Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 101)

Через чверть години такої опіки йому дозволили сісти в крісло і самотужки сьорбнути слабенького чаю.

— Це все моя провина, — сказала леді з песиком. — Фелловз попереджав мене, що приїхав джентльмен з Йорку подивитися книжки. Мені слід було відразу з вами познайомитися. Ви нас так налякали своєю з’явою!

Цю леді звали місис Леннокс. Другу, її компаньйонку, — місис Блейк. Вони мешкали переважно в Баті, але тепер приїхали в Стеркросс, бо місис Леннокс хотіла ще раз поглянути на дім перед продажем.

— Просто моя примха, — сказала місис Леннокс м-рові Сеґундусу. — Будинок роками стоїть порожній. Я мала би продати його вже давно, але в дитинстві провела тут кілька надзвичайно щасливих літ.

— Ви все ще дуже бліді, сер, — зауважила місис Блейк. — Ви сьогодні щось їли?

М-р Сеґундус зізнався, що дуже зголоднів.

— А Фелловз хіба не запропонував вам обід? — здивувалася місис Ленокс.

Фелловз, вочевидь, був тим недбальцем із крихітної кімнатки. М-р Сеґундус не хотів скаржитися, що заледве змусив Фелловза заговорити.

На щастя, місис Леннокс та місис Блейк взяли з собою доста наїдків, і Фелловз якраз накривав стіл. За півгодини обидві жінки та м-р Сеґундус сіли до обіду в обшитій дубовими панелями кімнаті з печальними осінніми деревами за вікном. Непорозуміння виникло лише одне, та й те незначне: леді наполягали, аби м-р Сеґундус як людина заслабла їв легку та стравну їжу, а йому, по правді, від сильного голоду хотілося смажених біфштексів та гарячого пудингу.

Обидві леді дуже тішилися товариству і ставили м-рові Сеґундусу безліч запитань про його особу. Вони дуже зацікавилися, коли почули, що він маг: досі їм ще не траплявся жоден.

— Чи вдалося вам знайти в моїй бібліотеці які-небудь магічні праці? — поцікавилася місис Леннокс.

— Жодної, мадам, — відказав м-р Сеґундус. — Але цінні магічні книжки насправді дуже рідкісні. Я би вельми здивувався, якби щось відшукав.

— Тепер, добре подумавши, — замислено мовила місис Леннокс, — я гадаю, що дещо таки було. Але ще багато років тому я продала кілька книжок одному джентльмену, який мешкав неподалік від Йорка. Між нами кажучи, я вважала його трохи нерозсудливим, адже він стільки заплатив мені за книжки, які нікого не цікавили. Але, можливо, насправді він був мудрецем.

М-р Сеґундус знав, що «джентльмен, який мешкав неподалік від Йорка», ймовірно, не заплатив місис Леннокс і чверті справжньої вартості книг, але казати про таке немає сенсу, тому він лише ввічливо всміхнувся й лишив усі міркування при собі.

Тоді він розповів про своїх учнів — і хлопців, і дівчат: які вони розумні й старанні до науки.

— Якщо ви заохочуєте їх такою хвалою, — лагідно мовила місис Блейк, — то вони досягнуть значно більших успіхів під вашим наставництвом, аніж під опікою будь-якого іншого вчителя.

— Що ж, про це я нічого не можу знати, — відповів м-р Сеґундус.

— Раніше я не досить розуміла, — замислено сказала місис Леннокс, — наскільки популярним стало нині вивчення магії. Я гадала, що воно обмежується лише тими двома добродіями у Лондоні. Як їх там звали? Отже, містере Сеґундусе, наступним вашим кроком стане школа магії? Правда ж, ви спрямуєте свої сили саме на це?

— Школа! — вигукнув м-р Сеґундус. — О, та для неї б знадобилося… я напевне не знаю, але підозрюю — дуже багато грошей, не кажучи вже про будинок.

— Можливо, набрати учнів теж буде непросто? — поцікавилася місис Леннокс.

— А от і ні! Мені одразу спадають на думку четверо молодих людей.

— А якби ви дали оголошення…

— Та нізащо! — приголомшено відказав м-р Сеґундус. — Магія — найшляхетніший фах у світі — ну, може, хіба після релігії. Не личить бруднити її крамарством. Ні, я би брав молодих людей у науку тільки за особистими рекомендаціями.

— Тоді лишається тільки, щоби хтось знайшов для вас трохи грошей і будинок. Немає нічого простішого. Смію припустити, що ваш друг, містер Ганіфут, про якого ви згадували з такою пошаною, радо позичить вам грошей. Смію припустити, він вважатиме це за честь.

— О ні! У містера Ганіфута три доньки — наймиліші дівчата на світі. Одна вже заміжня, друга заручена, а третя ніяк не може визначитися. Ні, містерові Ганіфуту треба дбати про родину. Усі його кошти розписано.

— Тоді я з чистою совістю можу поділитися з вами своїми сподіваннями! Чом би мені не позичити вам грошей?

Враженому м-ру Сеґундусу на кілька секунд відібрало мову.

— Ви дуже люб’язні, мадам! — відповів він затинаючись.

Місис Леннокс усміхнулася.

— Ні, сер. Аж ніяк. Якщо магія така популярна, як ви кажете, — а я, звісно, поспитаю людей, щоб упевнитися, — то прибуток має вийти непоганим.

— Але мій діловий досвід жалюгідно малий, — відповів м-р Сеґундус. — Боюся, я нароблю помилок — і змарную усі ваші гроші. Ні-ні, ви дуже люб’язні, і я від щирого серця дякую вам, але мушу відмовитися.

