Томас Харрис – Червоний Дракон (страница 4)

На стіні біля плити висіли дві вишивки в рамочках. На одній красувався вираз «Любов охолоне – плита підігріє», на другій – «На кухні ми збираємо всіх друзів та рідню – там прислухаються до серця дому та гріються біля вогню».

Ґрем поглянув на свій наручний годинник. Пів на дванадцяту ночі. Згідно зі звітом патологоанатома, смерть прийшла до Лідсів між одинадцятою вечора і першою ночі.

Спочатку було проникнення. Ґрем почав розмірковувати…

Божевільний підчепив гачок, на який замикалися зовнішні двері. Постояв у темряві на ґанку й дістав щось із кишені. Присмок, може, взятий зі стругачки для олівців, яким вона кріпиться до поверхні столу.

Присівши навпочіпки біля нижньої, дерев’яної половини кухонних дверей, божевільний підвів голову й зазирнув крізь скло. Він висунув язика, лизнув присмок і притиснув його до скла, аби чашечка прилипла до поверхні. До присмоку був прив’язаний невеличкий склоріз на мотузці, щоб можна було вирізати коло.

Тихий писк склоріза й один упевнений рух, аби вийняти скло. Однією рукою тиснути, другою – притримувати присмок. Скло має не впасти. Формою вирізаний шматок трохи нагадує яйце, бо, поки він різав, мотузка намотувалася на штир присмоку. Тихий скрегіт, коли він витягає шматок скла назовні. Йому байдуже, що він залишив на склі слину групи АВ.

Рука в тугій рукавичці ковзає крізь отвір, намацує замок. Двері безшумно прочиняються. Він усередині. При світлі від витяжки він бачить власне тіло в цій чужій кухні. У будинку панує приємна прохолода.

Вілл Ґрем проковтнув дві пігулки дай-джелу12. Поморщився від хрусту целофану, коли засунув упаковку назад у кишеню. Перетнув вітальню, за звичкою тримаючи ліхтарик якомога далі від тіла. Хоч він і вивчив план будинку заздалегідь, та все одно раз звернув не туди, поки знайшов сходи. Вони не рипіли.

Тепер він стояв у дверях хазяйської спальні. Навіть без ліхтарика в кімнаті було видно неясні обриси предметів. Цифровий годинник на нічній тумбочці відкидав час на стелю, а понад плінтусом біля ванної горіла оранжева підсвітка. Сильний, мідяний запах крові.

Очі призвичаїлися до темряви і вже непогано бачили. Божевільний міг відрізнити містера Лідса від дружини. Світла було достатньо, аби він перетнув кімнату, схопив Лідса за волосся й перерізав йому горло. Що далі? Назад, до перемикача на стіні, привітання до місіс Лідс і постріл, що її знерухомив?

Ґрем увімкнув світло, і на нього закричали криваві плями – зі стін, з матрацу, з підлоги. Наче саме повітря й досі бриніло криками. Він здригнувся від звуку в цій тихій кімнаті, повній темних плям, що вже починали підсихати.

Ґрем опустився на підлогу й сидів там, доки шум у голові не вщухнув. Спокійно, спокійно, не ворушись.

Кількість і розмаїття плям крові загнали в глухий кут детективів з Атланти, які намагалися відтворити події на місці злочину. Усі жертви були знайдені вбитими у своїх ліжках. Цей факт не збігався з розташуванням кривавих плям.

Спершу детективи вирішили, що на Чарльза Лідса напали в кімнаті його дочки, а вже потім перетягли тіло до хазяйської спальні. Проте детальний аналіз форми бризок крові цю гіпотезу спростував.

Точні рухи вбивці в цій кімнаті так і не були визначені.

Тепер, отримавши результати розтинів і лабораторні звіти, Вілл Ґрем починав розуміти, як усе відбувалося.

Зловмисник перерізав горло Чарльзові Лідсу, поки той спав поруч із дружиною, потім повернувся до перемикача на стіні й увімкнув світло – волосся й жир із голови містера Лідса були залишені на перемикачеві гладенькою рукавичкою. Він підстрелив місіс Лідс, коли та вже почала підводитись, а тоді попрямував у дитячі кімнати.

Містер Лідс став на ноги з перерізаною горлянкою та спробував захистити дітей, втрачаючи під час боротьби багато крові, що потоками лилася й фонтанувала з ушкодженої артерії – сліди характерні. Його відштовхнули, він упав і помер разом із дочкою в її кімнаті.

Одного з двох хлопчиків застрелили в ліжку. Другого також знайшли в ліжку, проте у волоссі виявилися кавалки пилу. Поліцейські вирішили, що спочатку його витягли з-під ліжка, а потім застрелили.

Коли всі померли, окрім, імовірно, місіс Лідс, почалося биття дзеркал, добирання осколків і дальше приділення уваги місіс Лідс.

У коробці в Ґрема були повні копії всіх протоколів розтину. Ось і звіт щодо місіс Лідс. Куля увійшла праворуч від пупка й застрягла в поперековому відділі хребта, проте померла жінка від задушення.

Підвищення рівня серотоніну й вільного гістаміну у вогнепальній рані вказувало на те, що після пострілу місіс Лідс прожила ще принаймні п’ять хвилин. Гістамін був набагато вищий за серотонін, тобто протрималася вона не більше як хвилин п’ятнадцять. Усі інші поранення, вірогідно, проте не доказово, були завдані посмертно.

