхав на роботу.
Він вирушив із дому вчасно до хвилини, як завжди. Вигляд – бездоганний, кермування точне й виважене. Звернувши на міст через річку Міссурі, він надів темні окуляри й виїхав у ранкове сонце.
На пасажирському сидінні рипів, гойдався портативний холодильник із пінопластовим корпусом. Доларгайд потягнувся рукою й поставив його на підлогу, пам’ятаючи, що треба забрати сухий лід і дістати плівку з…
Тепер – через канал Міссурі, унизу лине вода. Доларгайд поглянув на білі баранці на річці й раптом відчув, що це він сам лине, а річковий потік стоїть. Його сповнило дивне, уривчасте запаморочення. Він прибрав ногу з педалі газу.
Фургон на крайній смузі уповільнився й зупинився. Позаду нього почали накопичуватися автівки, засигналили в гудки. Доларгайд нічого не чув.
Він сидів, повільно линучи на північ понад нерухомою рікою, повернувшись обличчям до ранкового сонця. З-під сонцезахисних окулярів потекли сльози, попадали гарячими краплями на руку.
Хтось дзьобав у шибку. Якийсь водій із раннім блідим, набряклим після сну обличчям, що вибрався з автомобіля позаду фургона. Водій щось кричав у шибку.
Доларгайд поглянув на чоловіка. На іншому кінці мосту блимали сині вогники. Він знав, що треба їхати. Наказав своєму тілу поставити стопу на газ, і воно підкорилося. Чоловік біля шибки відскочив назад, аби порятувати собі ногу.
Доларгайд зупинився на паркінгу великого мотелю біля розв’язки на шосе 270. На паркінгу стояв шкільний автобус, до заднього вікна тулився розтруб туби.
Доларгайд замислився, чи не доведеться йому сідати в автобус до старих.
Ні, щось не те. Він роззирнувся, шукаючи «Пакард» своєї матері.
«Залазь. Тільки ноги на сидіння не став», – сказала мати.
Теж не те.
Він перебував на паркінгу мотелю на захід від Сент-Луїса і хотів мати змогу зробити Вибір, та не міг.
За шість днів, якщо в нього вийде аж стільки чекати, він уб’є Ребу Макклейн. Раптом із носа вирвався високий пискіт.
Може, Дракон погодиться узяти першими Шерманів і зачекати до наступної повні.
Ні. Не погодиться.
Реба Макклейн нічого не знала про Дракона. Вона гадала, що була з Френсісом Доларгайдом. Хотіла притискати своє тіло до Френсіса Доларгайда. Вона радо приймала Френсіса Доларгайда на ліжку його бабусі.