Томас Харрис – Червоний Дракон (страница 62)

Вдивляючись у поплямовану фотографію Джекобі, Ґрем відчув солодкий потяг нової зачіпки. Але коли побачив цілісну відповідь, вона здалася непевною, неправдивою, незначною.

У кімнаті для присяжних стояв телефон. Ґрем набрав відділ убивств Бірмінгема. Натрапив на начальника зміни з третьої до одинадцятої.

– У справі Джекобі я помітив, що ви записуєте в журналі всіх, хто входив і виходив із будинку після того, як ви його опечатали, правильно?

– Дайте-но пошлю когось перевірити, – відповів начальник.

Ґрем знав, що такий журнал є. Добра процедура – записувати всіх осіб, які побували на місці злочину, і Ґрем був радий, що в Бірмінгемі її дотримуються. Довелося зачекати хвилин пʼять, перш ніж слухавку взяв клерк.

– Окей, журнал реєстрації, що ви хочете дізнатися?

– Найлз Джекобі, син загиблого – він там є?

– Угу-у, так. Друге липня, сьома вечора. У нього був дозвіл забрати свої речі.

– А валізи він із собою не приносив?

– Про це нічого не сказано, вибачте.

Коли Байрон Меткаф підняв слухавку, то говорив хрипким голосом і важко дихав. Ґрем загадався, чим міг займатися юрист.

– Сподіваюся, я вас ні від чого не відірвав.

– Чим я можу допомогти, Вілле?

– Треба дещо з’ясувати про Найлза Джекобі.

– Що він цього разу накоїв?

– Гадаю, поцупив кілька речей з будинку Джекобі вже після того, як їх убили.

– Гм-м-м.

– У списку вашої банківської комірки бракує срібної рамки для фотографій. Коли я був у Бірмінгемі, то підібрав у Найлзовій кімнаті в гуртожитку неоправлений знімок родини. Знімок раніше стояв у рамці – я бачив відбиток, що лишився на папері.

– От покидьок малий. Я дав йому дозвіл забрати одяг і кілька книжок, що були йому потрібні, – відповів Меткаф.

– Найлзу потрібні гроші. Проте ось що мене насправді цікавить – кінопроектор і кінокамера, вони також пропали. Може, то його рук справа, але якщо ні, то їх міг узяти вбивця. У такому випадку треба буде розіслати серійні номери по ломбардах. Внести їх у національний гарячий список. Певно, рамка наразі вже переплавлена.

– Як я з ним поговорю, то він тільки про рамку й думатиме.

– Ще одне – якщо Найлз узяв той проектор, то в нього могла зберегтися плівка. За плівку він нічого не виручить. Мені потрібен той фільм. Я мушу його побачити. Якщо підете в лоб, то він усе заперечуватиме й позбудеться плівки, якщо таку має.

– Окей, – відповів Меткаф. – Його автівка була записана на батька. Я виконавець заповіту, тож маю право обшукати її без ордера. А мій друг суддя допоможе документально оформити обшук його кімнати. Я тобі зателефоную.

Ґрем повернувся до роботи.

Заможність. Треба зазначити заможність у звіті, яким користуватиметься поліція.

Ґрем замислився, чи робили місіс Лідс і місіс Джекобі покупки в тенісних костюмах. У деяких районах панувала така мода. В інших районах це було б дурницею, бо скидалося на подвійну провокацію – породжувало ненависть до вищого класу й хіть одночасно.

Ґрем уявив, як вони штовхають візочки з продуктами, як коротенькі гофровані спідниці легко торкаються загорілих стегон, як миготять маленькі помпони на спортивних шкарпетках. Вони йдуть повз здоровенних чоловіків із очима баракуд, які купляють м’ясне асорті, що його гризтимуть по своїх автівках.

Скільки ще в Америці є родин із трьома дітьми й домашньою твариною – єдині риси, що пов’язували їх із Драконом, поки вони спали по своїх домівках?

Коли Ґрем уявляв імовірних жертв, то бачив розумних, успішних людей, які жили в чепурних будинках.

Але в людини, що наступною мала стати проти Дракона, не було ані дітей, ані тварини, ані гожої оселі. Наступним супротивником Дракона був Френсіс Доларгайд.

37

У старому будинку розлягалося гупання вантажів об підлогу горища.

