Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 22)

Тож вони підвелися з крісел у крижаній вітальні (де велася розмова), рушили на другий поверх до кімнат міс Вінтертаун та поставили її це запитання.

— О! — зраділа вона. — Я ще ніколи так добре не почувалася. У мене стільки сили й завзяття. Дякую. Сьогодні вранці я вже виходила на вулицю. Я нечасто гуляю, бо рідко дужа робити якісь фізичні вправи, та цього ранку кімната мені раптом стала за темницю. Мене потягнуло надвір.

По вигляду сер Волтер збентежився:

— Я би не назвав це мудрим учинком. — Він повернувся до місис Вінтертаун: — Усе було добре?

Місис Вінтертаун вже й рота розкрила відповідати, але її донька лиш розсміялася та згукнула:

— О! Матінка нічого не знали. Можу вас запевнити. Я виходила, поки вона спала. Зі мною ходила Барнарда. Я двадцять разів обійшла Брансвік-сквер. Двадцять![68] Вам випадало коли-небудь чути щось смішніше? Мене охопила така жадоба до ходьби! Бігме, я би навіть була побігла, якби можливо, але в Лондоні це… ну, ви розумієте. — Вона знову сміялася. — Я хотіла йти ще далі, але Барнарда мені не дозволила. Вона страшенно переймався і хвилювався, щоб я не зомліла прямо на дорозі. Стежила, щоб ми нізащо не випускали наш будинок із поля зору.

Вони не зводили з неї очей. Крім усього іншого, це виявилася найдовша репліка міс Вінтертаун, яку досі мав нагоду чути сер Волтер. Дівчина сиділа прямо, з ясним поглядом та здоровим рум’янцем на щоках. Вона випромінювала красу і здоров’я. Радісно гомоніла без упину, веселилася та не приховувала почуттів. М-р Норрелл, складалося враження, не тільки повернув її з того світу, а й обдарував удвічі, а то й утричі більшою життєвою силою, ніж вона мала раніше.

Напрочуд дивна виходила картина.

— Звісно, — погодився сер Волтер, — якщо ви почуваєтеся настільки добре, що ладні піддати себе фізичним навантаженнями, то я певен, нікому й на думку не спаде противитися вашому бажанню; власне, нічого ліпше не додасть вам снаги та не сприятиме вашому здоров’ю й довголіттю, як постійні вправи. Та, водночас, можливо, наразі нерозважливо виходити надвір, нікого про це не попередивши. Для безпеки вам слід гуляти не лише в товаристві Барнарди. Знаєте, від завтра я хотів би й сам мати таку честь.

— Але ж ви такий зайнятий, сер Волтере, — нагадала вона. — У вас чимало урядових справ.

— Маєте рацію, проте…

— О! Мені добре відомо, що у вас повно роботи. Мушу ставитися до цього з розумінням.

Дівчина так легко змирилася із цим нехтуванням нею, що він аж розкрив рота, намагаючись їй заперечити. Однак усі її слова були справедливі, тому сер Волтер не зронив ні слова. З найпершого дня, коли він побачив її на прийомі в батській оселі леді Вінселл, він був вражений красою та вишуканістю міс Вінтертаун, відтак одразу прийняв рішення, що добре було би не тільки якнайскоріше, наскільки це дозволяли обставини, взяти з нею шлюб, а й спробувати познайомитися ближче, адже в його душу закралася підозра, що крім грошей, він отримував за дружину справді годящу партію. Серу Волтеру здавалося, що година-дві бесіди з нею дозволять вибудувати підмурки, на яких зросте бездоганний оплот довіри та щиросердості. Він мав великі сподівання, що спілкування віч-на-віч з легкістю підкаже, де лежать спільні симпатії та смаки. І в розмовах уже зринали кілька речей, на які він покладав свої надії. Тож природно, що його чоловіча стать, розум, досвід та знання, набуті за сорок два роки, дозволяли йому спілкуватися мало не на будь-яку тему; свої думки він прагнув повідомити милій дівчині дев’ятнадцяти років, котра, звісно, вислухала б їх зі щирим захватом. Одначе його неймовірна зайнятість на роботі та її кволе здоров’я все ще відкладали цю надцікаву розмову на майбутнє; і от зараз вона повідомила його, що навіть після весілля нічого не зміниться. Схоже, їй це не дошкуляло. Навіть навпаки, з новими силами їй навіть було весело спостерігати, як він плекав ілюзії, що все могло би піти інакше.

На жаль, сер Волтер уже запізнився на зустріч із міністром закордонних справ, а тому взяв праву (цілу) руку міс Вінтертаун та галантно її поцілував; потім пояснив дівчині, як сильно чекає на прийдешній день, коли він стане найщасливішим чоловіком на світі; чемно вислухав (вже тримаючи капелюх) коротку тираду місис Вінтертаун із цього питання і покинув дім, гадаючи розібратися з усім пізніше, власне, як тільки матиме вільний час.

