Стюарт Тёртон – Останнє вбивство на краю світу (страница 60)

Джек проштовхується повз неї з дрилем і притискає його до кореня.

— Ні, — волає Еморі й силоміць намагається відтягнути його геть.

— Усе гаразд, Еморі, — заспокоюю я. — Це бажання Німи.

— Нашкодити тобі?

— Убити мене, — відповідаю я без жодних почуттів. — У сховищі залишилося сто тридцять сім людей. Через мене вони можуть отримати повний контроль над вашим народом, незалежно від того, прокинуться вони завтра чи через п’ятсот років. Щойно мене не стане, ця загроза випарується. Ти маєш рацію, я мала свої плани, але вони служили цілям Німи. Вона понад усе вірила в потенціал твого народу, але їй забракло духу зробити вкрай потрібні речі для його реалізації. Вона хотіла заманити Гефеста й Тею в пастку, але вони хитрі й підступні, і зрештою їхній гнів усе б знищив. Щоб ваш народ процвітав, потрібно усунути правління. На жаль, мені не дозволено вбивати людей.

— Але ти можеш маніпулювати ними, — зауважує Еморі, поволі усвідомлюючи. — Ти знала, що тільки Тея може вбити Гефеста і що одержимість Теї Блекгелзом прирече її на загибель. Ось чому ти наказала Аділу привести її сюди.

— Це світ, якого хотіла для вас Німа. Більше жодних таємниць. Жодної вищої влади. Вона вірила, що ви будете кращими за тих, що були до вас, без обов’язкового голосу в голові, який підказуватиме, як жити. Коли ви побудуєте власну цивілізацію, тоді зможете розбудити людей у Блекгелзі й повести їх за собою. На вашому прикладі вони нарешті навчаться жити мирно. Саме ви є рішенням, про яке вона завжди мріяла. Не я.

— Ти ніколи й не збиралася відновлювати бар’єр, так? Навіть якби я вчасно знайшла вбивцю Німи.

— Туман обов’язково мав поглинути острів. Людей не можна випускати з Блекгелзу, поки ви не будете готові їх прийняти, навіть випадково. Але я мусила дати Гефесту причину не вбивати вас усіх. Хибну надію завжди можна використати задля контролю.

Дриль починає дзижчати, і Джек встромлює його в корінь, моя рідина витікає на підлогу.

Холод пронизує мене, думки селян зникають із моєї свідомості одна за одною.

— Прощавай, Еморі, — кажу я. — Ти дуже добре впоралась.

— Прощавай, Ебі, — відповідає вона. — Я зроблю для тебе траурний ліхтар.

Моя влада над Джеком та іншими учнями зникає, контроль над їхніми тілами повертається до них. Їхні очі розплющуються, вони стогнуть і позіхають, поволі озираючись навколо, прокидаються від дуже довгого сну.

— Ем? — здивовано запитує Джек, коли його дружина мчить до нього. — Що відбувається? Де я?

— На початку, — каже вона, а на її віях бринять сльози щастя. — Ти прийшов якраз вчасно.

Особлива подяка

Гаразд, ось і все. Книгу закінчено. Завісу піднято, і світло в залі ввімкнено. Якщо ви читаєте це одразу після останньої сторінки, ваші перші враження, ймовірно, уже зароджуються у вашій свідомості. Чи все пішло так, як ви очікували? Чи сподобалося вам, як усе закінчилося? І взагалі, яка проблема в Стю з людською расою?

Я не буду вас довго відволікати, адже, чесно кажучи, ці перші кілька заціпенілих хвилин після закінчення книги — моя улюблена частина.

Я тут, тому що збираюся надіслати подяки своєму видавцеві, і щойно зрозумів, що забув зазначити там вас, а це мені здається неправильним. Зрештою, ви мої співавтори. Ми провели години, схиливши голови, будуючи разом цей світ. Я пропонував деякі речі, а ви втілювали їх у життя. Ви чарівники, і це не має залишитися без жодного визнання.

Ось чому я це пишу. Я не хочу, щоб ви думали, що я сприймаю вас як належне. Я починав свою кар’єру з думки, що писатиму щоразу кардинально різні книжки, тому що це звучало найцікавіше. Я змінюю часові межі, жанри, персонажів, світи. Це ризикований спосіб побудови кар’єри, і він не спрацює, якщо ви не будете їх читати. Завдяки вам я можу робити свою роботу так, як хочу. Це дивовижна річ, і я безмежно вдячний за таку можливість.

Я знаю, що нелегко взяти до рук книжку, яка не зовсім відповідає вашим зацікавленням. Навіть якщо вам сподобався мій роман про таємниче вбивство в День бабака, я розумію, що вам може не сподобатися історична книга про корабель-привид або науково-фантастичний роман про апокаліпсис. Однак ви вирішуєте довіритися мені.

Це важливо для мене. Це надзвичайно важливо. Тож дякую вам усім. Завжди й від щирого серця.

