Терри Пратчетт – Батько Вепр (страница 52)

Попри негативне ставлення до того, що відбувалося, певна частина Зрозума Впертонза була сильно вражена.

У минулому, коли Гекс ставав неслухняним під час розрахунків, впадав у механічну депресію і починав видавати речі на кшталт „В +++ Помилка Нестача Сиру +++ І +++ Почати З Початку +++“, Зрозум намагався підходити до проблеми спокійно й логічно.

Йому ніколи не спадало на думку, що можна вдарити Гекса молотком. І саме цим йому зараз пригрозив Ридикуль.

Вражаючим і водночас доволі тривожним було те, що Гекс, схоже, вловив натяк.

— Чудово, — сказав Ридикуль, відкладаючи молоток. — Забудьмо про якусь там „Нестачу динь“. У Великій залі є ціла купа ящиків — бери, скільки хочеш....

— Це дані, а не дині, — підказав Зрозум.

— Що? Якийсь особливий сорт? Ще солодші?

— Ні, ні, так Гекс називає... факти, — сказав Зрозум.

— Чудернацька поведінка, — різко відказав Ридикуль. — Якщо не знаєш відповіді, чому б одразу не сказати: „От тут ти мене й підловив“, „Чорт його знає“ або „Для мене це загадка“? На мою думку, усі ці „Нестачі даних“ — звичайна впертість, — він повернувся до Гекса. — Давай, ти. Помізкуй як слід.

Перо почало писати +++ Недост, а тоді зупинилося. Хвильку потремтівши, воно спустилося на рядок і почало знову.

+++ Візьми До Уваги, Що Це Лише Розрахунки Вголос +++

— Гаразд! — сказав Ридикуль.

+++ Припустімо, Що Кількість Віри У Світі Досягнула Гранично Допустимої Межі +++

— Якась нісенітниця, — здивувався Декан.

— Звучить логічно, — заперечив Ридикуль. — Люди просто... вірять. Очевидно, існує обмеження, у що можна вірити. Я завжди був у цьому переконаний. Що далі?

+++ Істоти З’являються, Коли В Них Вірять +++

— Ага. Можна і так висловитися.

+++ Вони Зникають, Тому Що В Них Перестають Вірити +++

— Звучить логічно, — сказав Ридикуль.

+++ Люди Вірять У Ще Щось — Запит? +++

Ридикуль подивився на решту чарівників. Вони знизали плечима.

— Можливо, — обережно сказав він. — У що тільки люди не вірять.

+++ Відповідно, Якщо Усунути Головний Фокус Віри, З’явиться Ціла Купа Звільненої Віри +++

Ридикуль витріщився на нову фразу.

— Тобто вона... кружляє довкола нас?

Велике колесо з баранячими черепами почало з важкістю повертатися. Мурахи в скляних трубках помітно прискорилися.

— Що відбувається? — запитав Ридикуль гучним шепотом.

— Думаю, Гекс шукає слово „кружляти“, — сказав Зрозум. — Доведеться звернутися до довготривалої пам’яті.

На пружинці спустився великий пісочний годинник.

— А це що? — поцікавився Ридикуль.

— Е-ем... це значить, що Гекс обдумує питання.

— Ага. А це дзижчання? Начебто по той бік стіни.

— Там у нього довготривала пам’ять, Архіректоре.

— І як вона працює?

— Ем... уявіть пам’ять як ряд маленьких поличок або... або... або... отворів, Архіректоре, які можна заповнити знаннями. Ну, ми знайшли спосіб зробити своєрідну пам’ять, яка, цей, чудово взаємодіє з мурахами. Але, що важливіше, вона може збільшуватися залежно від того, скільки інформації ми в неї вкладаємо. Звісно, вона повільніша, але...

— Це дуже гучне дзижчання, — зауважив Декан. — Щось пішло не так?

— Навпаки, усе працює, як треба, — сказав Зрозум. — Це, е-ем, бджолині вулики.

Він кашлянув.

— Різні види пилку, різної товщини мед, розміщення яєць... Дивовижно, скільки інформації можна зберегти в одній комірці сотів.

Зрозум поглянув на них.

— І тут чудовий захист, тому що кожного, хто спробує проникнути всередину, зажалять на смерть. Адріан каже, що коли ми закриємо його на літні канікули, то ще й купу меду назбираємо, — він знову кашлянув. — Ну, для... ка... напок, — пробелькотів Зрозум.

Під їхніми пронизливими поглядами він відчув себе все меншим і червонішим.

Але його врятував Гекс. Пісочний годинник зник, а перо з’явилося й одразу рушило до чорнильниці.

+++ Значить. Кружляє Довкола. І Зрощується +++

— Тобто формує нові центри, — підказав Зрозум.

— І без тебе зрозумів, — сказав Ридикуль. — Дідько. Пам’ятаєте, коли довкола відчувалася значна життєва сила? Навіть штани тебе не слухалися! Отож... звільнена віра кружляє довкола, а ці дияволята користають із неї? Повертаються? І ці домашні боги?

+++ Це Можливо +++

— Добре, тоді в що ж це люди раптово перестали вірити?

+++ Помилка Нестача Сиру +++ Диня +++ Почати З Початку +++

— Ну дякую. Простого „Я не знаю“ було би цілком достатньо, — сказав Ридикуль, відкидаючись назад.

— Мабуть, в одного з найважливіших богів? — роздумував Завкаф неточних наук.

— Ха, якщо це дійсно так, то ми про це незабаром дізнаємося.

— Сьогодні Вепроніч, — сказав Декан. — Гадаю, з Батьком Вепром усе гаразд.

— Ви вірите в нього? — поцікавився Ридикуль.

— Ну, він більше для дітей, — сказав Декан. — Але я впевнений, що всі вони вірять у нього. Особисто я вірив. Кожної Вепроночі вішав наволочку біля каміна...

— Наволочку? — перебив Верховний верховик.

— Ну, у панчоху багато не влізало, — пояснив Декан.

— Так, але цілу наволочку? — не вгавав Верховний верховик.

— Так. І що з того?

— Тільки мені здається, що це було доволі жадібно й егоїстично з вашого боку? У моїй родині вішали крихітні шкарпетки, — сказав Верховний верховик. — І отримували цукрову свинку, іграшкового солдатика, кілька апельсинів... І все. Тоді як хтось гріб подарунки цілими наволочками?

— Замовкніть і перестаньте сперечатися, обидва, — сказав Ридикуль. — Мабуть, перевірити дуже просто. Як би ви довели, що Батько Вепр існує?

— Хтось випив херес, на килимі залишилися сліди від сажі, на даху — від саней, а в наволочці повно подарунків, — сказав Декан.

— Ага, у наволочці, — похмуро пробурмотів Верховний верховик. — Ага. Переконаний, що всі у вашій родині були настільки зверхні, що розгортали свої подарунки лише після святкової вечері? Завжди ставили величезну вепронічну ялинку у вітальні?

— Що, якщо... — почав Ридикуль, але було вже занадто пізно.

— Ну і? — здивовано мовив Декан. — Звичайно, ми чекали кінця вечері...