Терри Пратчетт – Озброєні (страница 26)

— Ой!

— Вибачте, капітане, — сказав Морква, який ходив у позі літери Г. — Після вас. Бережіть голову…

— Ой!

— Можливо, вам краще сісти, а я тут усе роздивлюся?

Майстерня була довгою і, звичайно, низькою, з іще одними маленькими дверима в дальньому кінці кімнати. Під ліхтарем стояв великий верстак. На протилежній стіні була кузня та стійка для інструментів. І отвір.

На висоті кількох футів над землею висів шматок штукатурки, на цегляній кладці стіни виднілася сітка тріщин.

Ваймз потер носа. Сьогодні він не встиг поспати. Це було проблемою. Він повинен звикнути спати, коли надворі темно. Він не міг згадати, коли востаннє спав вночі.

Він принюхався.

— Я чую запах феєрверків, — сказав він.

— Можливо, з кузні, — сказав Морква. — До того ж зараз тролі та ґноми пускають феєрверки по всьому місту.

Ваймз кивнув.

— Гаразд, — сказав він, — що ми тут бачимо?

— Хтось досить сильно вдарив по стіні ось тут, — сказав Морква.

— Це могло статися в будь-який час, — роздумував Ваймз.

— Ні, сер, тому що на підлозі лежить обсипана штукатурка, а ґноми завжди прибирають свою майстерню.

— Справді?

На стелажах була різноманітна зброя, частина з якої готова лише наполовину. Ваймз узяв у руки напівготовий арбалет.

— Він робив гарну зброю, — сказав Ваймз. — Відмінні механізми.

— Він був знаменитим, — сказав Морква, безцільно колупаючись у коробках на лавці. — Золоті руки. Він навіть робив музичні коробки. Не міг встояти перед викликом нового механізму. Гм. Що ми насправді шукаємо, сер?

— Не певен. Подивись лишень, яка вона гарна!

Це була бойова сокира, настільки важка, що рука Ваймза не могла її довго втримати. Лезо прикрашало складне гравіювання. Мабуть, Клевець витратив на неї тижні роботи.

— Це тобі не ширвжиток якийсь, еге ж?

— Звичайно, ні, — сказав Морква, — це поховальна зброя.

— Безсумнівно!

— Розумієте, її кують, щоб потім поховати разом із ґномом. Кожного ґнома ховають разом зі зброєю. Ви знали? Щоб він міг узяти цю зброю з собою туди… куди потрапить після смерті.

— Але ж це найтонша робота! А лезо в неї, наче… ай!.. — Ваймз обсмоктав палець, — гостре, наче бритва.

Морква мав здивований вигляд.

— Звичайно. Уявіть, якщо він вступить у бій з ними, а зброя неякісна.

— Хто такі ті вони?

— Та хто завгодно, кого ґном зустріне на своєму шляху після смерті, — трохи ніяково пояснив Морква.

— Ага, — Ваймз вагався. Це була та галузь знань, в якій він не почувався комфортно.

— Це давня традиція, — сказав Морква.

— Я думав, що ґноми не вірять у дияволів, демонів і подібні речі.

— Це правда, але… ми не зовсім впевнені, чи вони про це знають.

— О.

Ваймз поклав сокиру і взяв зі стелажа щось інше. Це був лицар в обладунках, висотою близько дев’яти дюймів. Ззаду був ключ. Він повернув його, а потім майже випустив виріб із рук, коли ноги фігури почали рухатися. Він відклав його, і той почав марширувати по підлозі на прямих ногах, розмахуючи мечем.

— Поглянь, рухається, як Колон, — сказав Ваймз. — Заводна іграшка!

— Ходунковий механізм, — сказав Морква. — Пан Клевець був майстром таких.

Ваймз кивнув.

— Ми шукаємо все, чого тут не повинно бути, — сказав він. — Або щось, що має бути, але його немає. Чого-небудь бракує?

— Важко сказати, сер. Воно ж не тут.

— Що?

— Те, чого бракує, сер, — сумлінно сказав Морква.

— Я маю на увазі, — терпляче сказав Ваймз, — можливо, є щось таке, що обов’язково повинно бути у майстерні ґнома, але воно кудись зникло?

— Ну, у нього є всі звичайні інструменти, сер. Досить гарні. Так шкода.

— Що?

— Звичайно, їх відправлять на переплавку.

Ваймз дивився на акуратні стелажі молотків та напилків.

— Чому? Невже інший ґном не може ними користуватися?

— Що, використовувати особисті інструменти іншого ґнома? — Морква скривив рот, немов хтось запропонував йому надіти старі штани капрала Ноббса. — О ні. Це… це неправильно. Розумієте, вони… частина майстра. Якщо хтось інший використовуватиме їх… ну, після того, як він користувався ними всі ці роки… Бр-р-р!

— Правда?

Механічний солдат зайшов під лавку.

— Це було б… неправильно, — сказав Морква. — Гм… Огидно.

— О, — Ваймз підвівся.

— Капіта…

— Ой!

— Бережіть голову.

Потираючи голову однією рукою, іншою Ваймз колупався в отворі у штукатурці.

— Є… тут щось є, — сказав він. — Подай мені якесь зубило.

Настала тиша.

— Зубило, будь ласка. Можеш заспокоїти себе тим, що ми намагаємося з’ясувати, хто вбив пана Клевця. Гаразд?

Морква узяв зубило, але було видно, що зробив він це неохоче.

— Це зубило пана Клевця, його зубило, — докірливо сказав він.

— Капрале Моркво, хоч на пару секунд перестань бути таким ґномом! Ти вартовий! І дай мені кляте зубило! У мене був поганий день! Дякую!

Ваймз поколупався в цегляній кладці, і грубий диск свинцю упав йому в руку.