Терри Пратчетт – Озброєні (страница 50)

— Сліди ведуть сюди, — сказав Дуболом, — а потім повертаються. Але ті, що повертаються, не такі глибокі, як ті, що йдуть вперед. Але ті, що ведуть назад, глибші за ті, що ведуть вперед. Тож той, хто ішов, був важчим, коли прийшов, і легшим, коли повертався?

— Саме так, — погодився Щебінь.

— То це означає…

— Він схуд?

— Він щось приніс і залишив… десь тут.

Вони дивилися в темряву.

— І ми підемо і дізнаємося, що це було? — сказав Щебінь.

— Так. Як почуваєшся?

— Почуваюся добре.

Хоча вони належали до різних видів, їхні розуми зосередилися на одному й тому ж образі: раптовий спалах і шматок свинцю, що мчить на них крізь темряву.

— Він повернувся, — сказав Дуболом.

— Так, — сказав Щебінь.

Вони знову подивилися в темряву.

— Не найкращий день, — сказав Дуболом.

— Точно.

— Я хочу щось спитати… на випадок… Тобто… Скажи, що то було на складі свинини? Ти зробив всі ті підрахунки! Що то було?

— Я… не знаю. Я все це бачив.

— Все що?

— Просто все це. Все. Усі цифри у світі. Я міг би їх усіх порахувати.

— І чому вони дорівнювали?

— Не знаю. Що означає «дорівнювати»?

Вони попрямували далі, аби побачити, що готує для них майбутнє.

Слід врешті-решт привів у вужчий тунель. Він був таким вузьким та низьким, що троль ледве стояв у ньому вертикально. Скоро шлях обірвався. Зі склепіння упав валун, а з ним щебінь і мул, і все це перекрило шлях. Але це не мало значення, тому що вони знайшли те, що шукали, хоч і не шукали саме цього.

— От лихо, — сказав Щебінь.

— Точно, — підтвердив Дуболом. Він перелякано озирнувся. — Знаєш, — сказав він, — у цих тунелях зазвичай повно води. Вони значно нижчі за нормальний рівень річки.

Він знову подивився на їхню жалюгідну знахідку.

— У нас буде багато проблем, — підсумував ґном.

— Це його значок, — сказав Морква. — Бідолаха. Він так його стиснув, що той поранив долоню.

Технічно Анк-Морпорк побудований на суглинку, але те, на чому він справді стоїть, — це Анк-Морпорк; його споруджували, спалювали, замулювали та відбудовували стільки разів, що його фундамент — це старі підвали, поховані дороги, викопні кістки та сміття попередніх міст.

Під ними, в темряві, сиділи троль і ґном.

— Що тепер будемо робити?

— Ми повинні залишити його тут і привести капрала Моркву. Він точно знатиме, що робити.

Щебінь через плече дивився на річ позаду них.

— Мені це не подобається, — сказав він. — Неправильно залишати його тут.

— Так. Так, ти маєш рацію. Але ти троль, а я ґном. Як гадаєш, що трапиться, коли люди побачать, як ми несемо його вулицею.

— Велика проблема.

— Правильно. Ходімо. Простежимо за слідами.

— А якщо ми повернемося, а його вже не стане? — переймався Щебінь, уважно дивлячись під ноги.

— Як? Ми йдемо за слідами, тож, якщо хтось повернеться, він потрапить прямо на нас.

— О, добре. Я радий, що ти це сказав.

Ваймз сидів на краю ліжка, а Анґва перев’язувала йому руку.

— Капітан Виверт? — перепитав Морква. — Але він… невдалий вибір.

— Майонез Виверт, так ми його звали, — сказав Колон. — Повний йолоп.

— Тільки не кажіть, — сказала Анґва, — що він жовтий, густий і жирний.

— І трохи пахне яйцями, — сказав Морква.

— Шолом прикрашений пір’ям, — сказав Колон, — а в нагруднику можна побачити своє обличчя.

— У Моркви он теж блищить, — зауважив сказав Ноббі.

— Так, але різниця полягає в тому, що Морква тримає нагрудник відполірованим, бо йому… подобається гарна чиста броня, — спокійно пояснив Колон, — у той час як Виверт женеться за блискучістю лише тому, що він йолоп.

— Але він закрив справу, — сказав Ноббі. — Я чув про це, коли бігав за кавою. Він заарештував троля Вутлеморда. Знаєте, капітане? Очищувача вбиралень. Хтось бачив його поряд із місцем убивства.

— Але він великий, — сказав Морква. — Він не міг пролізти через двері.

— У нього є мотив, — сказав Ноббі.

— Справді?

— Так. Клевець був ґномом.

— Це не мотив.

— Для троля мотив. Хай там як, він, мабуть, щось утнув. Проти нього є багато доказів.

— Наприклад? — поцікавилася Анґва.

— Він троль.

— Це не докази.

— Для капітана Виверта — докази, — пояснив сержант.

— Він обов’язково щось утнув, — повторив Ноббі.

У цьому він перегукувався з поглядом Патриція на злочин та покарання. Якщо був злочин, повинно бути покарання. Якщо за злочин карається злочинець, який його вчинив, то це була щаслива випадковість, а якщо такого злочинця не знайшли, то можна брати будь-якого злочинця, і, оскільки всі, безперечно, були в чомусь винними, кінцевим результатом було те, що, загалом, справедливість була здійснена.

— Він неприємний тип, цей Вуглеморд, — сказав Колон. — Права рука Хризопраза.

— Так, але він не міг убити Родита, — сказав Морква. — А що з жебрачкою?

Ваймз сидів, дивлячись на підлогу.

— Як ви гадаєте, капітане? — Морква звернувся особисто до нього.