— Що ж, коли вам не до душі сама думка про те, щоби позичати гроші, — а я знаю, не кожен на це зважиться, — справу легко влаштувати. Школа належатиме мені — й тільки мені. Я візьму на себе витрати й ризики. А ви станете директором школи, й наші імена стоятимуть поруч. Зрештою, для цього дому немає кращого застосунку, аніж стати школою для магів. Як помешкання він має безліч недоліків, а для шкільної споруди навіть дасть значні переваги. Розташований у дуже віддаленій місцині. Тут немає мисливських угідь. Тому молоді люди майже не матимуть змоги пограти в азартні ігри чи вийти на полювання. Коли не буде розваг, вони цілком присвятять себе навчанню.

— Я би не брав у науку картярів! — уражено відказав м-р Сеґундус.

Жінка знову всміхнулася.

— Гадаю, ви ніколи не давали своїм друзям приводу хвилюватися за вас. Хіба їх гризе неспокій, що цей зіпсутий світ може знищити таку чесну людину.

По обіді м-р Сеґундус сумлінно повернувся до бібліотеки й надвечір попрощався з обома леді. Вони розлучилися надзвичайно доброзичливо, і місис Леннокс пообіцяла невдовзі запросити його до Бата.

Повертаючись додому, м-р Сеґундус суворо застерігав себе від великих надій на дивовижні плани щодо Майбутньої Користі й Щастя, але не міг заборонити власній уяві малювати ідеальні картини: як він навчає молодь і вражається її дивовижному поступу; як Джонатан Стрейндж приїжджає з візитою до школи; як радітимуть учні, дізнавшися, що їхній наставник-друг і повірений одного з найвидатніших магів Новітньої доби; як Стрейндж каже йому: «Це неймовірно, Сеґундусе. Я натішитися не можу. Чудово!»

Додому Сеґундус дістався після півночі й чималим зусиллям волі переконав себе не бігти негайно до м-ра Ганіфута, щоби повідомити новини. Але наступного дня, коли він рано-вранці прибув-таки до друга, годі було знайти слова, щоб описати їхню радість. Їх переповнювало таке щастя, аж м-р Сеґундус не наважувався уповні йому віддатися. Місис Ганіфут у душі лишилася веселим дівчиськом, а тому, схопивши чоловіка за руки, пустилася з ним у танок навколо столу зі сніданком, адже не знала іншого способу висловити свої почуття. Потім вона схопила за руки м-ра Сеґундуса і взялася кружляти навколо столу вже з ним, а коли в обох магів уже не стало сил, вона продовжила сама. Лише про одне — і то зовсім трішки — шкодував м-р Сеґундус: м-р і місис Ганіфут нітрохи не здивувалися почутому. Вони були дуже високої думки про мага, а тому не вважали за чудасію, що дві вельможні леді запрагли заснувати школу винятково заради його вигоди.

— Хай вона знає, що їй дуже поталанило знайти вас! — заявив м-р Ганіфут. — Хто ж ліпше годиться на роль директора школи для магів? Ніхто!

— І зрештою, — зауважила місис Ганіфут, — що їй ще робити з грішми? У бідолашної немає дітей!

М-р Ганіфут був переконаний, що тепер на м-ра Сеґундуса чекає забезпечене майбутнє. Натура сангвініка не дозволяла йому сподіватися на менше. Одначе він уже досить довго прожив на світі й тверезо дивився на справу, тому сказав м-ру Сеґундусу, що спершу варто розпитатися про місис Леннокс: хто ця леді і чи справді вона така багата, як здається.

Вони написали другові м-ра Ганіфута, що мешкав у Баті. На щастя, місис Леннокс добре знали як вельможну леді, хоча місто кишіло заможними людьми високого стану. Вона народилася багатою і вийшла заміж за ще багатшого чоловіка. Той помер молодим, а місис Леннокс не дуже за ним побивалася, отримавши свободу потурати своєму діяльному характеру і жвавому розуму. Вона збільшила свої статки завдяки вдалим вкладенням і розумному управлінню землями та маєтками. Вона славилася сміливим, рішучим характером, широкою благодійністю й теплотою у дружбі. Леді мала будинки в усіх частинах королівства, але мешкала здебільшого у Баті, з місис Блейк.

Тим часом місис Леннокс ставила запитання того самого штабу про м-ра Сеґундуса, і, певно, відповіді її вдовольнили, адже невдовзі вона запросила мага до Бата, де вони швидко владнали всі деталі.

Наступні кілька місяців Стеркросс-Голл ремонтували й прибирали. Протікав дах, два каміни були забиті, а частина кухні взагалі обвалилася. Коли м-р Сеґундус дізнався, скільки все це коштуватиме, він був приголомшений. Маг порахував, що, коли не прочищати другий камін, примиритися зі старосвітськими лавками й дерев’яними стільцями, щоб не купувати нові меблі, й обмежитися трьома слугами, можна заощадити шістдесят фунтів. У відповідь на його лист місис Леннокс почала ремствувати, що м-р Сеґундус витрачає недостатньо грошей. Усі його учні походитимуть зі шляхетних родин, вони потребуватимуть теплих кімнат і затишку. Вона порадила найняти ще дев’ятьох слуг, на додачу до дворецького і французького кухаря. Варто наново умеблювати дім й заповнити льох вишуканими французькими винами. Усі прибори, наголосила вона, мають бути зі срібла, а посуд — веджвудський.