Сюзанна Кларк – Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл (страница 10)

— Ви прекрасно знаєте, що в мене таких немає, — нетерпляче відповів м-р Норрелл.

Тимчасом м-р Сеґундус добряче гарував, складаючи листа, та журився, що в нього не виходить похвалити м-ра Норрелла теплішими словами. Йому здавалося, що читачам лондонської газети цікаво було би щось дізнатися про особисті чесноти м-ра Норрелла, відсутність згадки про які їх неабияк подивує.

За якийсь час лист надрукували в газеті «Таймс» під заголовком «НЕЙМОВІРНІ ПОДІЇ В ЙОРКУ. ВІДОЗВА ДО ВСІХ ДРУЗІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МАГІЇ». Свій опис чарів, які мали місце в Йорку, м-р Сеґундус завершив твердженням, що всі Друзі англійської магії повинні благословити вдачу м-ра Норрелла, що перетворила його на відлюдника, адже це сприяло поглибленню його вченості та зрештою принесло плоди у вигляді магічних дивовиж, продемонстрованих у Йоркському соборі. Однак, писав м-р Сеґундус, він однаково закликає всіх Друзів англійської магії спільно благати м-ра Норрелла не вертатись у свою кабінетну схиму, а посісти гідне йому місце на широкому кону державних справ, відкривши цим нову сторінку в Історії Англійської Магії.

«ВІДОЗВА ДО ВСІХ ДРУЗІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МАГІЇ» мала приголомшливий успіх, особливо в Лондоні. Новини про звершення м-ра Норрелла в Йорку буквально відбирали мову читачам газети «Таймс». М-ра Норрелла хотіли бачити всі. Юні леді жаліли старих сердешних джентльменів з Йорка, яких він так налякав, і самі воліли встрашитися. Навряд чи б така нагода могла випасти ще раз; і м-р Норрелл вирішив заявити про себе в Лондоні якомога скоріше.

— Негайно знайдіть мені будинок, Чилдермассе, — казав він. — Знайдіть мені будинок, який би промовляв до всіх відвідувачів, що магія — це респектабельний фах, не гірше від Права і значно поважніший од Медицини.

У відповідь Чилдермасс сухо поцікавився, чи бажає м-р Норрелл, щоб він знайшов будинок, архітектура якого вказувала би на те, що магія повинна викликати таку ж повагу, як і Церква[29].

М-р Норрелл (знаючи про існування жартів, інакше люди не писали би про них у книжках, але не знайомий з ними ані особисто, ані листовно) трохи подумав і нарешті визнав, що на таке він претендувати не сміє.

Ось так сталося, що за поради Чилдермасса (який вважав, що найреспектабельніша річ у світі — це гроші) його хазяїн перебрався до будинку на Гановер-сквер[30], поміж людей заможних та успішних. Не знаю, якої ви думки про це, а от я недолюблюю південну сторону Гановер-сквер, де будинки такі високі й вузькі (в чотири поверхи щонайменше), із вікнами такими високими, й темними, й однаковісінькими; де їх ряди нагадують скоріше далекосяжний мур, який затуляє світло. Хай там як, а м-р Норрелл (геть не такий вибагливий, як я) новий будинок собі уподобав, якщо це можна сказати про джентльмена, котрий понад тридцять років прожив у величному заміському маєтку в оточенні старого й густого, немов ліс, парку, навколо якого в свою чергу розкинулися численні садиби й ліси — одним словом, про джентльмена, чий погляд з вікна ніколи не стрічав чужої маєтності.

— Звичайно, Чилдермассе, будинок невеликий, — проказав він, — але я не нарікаю. Вам же відомо, я байдужий до власного комфорту.

На це Чилдермасс сказав, що будинок, узагалі-то, найбільший тут.

— Невже? — щиро здивувався м-р Норрелл. Ще більше м-ра Норрелла вразили невеличкі розміри бібліотеки, куди вмістилось би не більше третини книжок, які були йому конче необхідні; він запитав у Чилдермасса, як же лондонці в такому разі зберігають свої книжки. Може, вони взагалі не читають?

Не минуло й трьох тижнів після прибуття м-ра Норрелла у Лондон, як він отримав листа від якоїсь місис Ґодсдон, леді, про яку він уперше чув.

«…Я впевнена, ви приголомшені, що вам пише зовсім не відома особа, і ви, немає жодного сумніву, зараз вигукнули: що це за нахабне ствуріння? вперше чую про її існування! Нехай! Вважайте мене страшною нахабою і т. д. і т. п., але Дролайт, мій милий друг, переконав мене, що ви якнаймилійше ствуріння в світі і не матимете нічого проти. Мені не терпиться мати щастя познайомитися з вами, тому вважатиму за велику честь, якщо ви порадуєте нас своєю присутністю на вечірньому прийомі наступного четверга. І нехай вас не бентежить велика компанія — не бійтеся. Я сама не терплю великого натовпу, тому познайомитися з вами матимуть нагоду лиш найближчі мої друзі…»

Сказати, що лист не справив доброго враження на м-ра Норрелла — не сказати нічого. Він дуже швидко прочитав його, відклав убік із вигуком відрази та знову взявся за книгу. Незабаром надійшов Чилдермасс зайнятися ранковими справами. Він і собі прочитав листа місис Ґодсдон та поцікавився, яку відповідь має намір дати м-р Норрелл.

— Відмову, — відповів той.

— Справді? Написати, що у вас уже домовлено про іншу зустріч? — уточнив Чилдермасс.

