Терри Пратчетт – Озброєні (страница 25)
Лорд Еорльський ліктем штовхнув свого сусіда.
— Напевне, десь коїться злочин, — жартував він.
— Так, — сказав Ваймз. — І, здається, дуже близько.
Морква увійшов, тримаючи шолом під пахвою під кутом, який вважається шанобливим.
Він подивився на вибрану компанію, нервово облизав губи і привітався. Усі на нього дивилися. Моркву важко було не помітити в кімнаті. У місті були й інші здоровані, навіть більші за нього. Та він не вписувався в обстановку. Він узагалі, здавалося, без будь-яких зусиль викривлював простір навколо себе. Все навколо ставало фоном для капрала Моркви.
— Вільно, капрале, — сказав Ваймз. — Що там? Я маю на увазі, — швидко додав він, знаючи про прямолінійне розуміння Морквою будь-якої образності, — чому ти прийшов?
— Хочу вам щось показати, сер. Е-е-е. Сер, я думаю, що це з Гі…
— Ну ж бо, поговорімо про це надворі, добре? — сказав Ваймз. Доктор Ребус не поворухнув жодним м’язом.
Лорд Еорльський відкинувся назад у кріслі.
— Ну, мушу сказати, що я вражений, — сказав він. — Я завжди думав, що Сторожа — досить неефективна служба, але зараз бачу, що ви завжди виконуєте свій обов’язок. Завжди готові до зустрічі зі злочинним розумом, так?
— О, так, — відповів Ваймз. — Злочинний розум. Так.
Прохолодне повітря передпокою старовинної будівлі дало йому божественну насолоду. Він притулився до стіни і, примружившись, прочитав картку.
— «Ружжо»?
— Ну, ви ж самі казали, що бачили щось у них на подвір’ї, — почав Морква.
— Так, а що таке ружжо?
— Можливо, у музеї Гільдії був портрет якогось важливого пана
— Ні, я так не думаю… А що ще ти знаєш про музеї?
— О, багато, сер, — сказав Морква. — Я іноді відвідую їх у вихідні дні. Той, що розташований в Академії, звичайно, а лорд Ветінарі дозволяє мені відвідувати музей у старому палаці, а ще є музеї Гільдій. Вони зазвичай мене пускають, якщо я гарно прошу, а ще музей ґномів на Патоковій вулиці…
— І такий є? — з цікавістю спитав Ваймз, незважаючи на своє ставлення до ґномів. Він проходив Патоковою вулицею тисячу разів.
— Так, сер, вгору до Вітрякового провулка.
— Цікаво. І що там є?
— Багато цікавих експонатів ґномового хліба, сер.
Ваймз на мить замислився.
— Це зараз не важливо, — сказав він. — Так чи інакше, ніякого пана Ружжо у Гільдії ніколи не було.
— Так, сер, — сказав Морква.
— Що я кажу — взагалі такого прізвища — Ружжо — немає.
Він знову пройшовся пальцями по картці.
— Той, хто наважився вдертися до Гільдії найманців, має бути цілковитим дурнем, — сказав він.
— Так, сер.
Гнів спалив пари алкоголю. Він знову відчув… ні, не трепет, не те слово…
— Семюеле Ваймзе, що відбувається?
Леді Ремкін зачинила за собою двері їдальні.
— Я спостерігала за тобою, — сказала вона. — Семе, ти був дуже грубий.
— А намагався не бути.
— Лорд Еорльський — наш давній друг.
— Справді?
— Ну, я його давно знаю. Насправді я його ледь терплю. Але ти змусив його мати дурний вигляд.
— Він сам змусив себе мати дурний вигляд. Я просто допомагав.
— Але я часто чула, як ти казав… грубі слова на ґномів та тролів.
— Це інше. Я маю
— О, він би помітив, якби троль на нього наступив, — намагався допомогти Морква. — Деякі з них важать, як…
— Це так важливо? — спитала леді Ремкін.
— Ми… шукаємо того, хто вбив Товстунчика, — пояснив Ваймз.
Вираз обличчя леді Ремкін миттєво змінився.
— Ну, це інша справа, — сказала вона. — Таких людей потрібно карати публічно.
«Чому я це сказав? — подумав Ваймз. — Може, тому, що це правда. Якесь… „ружжо“… зникло, а наступної хвилини в річці плаває маленький ґном-механік, а там, де в нього повинні бути груди, зяє дірка. Ці події пов’язані між собою. Тепер усе, що мені потрібно зробити, — це знайти ті зв’язки…»
— Моркво, ти сходиш зі мною до майстерні Клевця?
— Так, капітане. А що?
— Я хочу роздивитися усе всередині. І цього разу зі мною ґном.
«Більше того, — додав він подумки, — зі мною капрал Морква. Капрал Морква усім
Ваймз слухав розмову ґномською мовою. Здавалося, що Морква благав, але ґноми були невблаганними. Врешті-решт клан поступився, але не через аргументи чи повагу до закону, а тому що… ну… тому що цього просив саме Морква.
Нарешті капрал підняв очі. Він сидів на ґномському табуреті, тому коліна практично закривали йому вуха.
— Ви повинні зрозуміти, бачте, що майстерня ґнома — дуже важливе місце.
— Добре, — сказав Ваймз. — Я розумію.
— І, ви… е-е-е… більший.
— Перепрошую?
— Більший. Більший, ніж ґном.
— А.
— Ем. Всередині ґномової майстерні — механізм… Це як внутрішня частина його одягу, якщо ви мене розумієте.
— Кажуть, ви можете подивитися, якщо я буду з вами. Але ви нічого не повинні чіпати. Ем. Вони не дуже раді вам, капітане.
Ґном, який, можливо, був пані Клевець, видав їм низку ключів.
— Я завжди добре ладнав із ґномами, — сказав Ваймз.
— Їм все це не подобається, сер. Гм. Вони не думають, що ми зможемо якось допомогти.
— Ми зробимо все можливе!
— Гм. Я неправильно переклав. Гм. Вони не думають, що такі, як