Якщо інші поранення посмертні, то чим займався вбивця в той проміжок часу, поки місіс Лідс чекала на свій кінець? Ґрем задумався. Божевільний боровся з містером Лідсом і вбивав дітей, так, але на це мала піти не більш ніж хвилина. Він порозбивав дзеркала. Та що ще?

Детективи з Атланти провели ретельний огляд. Вони все повимірювали, наробили купу фотографій, прочесали підлогу «по сітці»13 й пройшлися пилосмоком, повиймали з-під умивальників сифони. І все одно Ґрем вирішив пошукати сам.

З поліцейських фотографій та силуетів, обведених липкою стрічкою на матрацах, Ґрем склав для себе уявлення, де саме були знайдені тіла. Такі характерні для використання вогнепальної зброї ознаки, як сліди нітратів на простирадлах, вказували на те, що Лідсів знайшли приблизно в тих самих позах, у яких вони померли.

Проте рясні плями крові та тьмяні мазки-відбитки на килимі в коридорі так і лишалися без пояснення. Один із детективів висунув припущення, що деякі жертви намагалися втекти від убивці плазом. Ґрем не поділяв цієї думки – очевидно, що вбивця пересував тіла Лідсів після їхньої смерті, а вже потім повернув їх на ті місця, де вони померли.

Як він учинив із місіс Лідс, було цілком зрозуміло. Але з іншими? Їх убивця не став нівечити, як зробив це з місіс Лідс. Усі троє дітей зазнали по одному вогнепальному пораненню в голову. Чарльз Лідс сплинув кров’ю на смерть, ще й устиг нею захлинутися. На його тілі виявили тільки одну додаткову відмітину – поверхневу странгуляційну борозну навколо грудей, радше посмертну. Що ж робив убивця з Лідсами після того, як вони померли?

Ґрем дістав зі своєї коробки поліцейські фотографії, лабораторні аналізи плям крові та біологічних рідин кожної окремої жертви, а також стандартні зразки для порівнянь траєкторій крапель і патьоків.

Він ретельно обійшов усі кімнати на другому поверсі, намагаючись зіставити поранення з плямами, відтворити події у зворотному напрямку. Він зазначив кожну пляму на масштабованому криміналістичному плані хазяйської спальні, користуючись при цьому стандартними зразками порівняння для визначення напрямку й швидкості розбризкування. Таким чином Ґрем сподівався встановити положення тіл в різні моменти.

Ось ряд трьох кров’яних патьоків, що кривуляють угору в кутку на стіні спальні. Ось під ними на килимі три малопомітні плями. Стіна над спинкою ліжка, там, де спав Чарльз Лідс, також поплямована кров’ю, криваві мазки вздовж плінтусів. Польовий начерк Ґрема почав скидатися на головоломку «з’єднай точки», проте без цифр-підказок. Він уважно дивився на свій план, підводив очі на кімнату й знов позирав у начерк, доки голова не заболіла.

Вілл пішов до ванної кімнати й прийняв дві останні таблетки баферину14, черпаючи долонею воду з-під крана на умивальнику. Побризкав на обличчя й утерся полою сорочки. Вода пролилася на підлогу. Він забув, що детективи забрали з-під раковини сифон. Поза тим у ванній було прибрано й чистенько – якщо не зважати на розбите дзеркало та залишки червоного дактилоскопічного порошку під назвою «Кров дракона». Зубні щітки, крем для обличчя, бритва – усе на своїх місцях.

Ванна кімната мала такий вигляд, наче нею й досі користується сім’я. На жердочках для рушників висіли колготки місіс Лідс, куди вона повісила їх сушитися. Ґрем помітив, що вона відрізала від пари одну панчоху, аби в майбутньому сполучити з іншою «одноногою» парою – вдягаючи одночасно двоє таких колгот, можна зекономити гроші. Ґрему кольнуло в серці від цих маленьких господарських хитрощів місіс Лідс, бо Моллі робила так само.

Він виліз у вікно на дах понад ґанком й усівся на запорошену дерев’яну покрівлю. Волога сорочка холодила спину. Ґрем обхопив руками коліна й пирхнув, намагаючись очистити ніс від запаху різанини.

Небо мов поіржавіло від вогнів Атланти, і зірок було майже не видно. На Кіз ця ніч була б безхмарною. Він міг би дивитися на летючі зорі з Моллі та Віллі, прислухатися до свисту, з яким, як вони офіційно ствердили, мають падати всі зорі. Метеоритний дощ Дельти Водолія був у самому розпалі, і Віллі з нетерпінням чекав кожної ночі.

Ґрем здригнувся й знову пирхнув. Наразі йому не хотілося думати про Моллі. То поганий смак, ще й відволікає від справи.

Зі смаком у Ґрема завжди були проблеми. Часто в нього виникали несмачні думки. У його розумі не існувало чіткого поділу. Усе, що він бачив і усвідомлював, впливало на решту суджень. І з деякими поєднаннями було важко жити. Ґрем не вмів їх передбачати, блокувати чи витісняти. Набуті навички пристойності й чемності волочилися позаду, спантеличені його асоціаціями, шоковані його снами. Шкода, що на кістяній арені його черепа не було фортець для того, що він любив. Асоціації приходили з блискавичною швидкістю. Суб’єктивне сприйняття відбувалося із запізненням, немов під час церковних промов. Воно вічно не встигало, не могло скерувати його думки.