— Напишіть, якщо хочете, звичайно, — погодився м-р Норрелл.

— А у вас домовлено про іншу зустріч? — здивувався Чилдермасс.

— Ні.

— Ага! — проказав Чилдермасс. — Ви, напевно, переобтяжені численними візитами в інші дні, тому відмовляєтеся від цього? Боїтеся перевтоми?

— У мене не заплановано ніяких інших візитів. І вам це пречудово відомо.

М-р Норрелл ще почитав хвилину-другу, а потім зауважив (не зводячи погляду з книги):

— Ви все ще тут.

— Так, я тут, — озвався Чилдермасс.

— Давайте, — промовив м-р Норрелл, — кажіть, у чім справа? Що вже сталося?

— У мене раніше було склалося враження, ніби ви переїхали до Лондона, щоб показати людям, хто такий сучасний маг. Якщо ви не переступите порогу дому, довго ж це тягтиметься.

М-р Норрелл нічого не відповів. Він підібрав листа і ще раз переглянув його.

— Дролайт, — зрештою промовив він. — Про що це вона? В мене немає таких знайомих.

— Мені не відомо, про що це вона, — стенув плечима Чилдермасс, — але я точно знаю інше: люб’язність нині зайвою не буде.

У день прийому в місис Ґодсдон, о восьмій годині пополудні м-р Норрелл сидів у кареті в своїм найліпшім сірім пальті і розмірковував про милого друга Дролайта, аж раптом збагнув, що екіпаж уже нікуди не їде. Визирнувши у віконце, він побачив залиту світлом ліхтарів веремію людей, карет і коней. Подумавши, що лондонські вулиці для всіх настільки ж плутані, як і для нього самого, він природно припустив помилку кучера та лакея, а тому грюкнув патерицею об дах і прокричав:

— Дейві! Лукасе! Хіба ви не чули? Я же сказав: Манчестер-стрит[31]. Чому ви не уточнили, як туди їхати, перш ніж ми рушили?

З передка озвався Лукас і сказав, що вони вже на Манчестер-стрит, але мусять дочекатися своєї черги: адже до будинку попереду вела довга вервечка екіпажів.

— Якого ще будинку? — крикнув м-р Норрелл.

Того, куди вони їхали, відповів Лукас.

— Ні-ні! Це якась помилка! — обурився м-р Норрелл. — Мені сказали, буде невелика компанія.

Та прибувши в будинок місис Ґодсдон, м-р Норрелл одразу занурився у вир із сотні чи близько того найближчих друзів господині. В залах і вітальнях не було де голки встромити, і людей постійно прибувало. М-р Норреллу відібрало мову з подиву, хоча, зрештою, чого б він мав дивуватися? Адже потрапив на модний лондонський прийом, який нічим не різнився від будь-якого іншого, що міг би відбуватися в доброму десятку столичних будинків кожного дня на тижні.

Що таке прийом у Лондоні? По всьому будинку в кришталевих жирандолях яскраво горять свічки; їх світло помножують утроє і вчетверо вишукані дзеркала, аж поки сліпуча ніч не перевершує день; на білосніжних скатертинах височіють піраміди, складені з барвистих оранжерейних фруктів; парами, рука попід руку по кімнатах линуть небесні створіння в коштовних прикрасах, ваблячи до себе погляд і викликаючи захват. Однак у приміщеннях панують задуха, суцільна тиснява і галас, від яких нікуди дітись; ніде сісти, ніде навіть стати. В іншому кінці кімнати вам видно друга, ви так багато хочете йому повідать, але як, заради всіх святих, до нього дістатися? Коли пощастить, ви ще перетнетеся з ним у давці і встигнете потиснути одне одному руки, поки юрба тягтиме вас урізнобіч. В оточенні сердитих розпашілих незнайомців у вас такі ж шанси на розважливий діалог, як і посеред африканської пустелі. Хочеться тільки одного — вберегти наряд від найгіршої шкоди, якої йому може завдати натовп. Усі скаржаться на спеку й задуху. Всі називають прийом нестерпним. Однак якщо такі злигодні заготовані для гостей, то що вже казати про тих, кого не запросили? Їхні страждання нам і не снились! А наступного дня ми ще й примовлятимемо, який же чудовий вийшов прийом.

М-р Норрелл прибув одночасно з якоюсь дамою дуже поважного віку. Дрібна і неприємна, вона, вочевидь, належала до найповажніших гостей (бо вся була в діамантах). Прислуга товклася навколо неї, тому появу м-ра Норрелла в будинку ніхто не помітив. Він зайшов у повну залу людей і рушив до великої чаші з пуншем на маленькому столику. За сьорбанням трунку м-рові Норреллу раптом спало на думку, що він нікому не представився, а тому ніхто й не знає, що він уже тут. М-р Норрелл вагався, як слід чинити далі. Такі самі гості, як він, уже вітали своїх друзів, але маг почувався негодним піти й самотужки представитися якомусь із лакеїв; його нервували їхні горді обличчя та невимовне враження вищості од усіх. Як же прикро, що тут не було хоча би одного-двох членів блаженної пам’яті Товариства магів міста Йорк, щоб уздріти всю цю самоту й халепу, в яку потрапив м-р Норрелл; їх би це без міри звеселило. Та хіба з нами трапляється не так? У звичнім оточенні наші манери невимушені й веселі, однак варто потрапити в незнайоме товариство, де ви не знаєте нікого і ніхто не знає вас… Господи! як же ніяково нам тоді!