Терри Пратчетт – Батько Вепр (страница 11)

Смерть Щурів зиркнув на своє велетенське спотворене відображення у скляній кулі, а тоді подивився на камінну полицю.

Він досягнув її за один стрибок і з цікавістю обійшов листівки, розставлені вздовж неї. Його сірі вусики посмикувалися, коли він читав привітання на кшталт: «Бажаю вам щаст’я і здоровя на Вепроніч і весь подальший рік».

На деяких із них був зображений веселий товстун із великим мішком. Одна із них зображала його на санчатах, запряжених чотирма величезними свинями.

Смерть Щурів понюхав пару довгих панчіх, які звисали з полиці над каміном; вогонь у ньому вже погас, залишивши по собі похмурий попіл. Він відчував ледь помітне напруження в повітрі, відчуття, що це місце водночас було сценою дійства, круглим отвором, так би мовити, що чекав на круглий кілочок...

Щось зашаруділо. Кілька грудок сажі доєдналися до попелу.

Зловісний Пискун кивнув.

Шарудіння стало голоснішим, за ним настала тиша, а тоді дзвін — щось вивалилося з каміна й перекинуло набір декоративного камінного приладдя.

Смерть Щурів уважно стежив, як постать у червоному вбранні випросталася і, похитуючись, рушила камінним килимком, потираючи гомілку, що пережила зіткнення з кочергою.

Вона дійшла до столу й прочитала записку.

Смерті Щурів здалося, що він почув стогін.

Кишені були негайно забиті ріпою і, на превелике роздратування Смерті Щурів, пирогом зі свинини. На його думку, він призначався для миттєвого споживання і не був стравою на виніс.

Якусь мить постать перечитувала промоклу записку, а тоді повернулася і підійшла до каміна. Смерть Щурів сховався за «Вітаннями зі святами!».

Рука в червоній рукавичці зняла панчоху. Почулося скрипіння і шарудіння, і панчоха повернулася на місце, ставши значно товстішою — з неї стирчала велика коробка з ледь помітним написом «Фігурки жертв у комплект не входять. Для дітей від 3 до 10 років».

Смерть Щурів не міг розпізнати особу цього щедрого дарувальника. Великий червоний каптур приховував усе обличчя, окрім, хіба що, довгої білої бороди.

Нарешті, завершивши свої благі діяння, постать відступила й витягнула з кишені список. Вона піднесла його до каптура і, судячи зі всього, звірялася з ним. Іншою рукою постать махнула кудись у напрямку каміна, попелястих слідів, порожнього келишка з-під хересу й панчохи. Потім нахилилася вперед, ніби читаючи якийсь мікроскопічний напис.

— АГА, ТАК, — сказала вона. — ГМ... ХО. ХО. ХО.

Тоді пригнулася й залізла в камін. Трішки пошкреблася, поки її чоботи не знайшли точку опори, а тоді зникла.

Смерть Щурів усвідомив, що від потрясіння гризе ручку своєї крихітної коси.

— ПИСК?

Він стрибнув у попіл і почав дертися трубою димоходу, вкритою сажею. Смерть Щурів досягнув такої швидкості, що, вилетівши з каміна на засніжений дах, усе ще перебирав лапками.

Біля водостічного жолоба зависли сани.

Постать із червоним каптуром щойно залізла в них і, здавалося, розмовляла з кимось невидимим за купою мішків.

— ОСЬ ЩЕ ОДИН СВИНЯЧИЙ ПИРІГ.

— А гірчиця? — запитав мішок. — З гірчицею це така нямка.

— СХОЖЕ, ЦЬОГО РАЗУ БЕЗ ГІРЧИЦІ.

— Ну добре. Давайте його сюди.

— УСЕ ЦЕ ДУЖЕ СУМНО.

— Ну та, його вже щось погризло...