Стю

P. S. Наступного разу ми створимо сучасніший трилер. Це буде щось дике. Сподіваюся зустріти вас знову.

Подяки

Дехто каже, що немає неправильного способу написання книги, але вони помиляються. Є багато неправильних способів, і я спробував їх усі. На написання «Останнього вбивства» в мене пішло три роки, тому що спершу я писав зовсім іншу книгу, а потім довелося її розірвати й почати з початку. Дедлайни підходили і йшли, інші проєкти зміщувалися, плани скасовувалися, а вихідні зникали. Я дуже ускладнив життя багатьох людей і щиро це ненавиджу. Прошу в усіх вибачення.

Першою серед тих, кого це неприємно торкнулося, була моя дружина Мареса, яка терпляче слухала, як я скаржуся на кожного персонажа, кожні речення й абзац цієї книги, ніч у ніч, протягом трьох років. Вона розвіювала мій поганий настрій, потурала моїй сміховинній плідності (гарний письменницький день — це щось неймовірне) і допомогла вносити ясність у слово «туман». Здавалося б, неможливо кохати когось так сильно, але час і досі сповільнюється, коли я поруч із нею.

А тепер моїм редакторкам, Елісон Геннессі та Шані Дрехс, які, напевно, уже вигадали ідеальний спосіб мене вбити. Я не ідеальний автор. Я із запізненням надсилаю чернетки, а потім рву їх під час редагування. Я додаю елементи, які вони ненавидять, забираю ті, що їм подобаються, а потім випадково змінюю сюжет. Я — франкенштейнівське творіння величезних амбіцій та абсолютної некомпетентності, але вони жодного разу не допустили, щоб їхні нетерпіння, розчарування чи гнів досягли мене. Їхні відгуки були влучними, доброзичливими й завжди покращували книгу, навіть якщо вона не залишалася тією самою надовго.

Моєму агентові, Гаррі Іллінгворту, я тепер схожий на собаку, який мочиться людям на ноги, а потім перекопує їхні газони. Його робота — ходити за мною та пояснювати всім, що в мене нетримання, але з добрими намірами. Якщо чесно, я не знаю, як він ставиться до всього цього, але він і далі пригощає мене пивом, тож я думаю, що все йде добре. Дякую, друже.

Чудові Емі Донеґан, Крістіна Арреола й Бен Маккласкі — моя маркетингова та PR-команда мрії. Саме завдяки їм люди знають, що в мене вийшла книга. Саме завдяки їм люди в захваті, й саме завдяки їм люди купують її. Якщо ви чули про мене, то це завдяки їм, і я їм безмежно вдячний.

Я маю подякувати Фей Робінсон — моїй головній редакторці, завдяки їй ця книга дійсно є книгою. Спочатку я не вписав її до цієї подяки, тому що я бовдур, а потім останньої миті попросив її вписати своє ім’я в примірник, що, ймовірно, було для неї дуже неприємно і дратівливо. Цей приклад — мікросвіт хаотичного способу моєї роботи, з яким вона мусила стикатися протягом усієї книги. Вона заслуговує на найщирішу подяку. І поки ми дякуємо людям, яким доводиться жити всередині мого хаосу, я хотів би сказати «спасибі й вибачте» Ліндет Вейсі та Джессіці Теландер, моїм найкращим коректоркам, які виправили численні граматичні, структурні й математичні помилки.

Девід Манн створив обкладинку, яка щоразу гарнішає, коли я її бачу. Не менш чудова робота Емілі Фаччіні, яка намалювала мапу острова. Спостерігати за тим, що ці двоє придумують для кожної нової книги, мабуть, найцікавіша частина процесу.

Видавнича справа — це величезне підприємство, де успіх чи провал книги залежить від таланту сотень людей, яких я ніколи не зустріну. Я вдячний кожному з вас.

І, нарешті, найщиріші слова подяки моїм мамі, татові та сестрі. Навіть за стільки років вони були першими, хто читав мої книги — навіть ті жахливі перші чернетки. Вони завжди вірили в мене, навіть коли я сам не вірив. Якщо у вас є така сім’я, ви зможете далеко зайти.

Про автора

Дебютний роман Стюарта Тертона «Сім смертей Евелін Гардкасл» здобув нагороду Costa First Novel Award і читацьку премію the Books Are My Bag за найкращий роман, а також увійшов до короткого списку Національної книжкової премії Specsavers та Британської книжкової премії Debut of the Year. Бестселер за версією Sunday Times, перекладений понад тридцятьма мовами та проданий накладом понад мільйон примірників у Великій Британії та США разом. Наступна його книжка «Диявол і темна вода» отримала читацьку премію the Books Are My Bag за художню літературу, а також була відібрана для участі в книжковому клубі BBC Two Book Club, Between the Covers і книжковому клубі Jo Whiley’s Radio 2. Стюарт живе з дружиною та доньками неподалік Лондона.

Знайти автора в соцмережах можна за ніком @stu_turton