Терри Пратчетт – Душевна музика (страница 38)

Ридикуль казав би йому: «То ви у нас бунтар, тільки гляньте на нього, і проти чого ж ви бунтуєте?» — а він би відповів... щось таке відповів, що всі отетеріли б, от що би він відповів! Він...

Та Архіректор помарширував геть.

— Бурмибурмибурми, — зухвало пробурмотів Декан, бунтар без фіналу.

Було так гамірно, що вони ледве розчули, як хтось стукає у двері. Бескид, про всяк випадок, прочинив їх геть трішечки.

— Це я, Гібіскус. Ось ваше пиво. Пийте й забирайтеся!

— Але як нам забратися? — спитав Толоз. — Варто нам вийти, як вони змушують нас грати далі!

Гібіскус знизав плечима:

— Мені все одно. Але ви мені винні долар за пиво і двадцять п’ять доларів за потрощені меблі...

Бескид грюкнув дверима.

— Я можу з ним вторгуватися, — запропонував Толоз.

— Ні, нам це не по кишені, — сказав Паді. Вони дивилися одне на одного. — Принаймні людям ми сподобалися, — додав він. — Здається, це великий успіх. Мабуть.

Запала мовчанка, Бескид відкусив горлечко пивної пляшки й вилив її вміст собі на голову[20].

— Усім нам цікаво, що ти, на твою думку, там виробляв, — сказав Толоз.

— У-ук.

— І як так сталося, — сказав Бескид, наминаючи рештки пляшки, — шо усі ми знали, шо нам грати.

— У-ук.

— А ще, — додав Толоз, — що ти там співав.

— Е-е...

— «Не наступай мені на нові сині чоботи»? — спитав Бескид.

— У-ук.

— «Яка гарненька ти, Поллі»? — спитав Толоз.

— E-e...

— «Стогелітське мереживо»? — спитав Бескид.

— У-ук?

— Це таке дуже тонке мереживо, яке в Сто Геліті плетуть, — пояснив Толоз і покосився на Паді.

— А ще ти сказав «привіт, мала», — додав він. — Чому ти це сказав?

— Е-е...

— Ну тобто, малих дітей у «Барабан» не пускають навіть.

— Не знаю. Просто підхопив ті слова звідкись, — сказав Паді. — Вони ніби як були в музику.

— А ще так рухався... дивно. Ніби тобі штани заважають, — зауважив Толоз. — Я не фахівець із людської анатомії, звісно, але я бачив, що деякі жінки в залі дивилися на тебе так, як гном дивиться на дівчину, коли знає, що в її батька шахта з кількома золотими жилами.

— Ага, — сказав Бескид, — або як коли троль собі думає: «Тільки гляньте на ті її вкраплення, і ще на ті»...

— Ти певен, що в тобі немає нічого ельфійського? — спитав Толоз. — Бо мені здалося раз чи два, що ти поводився якось... по-ельфонутому.

— Я не знаю, що коїться! — скрикнув Паді. Гітара застогнала.

Усі подивилися на неї.

— От шо ми зробимо, — сказав Бескид, — викинемо її в річку. Усі хто за, підніміть руки. А ти можеш сказати «у-ук».

Запала мовчанка. Ніхто не хапався за інструмент.

— Але штука в тому, — заговорив Толоз, — штука в тому... що ми їм сподобалися.

Усі четверо думали саме про це.

— Здається, не було в цьому нічого... поганого, — сказав Паді.

— Треба визнати... Не бувало в мене такої публіки ніколи в житті, — сказав Бескид.

— У-ук.

— Якщо ми такі класні, — спитав Толоз, — то де наші гроші?

— Бо ти про них домовляєшся, — сказав Бескид. — Якщо нам доведеться за меблі платити, то я скоро їстиму крізь соломинку.

— Хочеш сказати, я нездара? — спитав Толоз, розлючено хапаючи його за ноги.

— У сурму ти дмеш добре. Але з грошовою магією в тебе не дуже.

— Ха, от подивився б я...

Тут у двері постукали.

Бескид зітхнув:

— Це, мабуть, знов Гібіскус. Дайте мені те дзеркало. Спробую його з-за дверей вдарити.

Паді відчинив. Там був Гібіскус, але перед ним стояв невисокий чоловічок у довгому плащі. Він широко й доброзичливо усміхався.

— О, — сказав той веселун, — це ж ви Паді, так?

— Ну, так.

І раптом чоловічок опинився в кімнаті, хоча ніхто не помітив, щоби він рухався, і гримнув дверима перед носом власника закладу.

— Нудлем мене звати, — сказав він, далі усміхаючись, — В.Д.В. Нудль. Маю підозру, ви про мене чували?

— У-ук!

— А я не до тебе звертався! Я до решти хлопців.

— Ні, — сказав Паді. — Навряд.

Усмішка зробилася навіть ширшою.

— Чув, у вас, хлопці, проблемка, — сказав Нудль. — За меблі платити і таке інше.

— Нам навіть не заплатять, — сказав Бескид і розлючено зиркнув на Толоза.

— Що ж, — сказав Нудль, — тут така справа, що я міг би вам помогти. Я підприємець. Веду справи. Бачу, що ви, хлопці, музиканти. Музику граєте. Ви ж не хочете ламати голову, де взяти грошей, правда? Це ж заважає творчості, правда? Пропоную це доручити мені.

— Ха, — сказав Толоз, який досі не відійшов від образ на фінансовому ґрунті. — А що ви можете зробити?

— Ну, — сказав Нудль, — почнімо з того, що я можу вам вибити платню за сьогодні.

— А з меблями що? — спитав Паді.

— Та тут щовечора усе ламають, — сказав Нудль відверто. — Гібіскус вас просто за носа водить. Я з ним перетру. Чесно скажу, вам, хлопці, слід уважніше з такими, як він.