— Я МАЮ НА УВАЗІ СИТУАЦІЮ. БІЛЬШІСТЬ ЛИСТІВ... ВОНИ Ж НЕ ВІРЯТЬ НАСПРАВЖКИ. ВОНИ ПРИКИДАЮТЬСЯ, ЩО ВІРЯТЬ, ПРОСТО ПРО ВСЯК ВИПАДОК.[8] БОЮСЯ, ВЖЕ ЗАПІЗНО. ЦЕ ЗАНАДТО ШВИДКО ПОШИРЮЄТЬСЯ І ВПЛИВАЄ НАВІТЬ НА МИНУЛЕ.

— Надія вмирає останньою, пане. Це наш девіз, не забули? — сказав мішок, судячи зі всього, із повним ротом.

— НЕ ВПЕВНЕНИЙ, ЩО КОЛИ-НЕБУДЬ ГОВОРИВ ПОДІБНІ РЕЧІ.

— Я мав на увазі, що перспектива повної і цілковитої невдачі не повинна нас лякати, пане.

— НЕ ПОВИННА? ОЙ, НУ ДОБРЕ, ДУМАЮ, НАМ ПОРА РУШАТИ, — постать підняла віжки. — ВГОРУ, ДОВБИЛЕ! ВГОРУ, ІКЛИЛЕ! ВГОРУ, РИЛЕ! ВГОРУ, МОРДИЛЕ! ГАЙДА!

Чотири величезні кабани, запряжені в сани, не ворухнулися.

— ЧОМУ ЦЕ НЕ ПРАЦЮЄ? — здивовано й пригнічено запитала постать.

— Без поняття, пане, — сказав мішок.

— НА КОНЯХ ЦЕ ПРАЦЮЄ.

— Можна спробувати «дурнуваті свині».

— ДУРНУВАТІ СВИНІ.

Вони продовжували стояти.

— НІ, СХОЖЕ, ДО НИХ ТАК І НЕ ДІЙШЛО.

Мішок щось тихо прошепотів.

— ДІЙСНО? ДУМАЄШ, ЦЕ СПРАЦЮЄ?

— Якби я був свинею, на мене б це точно подіяло, пане.

— ТОДІ ПРЕКРАСНО.

Постать знову схопилася за віжки.

— ЯБЛУКА! СОУС!

Ноги свиней замиготіли. Повз них промайнуло сріблясте світло й полинуло в далину. Сани зрушили з місця, за кілька секунд перетворилися на крапку на горизонті й зникли.

— ПИСК?

Смерть Щурів пронісся по снігу, з’їхав по водостічній трубі й приземлився на даху сараю. Там сидів крук. Він розглядав щось із безутішним виглядом.

— ПИСК?

— Ну глянь на це, — риторично мовив крук і махнув кігтем у напрямку годівнички в садку унизу. — Вони підвісили половинку кокоса, шматок бекону, поклали жменю арахісу на решітку й думають, що вони божий дар для світу природи, чорт забирай! Ха! А очні яблука? А кишки? Жоднісінької! Я, найрозумніший птах у помірних широтах, отримую холодний прийом тільки тому, що не вмію висіти вниз головою і тьохкати. Поглянь, наприклад, на малинівок. Сварливі крихітні негідники, забіякуваті, як демони, але їм достатньо кілька разів цвірінькнути, і вони купаються в хлібних крихтах. Тоді як я можу читати вірші й повторювати купу кумедних фраз...

— ПИСК!

— Так? Що?

Смерть Щурів показав на дах, тоді на небо й схвильовано підстрибнув. Крук звернув одне око вгору.

— А, так. Він, — сказав він. — З’являється в цю пору року. Здалека асоціюється із малинівками, які...

— ПИСК! ПИ-И ІСК! — Смерть Щурів зобразив постать, що опинилася в каміні й пройшлася кімнатою.

— ПИСК И-ИСК ІСК, ПИСК «ХІСК» ІСК ПИСК!

— Перестарався зі святковою радістю? Переїв коньячного масла?

— ПИСК?

Очі крука завертілися.

— Послухай, Смерть — це Смерть. Розумієш, робота на повну ставку? Ти не можеш у вільний час ще й мити вікна чи, наприклад, підстригати газони.

— ПИСК!

— Ой, ну як знаєш.

Крук трохи присів, щоб крихітна постать застрибнула йому на спину, а потім злетів у повітря.