А наступного дня вони й справді повінчалися в церкві святого Георгія на Гановер-сквер. Церемонію відвідали майже всі міністри Його Величності, двоє чи троє герцогів, представників королівської родини, пів десятка адміралів, єпископ і кілька генералів. Однак мені прикро визнавати, що якими би великими й важливими не були для миру й процвітання Держави всі ці люди, того дня, коли сер Волтер Поул одружився з міс Вінтертаун, ніхто не дав би й ламаного пенні за новини про них, адже людиною, яка приваблювала всі погляди, людиною, про котру точилися пересуди між сусідами, став той самий маг — м-р Норрелл.

10

Як складно буває прилаштувати мага

Сер Волтер вирішив, що представлятиме міністрам магію помалу, поступово привчаючи їх до думки, що м-ра Норрелла варто випробувати у війні. Він боявся опору. Був певен, що м-р Кеннінґ вдасться до сарказму, що лорд Каслрей відмовиться допомагати, а граф Четем з його ідеї просто поглузує[69].

Та всі його страхи виявились безпідставними, і вже незабаром сер Волтер зрозумів, що міністри настільки ж зацікавлені новинами, як і решта люду в Лондоні. Наступного разу, коли кабінет засідав у Берлінґтон-Гаусі[70], вони заявили, що охоче знайшли б роботу єдиному магу в Англії. От тільки ніхто не розумів, яку. Востаннє англійський уряд наймав мага двісті років тому і трохи відвик.

— Мій найбільший клопіт, — пояснював лорд Каслрей, — пошук солдатів у військо, і повірте мені — це завдання непросте. Британці — напрочуд миролюбний народ. Але я вже поклав око на Лінкольншир; кажуть, у Лінкольнширі добірні свині, від яких стають дужими й дебелими. То мені особисто було би найліпше, якби на весь Лінкольншир накласти закляття, і тисячі три-чотири молодих душ умить сповнилися щирим бажанням служити й воювати з французом. — Він тоскно поглянув на сера Волтера: — То може, вашому другу відоме таке закляття?

Цього сер Волтер не знав, але відповів, що поцікавиться в м-ра Норрелла.

Трохи пізніше того самого дня сер Волтер завітав до м-ра Норрелла і поставив йому це запитання. М-р Норрелл був у захваті. Він сумнівався, що коли-небудь раніше комусь спадали на думку схожі чари, тому він попросив сера Волтера переказати лорду Каслрею свої вітання й поздоровлення як людині з найоригінальнішим мисленням. Що ж до того, можливо це чи ні, то він відказав:

— Труднощі полягають у тому, щоб змусити закляття працювати лише в Лінкольнширі й діяти тільки на молодих чоловіків. Існує небезпека того, що в разі успіху (смію підозрювати, успіху неминучого з мого боку) не тільки Лінкольншир, а й кілька суміжних графств цілковито знелюдніють.

Із цією відмовою сер Волтер повернувся до лорда Каслрея.

Інші чари, яких бажали міністри, сподобалися м-ру Норреллу значно менше. Воскресіння леді Поул полонило уми лондонців, і серед них міністри винятку не становили. І розпочав усе лорд Каслрей, коли спитав у інших міністрів, кого найбільше в світі боявся Наполеон Буонапарте. Хто, здавалося, завжди вгадував кожний крок лихого французького імператора? Хто завдав французам настільки нищівної поразки, що вони й донині не наважуються потикати свого французького носа з портів? В чиїй особі поєдналися усі чесноти справжнього англійця? У кому ще, питався лорд Каслрей, як не в лорді Нельсоні? Звісно ж, найперше треба повернути лорда Нельсона з мертвих. Лорд Каслрей перепрошував сера Волтера (бо, можливо, він чогось не зрозумів), але навіщо вони взагалі марнують час на балачки?

На що м-р Кеннінґ, чоловік заповзятливий і схильний до колотнеч, хутко відказав, мовляв, звичайно, втрата Нельсона була якнайприкріша, Нельсон був національним героєм, Нельсон — здійснив усе, що згадав у промові лорд Каслрей. Та при всіх своїх досягненнях і словах — і цим м-р Кеннінґ аж ніяк не хотів образити Флот, найславнішу з британських інституцій, — хіба Нельсон не був звичайним моряком? Зате блаженної пам’яті м-р Пітт був усім[71] [72]. Якщо й вертати мерців із того світу, то хіба може бути інакший вибір як Пітт?

Лорд Четем (за сумісництвом брат блаженної пам’яті м-ра Пітта), очікувано підтримав таку пропозицію, але подивувався, навіщо взагалі щось там вибирати — чому б не воскресити одразу обох, і Пітта, і Нельсона. Просто заплатити магові вдвічі більше, та й по всьому. Навряд чи цьому хтось перечитиме?

Після цього інші міністри також стали пропонувати нових мертвих джентльменів у кандидати на повернення з того світу, аж поки не склалося враження, що невдовзі половина усипальниць у країні спорожніє. І щойно список неабияк підріс, одразу спалахнули суперечки.

— Ні, так не годиться, — обурився сер Волтер. — Звідкись треба починати. Мабуть, не тільки я вважаю, що нашим нинішнім становищем усі ми певною мірою зобов’язані містерові Пітту. І буде недобре, якщо будь-який інший джентльмен одержить перевагу над ним.