Доларгайд піднімав, штовхав і вижимав більше ваги, ніж будь-коли. Вбрання було іншим, спортивні штани покривали татуювання. Спортивна куртка висіла на «Великому червоному драконі і Жінці, зодягненій в сонце». Кімоно висіло на стіні, мов шкіра, що її скинула деревна змія. Воно затуляло дзеркало.

Доларгайд був без маски.

Угору. Двісті вісімдесят фунтів118 від підлоги до грудей за один ривок. Потім – над головою.

– ПРО КОГО ТИ ДУМАЄШ?

Він сіпнувся від несподіванки, мало не впустив штангу, захитався під нею. Униз. Диски загриміли, забриніли на підлозі.

Не піднімаючи рук, Доларгайд озирнувся і втупився в напрямку голосу.

– ПРО КОГО ТИ ДУМАЄШ?

Здавалося, голос лунає з-під спортивної куртки, але хрип і гучність різали його власне горло.

– ПРО КОГО ТИ ДУМАЄШ?

Він знав, хто це говорить, і злякався. Від початку він із Драконом були єдиним цілим. Він переживав Становлення, Дракон був його вищим Я. Їхні тіла, голоси, бажання були єдині.

Та не зараз. Не відтоді, як з’явилася Реба. Не думай про Ребу.

– ХТО ПРИЙНЯТНИЙ? – спитав Дракон.

– Місіс …ерман… Шерман.

Доларгайду було важко говорити.

– ЧІТКІШЕ. Я ТЕБЕ НЕ РОЗУМІЮ. ПРО КОГО ТИ ДУМАЄШ?

Із застиглим обличчям Доларгайд повернувся до штанги. Угору. Понад головою. Цього разу набагато важче.

– Про місіс …ерман, мокру, у воді.

– ТИ ДУМАЄШ ПРО СВОЮ МАЛЕНЬКУ ПОДРУЖКУ, АТОЖ? ХОЧЕШ, АБИ ВОНА СТАЛА ТВОЄЮ МАЛЕНЬКОЮ ПОДРУЖКОЮ, ТАК?

Вага гепнулась на підлогу.

– У ене неає алейкої… одружки.

Від страху мова гіршала. Доводилося затуляти ніздрі верхньою губою.

– ПУСТИЙ БРЕХУН, – голос Дракона звучав чітко й голосно, без жодних зусиль вимовляючи «с». – ТИ ЗАБУВАЄШ ПРО СТАНОВЛЕННЯ. ГОТУЙСЯ ДО ШЕРМАНІВ. ПІДНІМАЙ ВАГУ.

Доларгайд ухопив штангу й напружився. Разом із тілом напружився розум. Він відчайдушно намагався думати про Шерманів. Змушував себе уявляти вагу місіс Шерман у своїх руках. Місіс Шерман наступна. Саме вона. Він боровся в темряві з містером Шерманом. Притискав долі, доки від утрати крові Шерманове серце не починало тріпотіти, мов пташка. То було єдине серце, що він чув. Він не чув серця Реби. Не чув.

Страх висотував із нього сили. Він підняв штангу до стегон, проте не зміг зробити ривок до грудей. Думка про Шерманів кружляла навколо з виряченими очима, поки він намагався взяти належне Драконові. Нічого не виходило. Порожня, гола оболонка. Вага гепнулася об підлогу.

– НЕ ПРИЙНЯТНО.

– Місіс…

– ТИ НАВІТЬ НЕ МОЖЕШ ВИМОВИТИ «МІСІС ШЕРМАН». ТИ Й НЕ ЗБИРАВСЯ БРАТИ ШЕРМАНІВ. ТОБІ ПОТРІБНА РЕБА МАККЛЕЙН. ТИ ХОЧЕШ, АБИ ВОНА СТАЛА ТВОЄЮ МАЛЕНЬКОЮ ПОДРУЖКОЮ, ТАК? ХОЧЕШ БУТИ З НЕЮ «ДРУЗЯМИ».

– Ні.

– БРЕШЕШ!

– Ільхи егадоххо.

– ТІЛЬКИ НЕНАДОВГО? РЮМСАЛО ТИ ШПАРОРОТЕ, ХТО Ж ЗАХОЧЕ З ТОБОЮ ДРУЖИТИ? ІДИ СЮДИ. Я ПОКАЖУ ТОБІ, ЩО ТИ Є НАСПРАВДІ.

Доларгайд не поворухнувся.

– Я В ЖИТТІ НЕ БАЧИВ ТАКОЇ БРУДНОЇ, БРИДКОЇ ДИТИНИ. ІДИ СЮДИ.