Терри Пратчетт – Озброєні (страница 46)
— Хризопраз за такий факт не дасть і жменьки копроліту.
Дуболом озирнувся.
— А як у вас знайти лікаря?
У дверях з’явилося обличчя троля. І ще одне. І ще одне.
Те, що Дуболом вважав купою щебеню, також виявилося тролем.
Раптом скрізь з’явилися тролі.
«Я вартовий, — подумав Дуболом. — Так казав сержант Колон: „Припини бути ґномом і почни бути вартовим“. Я вартовий. Не ґном. Вартовий. Мені видали значок, схожий на щит. Я представник Міської варти. Я ношу значок.
Хоча я б волів, щоб він був набагато більшим».
Ваймз тихо сидів за столом у кутку «Відра». Перед ним було розкладено кілька аркушів паперу та жменька металевих предметів, але він дивився на кулак. Той лежав на столі, стиснений так щільно, що аж побілів від напруження.
— Капітане Ваймзе? — звернувся до нього Морква, махаючи рукою прямо перед обличчям. Ваймз не реагував.
— Скільки він випив?
— Два віскі, ось і все.
— Він би так не напився. Напевне, пив натщесерце, — сказав Морква.
Анґва вказала на горловину пляшки, що стирчала з кишені Ваймза.
— Не думаю, що він пив натщесерце, — сказала вона. — Я думаю, що він пив алкоголь на алкоголь.
— Капітане Ваймзе? — знову покликав його Морква.
— Що він тримає в руці? — запитала Анґва.
— Не знаю. Це погано, я ніколи не бачив його такого. Ну ж бо. Візьми речі, а я візьму капітана.
— Він не заплатив за свій напій, — сказав пан Сирник.
Анґва і Морква глянули на нього. Пан Сирник різко змінив свою думку:
— Заклад пригощає.
Навколо Дуболома виросла ціла стіна тролів. Напевне, саме таке слово дозволить охарактеризувати щільне скупчення представників цього виду. Зараз вони були трохи здивованими, але аж ніяк не переляканими. Такий вигляд може мати група собак, побачивши, що до псарні добровільно потрапила кішка. Але коли вони нарешті звикли до думки про те, що кішка дійсно існує, миттєва зміна стану речей залишалася лише питанням часу. Саме в такій ситуації зараз перебували ґном і ціла стіна тролів.
Нарешті один із них сказав:
— І що це таке?
— Його вартовий, такий же, як і я, — сказав Щебінь.
— Його ґном.
— Його вартовий.
— Його нахаба! Моя точно знаю! — тупий палець троля вперся у Дуболомову спину. Тролі скупчилися.
— Я рахую до десяти, — сказав Щебінь. — І тоді кожен троль, що не повернеться до своїх тролячих справ, пошкодує.
— Щебню, — сказав особливо широкий троль. — Всі знають, що ти дурний троль, ти приєднаєшся до Сторожі, бо дурний троль, ти не вмієш рахувати…
— Один, — сказав Щебінь. — Два… Три-и. Четири… П’ять. Шість…
Троль, що лежав на землі, здивовано дивився вгору.
— Це Щебінь, і він рахує!
Почувся шум, і від стіни біля голови Щебня відскочила сокира.
Вулицею крокували ґноми. Вони мали дуже грізний вигляд. Тролі розбіглися хто куди.
Дуболом вибіг уперед.
— Що ви всі тут робите? — закричав він. — Ви божевільні чи що?
Ґном тремтячим пальцем показав на Щебня.
— Що це?
— Він вартовий.
— А я кажу, що троль. Взяти його!
Дуболом зробив крок назад і дістав сокиру.
— Знаю я тебе, Міцноруче, — сказав він. — Що ти вже придумав?
— Слухай, вартовий, — сказав Міцнорук. — У Сторожі кажуть, що Родита Клевця убив саме троль. Вони знайшли троля!
— Ні, це не…
Позаду Дуболома почувся який звук. Тролі повернулися, озброєні для битви з ґномами. Щебінь обернувся і махнув їм пальцем.
— Якщо хоч один троль поворухнеться, — сказав він, — я почну рахувати.
— Клевця убила людина, — сказав Дуболом. — Капітан Ваймз думає…
— У Сторожі є троль, — сказав ґном. — Чортові скелі!
— Каменесоси!
— Моноліти!
— Щуроїди!
— Слухайте! Я недовго побув рівним людині, — сказав Щебінь, — а ви, дурні тролі, вже мені набридли. Знаєте, шо про вас люди кажуть? Що ви дикі, що ви не знаєте, як поводитися у великому місті, ходите скрізь з кийками та гамселите по потилиці усіх, хто під руку потрапить.
— Ми вартові, — сказав Дуболом. — Наша робота — зберігати мир.
— Ну то й добре, — сказав Міцнорук. — Ідіть і бережіть його деінде, доки це не знадобиться.
— Це вам не долина Куума, — відповів Щебінь.
— Еге ж! — крикнув хтось із натовпу ґномів. — Цього разу вас видно!
З’являлися все нові і нові тролі та ґноми, з кожного кінця вулиці.
— Що зробив би капрал Морква в такому випадку? — прошепотів Дуболом.
— Він би сказав: «Ви погані хлопчики, ви мене розізлили. Ану розійтись, бо буде вам лихо».
— І вони б розійшлись, так?
— Так.
— А що буде, якщо таке скажемо ми?
— Будемо шукати свої голови в канаві.