Терри Пратчетт – Озброєні (страница 28)

Та й чорти б узяли той наказ! За кого його має Ветінарі?

За якогось механічного солдата?

— Ми повинні з’ясувати, що тут відбувається.

— Так, сер!

— Що б там не трапилося. Ми повинні з’ясувати.

Річка Анк — це, мабуть, єдина річка у Всесвіті, на поверхні якої крейдою можна обвести контури трупа.

«Любий сержанте Колоне,

Я сподіваюся, що у тебе все добре. Погода просто чудова. Цей труп, який ми вчора ввечері виловили з річки, але не знаємо, хто він, крім того, що він є членом Гільдії блазнів і звати його Гуляка. Його сильно вдарили по потилиці, і якийсь час він пролежав під мостом, тож на вигляд він не дуже гарний. Капітан Ваймз каже, що потрібно все з’ясувати. Він каже, що вважає, що це вбивство якось пов’язане з убивством пана Клевця. Каже, поговори з дурнями. Каже: зроби це. Також, будь ласка, подивися на папірець, який ми знайшли. Капітан Ваймз каже: спробуй поговорити з алхіміками».

Сержант Колон відірвався від листа, щоб вилаятися на всіх алхіміків.

«Тому що це чудовий доказ. Сподіваюся, мій лист застане вас у доброму здоров’ї.

Сержант почухав голову. Що в дідька все це означало?

Одразу після сніданку кілька старших клоунів із Гільдії блазнів приїхали забрати труп. Трупи в річці… ну, нічого надзвичайного в цьому не було. Але клоуни зазвичай помирали не так. Зрештою, що можна було вкрасти у клоуна? Яку небезпеку становив клоун?

Щодо алхіміків, то він зірветься, якщо…

Хоча, якщо подумати, він не мусив за це братися. Він підняв очі на новобранців. Хоча б у чомусь вони ж повинні бути корисними.

— Дуболоме, Щебню — не салютувати! — маю для вас невеличке завдання. Просто віднесіть цей аркуш паперу до Гільдії алхіміків, добре? І попросіть одного з цих ненормальних пояснити, що там написано.

— Сержанте, а де розташована Гільдія алхіміків? — спитав Дуболом.

— Звичайно, на вулиці Алхіміків, — сказав Колон. — Принаймні зараз. Але на вашому місці я б поквапився.

Гільдія алхіміків розташована навпроти Гільдії азартних гравців. Зазвичай. Іноді вона розташована над нею, або під нею, або падає шматочками навколо неї.

Азартних гравців час від часу запитують, чому вони продовжують тримати заклад навпроти гільдії, в якої кожні кілька місяців вибухають будівлі, на що ті відповідають: «А ви, коли до нас заходили, читали табличку біля дверей?»

Троль і ґном прямували до гільдії, час від часу зовсім випадково навмисне врізаючись один в одного.

— Якщо ти такий розумний, то чому папірець довірили мені?

— Га! Ти можеш його прочитати? Можеш?

— Ні, я хочу, щоб прочитав ти. Це називається «ди-ли-гу-ван-ніа».

— Ха! Читати не вмієш! Рахувати не вмієш! Дурний троль!

— А ось і не дурний!

— Кому ти чешеш? Справді? Усі знають, що тролі не вміють рахувати навіть до чотирьох![11]

— Щуроїд!

— Скільки пальців? Ану, скажи, пане Розумник Камені-в-Голові.

— Багато, — прогримів Щебінь.

— Ха-ха! Ні, п’ять. У тебе будуть великі неприємності з отриманням зарплатні. Сержант Колон скаже: «Це ж дурний троль, він і не зрозуміє, скільки доларів я йому дам!» Ха! А як ти взагалі прочитав оголошення про набір до Сторожі? Попросив когось тобі прочитати?

— А ти як прочитав? Попросив когось тебе підсадити?

Вони зупинилися перед дверима Гільдії алхіміків.

— Я постукаю. Це мій посадовий обов’язок!

— Постукаю я!

Коли пан Сендівоґ, секретар гільдії, відчинив двері, то побачив ґнома, який висів на ручці дверного молотка, і троля, який смикав ґнома вгору-вниз. Оцінивши гостей, він одяг свій захисний шолом.

— Слухаю, — сказав він.

Дуболом нарешті відпустив молоток.

Масивні брови Щебня зустрілися на переніссі.

— Гей ти! Ти, ненормальний, що ти можеш сказати про цей папірець? — спитав троль.

Сендівоґ спочатку витріщився на Щебня, потім — на папірець. Дуболом старанно намагався обійти троля, який майже повністю загородив собою двері.

— Ти чого його так назвав?

— Сержант Колон, він називав їх…

— Що ж, папірець як папірець. З нього можна зробити паперового капелюха, — сказав Сендівоґ, — або навіть гірлянду, якщо, звичайно, десь знайти ножиці…

— Сер… Мій колега невміло намагається вас запитати, чи не могли б ви допомогти нам прочитати інформацію на цьому аркуші паперу? — сказав Дуболом. — Ай-ай, боляче! Телепень!

Сендівоґ глянув на нього.

— Ви зі Сторожі? — поцікавився алхімік.

— Я — молодший констебль Дуболом, а це, — пояснював Дуболом, показуючи вгору, — молодший недоконстебль Щебінь — не салютувати! — ох…

Почувся стук, і Щебінь упав набік.

— Він із загону самогубців? — запитав Сендівоґ.

— За хвилину отямиться, — сказав Дуболом. — Мистецтво салютувати йому важко дається. Ви ж знаєте тролів.

Сендівоґ знизав плечима і поглянув на напис.

— Знайоме… на вигляд, — розмірковував він. — Я таке десь бачив раніше… Перепрошую, а ви часом не ґном?

— Форма носа видає? — спитав Дуболом. — От завжди так.

— Що ж, я впевнений, що ми не можемо відмовити у допомозі місту, — сказав Сендівоґ. — Прошу, заходьте.

Дуболомові чоботи зі сталевими носками швиденько привели Щебня у стан напівсвідомості, і він пошкандибав за ґномом і алхіміком.

— Пане, а чому на вас… гм… захисний шолом? — запитав Дуболом, коли вони йшли коридором гільдії. Навколо них лунало якесь гуркотіння. Гільдія, як завжди, перебувала у стані ремонту.

Сендівоґ закотив очі.

— Кулі, — поскаржився він, — це все через більярдні кулі.

— Я знав хлопчину, який грав так само, — із розумінням промовив Дуболом.

— О ні. Пан Тарпаніш — вправний гравець. Проблема саме в цьому.

Дуболом знову подивився на захисний шолом алхіміка.

— Слонова кістка, як бачите.

— Ага, — сказав Дуболом, — у вас тут є слони?

— Слонова кістка без слонів. Трансмутація слонової кістки. Чудова бізнес-ідея!

— Я думав, ви працюєте над золотом.