Стивен Кинг – Талiсман (страница 59)

Вовк у біді.

Наскрізь мокра патлата голова Вовка на мить з’явилася над водою, і одразу ж три корівці кинулися до нього, після чого Джек бачив лише вкриту шерстю руку. Він побрів уперед, намагаючись протиснутися крізь худобу. Деякі тварини ще стояли, інші — вовтузилися й тонули.

— Джеку! — голос перекрикував тріскотливий шум. Джек знав цей голос. Він належав дядькові Морґану.

— Джеку!

Ще один удар грому; потужний гуркіт, що прокотився небом, наче артилерійський снаряд.

Мокре волосся лізло Джекові в очі. Хлопчик, задихаючись, озирнувся через плече… і побачив зону відпочинку на І-70 біля Льюїсбурга, штат Огайо. Він дивився на неї ніби крізь хвилясте, погано виготовлене скло… і все ж бачив її. Край цегляного туалету майорів ліворуч від виснаженого, збуреного клаптика повітря. Праворуч виднілося щось схоже на бампер пікапа «шевроле», зависнувши десь за три фути над полем, де ще п’ять хвилин тому вони з Вовком спокійно сиділи і розмовляли. А посередині, скидаючись на актора масовки у фільмі про підкорення адміралом Бердом Південного Полюса, стояв Морґан Слоут, товсте, червоне обличчя якого перекосила вбивча лють. Лють, і щось іще. Тріумф? Так. Джек подумав, що побачив саме це.

Хлопчик стояв посеред потоку по стегна у воді й витріщався на вікно, що прорвалося в полотні реальності, широко розплющивши очі й роззявивши рот. Повз нього, мекаючи і бекаючи, дедалі тупцювала худоба.

Він знайшов мене, о Боже милий, він знайшов мене.

— Ось де ти, маленький гівнюче! — волав дядько Морґан. Його голос був гучним, але якимось приглушеним і мертвим, бо линув з однієї реальності в іншу. Здавалося, ніби ти слухаєш людину, що волає всередині телефонної кабіни. — Тепер ми побачимо, хто кого, еге ж? Еге ж?

Морґан рушив уперед, і обличчя його плило і мерехтіло, ніби зроблене з м’якого пластику, і Джеку вистачило часу побачити, що дядько Слоут стискає в руці щось маленьке і срібне, що висить у нього на шиї.

Джек закляк на місці, доки Слоут пробивав собі шлях крізь дірку між всесвітами. У процесі переходу він перетворився, як перевертень, з Морґана Слоута, інвестора, земельного спекулянта, а колись і голлівудського агента, на Морґана з Орріса, претендента на трон королеви при смерті. Його червоні пухкі щоки худли. Барва також зникала з них. З’являлося волосся; воно відростало, спершу забарвлюючи його круглий череп так, ніби хтось невидимий розмальовував голову дядька Морґана, а тоді вкривав її пасмами. Волосся у Слоутового Двійника було чорним і довгим. Розвіваючись на вітрі, воно здавалося якимось мертвим. Джек побачив Морґанове волосся, зібране на потилиці, більшість пасом якого розтріпалися.

Куртка затряслася і вмить зникла, обернувшись на мантію з каптуром. Замшеві черевики Морґана Слоута стали темними шкіряними ботфортами із закотами. З однієї халяви стирчало руків’я ножа. А срібна річ у руках перетворилася на маленьку різку, на кінці якої блимав синій вогник.

Це громозвід. О Боже, це ж…

— Джеку!

Тихий, переповнений бульканням води крик.

Джек незграбно повернувся у воді, ледь уникнувши зіткнення з мертвою корівцею, що плила на боку. Він побачив, що голова Вовка знову зникла під водою. Той розмахував руками. Джек пробивався до тих рук, намагаючись ухилятися від худоби. Одна корівця боляче вдарила Джека в стегно, і хлопчик упав, ковтаючи воду. Кашляючи і чхаючи, Джек швидко підвівся, намагаючись намацати в камзолі пляшечку, — він боявся, що її змило назавжди. Та вона досі була тут.

— Хлопче! Повернися і дивися на мене, хлопче!

Саме зараз на це немає часу, Морґане. Вибач, але я маю з’ясувати, чи можу не потонути під натиском Вовкової худоби, перш ніж з’ясую, чи можу не підсмажитися на твоїй убивчій палиці. Я…

Синє шипуче полум’я пролетіло над Джековим плечем — ніби смертельна електрична веселка. Удар вцілив у корівцю, що застрягла в болоті серед очерету з того боку річки, і бідолашна тварина просто вибухнула, ніби її начинили динамітом. Краплі крові розлетілися навсібіч. Шматки плоті дощем опадали навколо Джека.

— Повернися і глянь на мене, хлопче!

Джек відчував силу того наказу, що охопив його невидимими руками, намагаючись повернути до себе.

Вовк знову вискочив із води; його волосся приклеїлося до обличчя, а потьмарені очі, що дивилися крізь завісу, скидалися на очі англійської вівчарки. Він кашляв і борсався, вочевидь, уже не усвідомлюючи, де перебуває.

— Вовку! — закричав Джек, але грім знову підірвав блакитне небо, потопивши його вигук.

Вовк нахилився і виблював багато брудної води. А вже за мить іще одна перелякана корівця знову збила його з ніг і затоптала.

«Ось і все, — у відчаї подумав Джек. — Ось і все, він загинув, певно що загинув, відпусти його, забирайся звідси…»

І все одно він проривався до Вовка, прибираючи зі свого шляху корівцю, що корчилася в передсмертній агонії.

— Джейсоне! — заволав Морґан з Орріса, і Джек збагнув, що той Морґан не лається місцевим територіальним жаргоном — він називає Джекове ім’я. Тільки тут хлопчик був не Джеком, а Джейсоном.

Але син королеви помер немовлям, помер, він…

Ще один мокрий, палючий електричний удар, який, здавалося, ледь не обпік йому волосся. І знову він поцілив у протилежний берег, перетворюючи на пил ще одну Вовкову корівцю. Ні, подумав, принаймні не зовсім. Ноги тварини досі були на місці. Вони загрузли в багнюці, як стовпці. На його очах вони почали розхитуватися в чотири боки.

— ПОВЕРНИСЯ І ПОГЛЯНЬ НА МЕНЕ, ЗАБИЙ ТЕБЕ БОГ!

У воду, чому він просто не стрельне у воду, щоб водночас підсмажити мене, Вовка і всіх цих тварин?

Тоді йому пригадався урок фізики в п’ятому класі. Варто електриці потрапити у воду, вона може опинитися будь-де… навіть повернутися до власного генератора.

Очманіле Вовкове обличчя, плаваючи під водою, вигнало всі ці думки з розгубленого мозку Джека. Вовк досі був живим, але його повсякчас топила корівця, яка, вочевидь, лишалася неушкодженою, просто заціпеніла від сліпого жаху. Вовкові руки безсило смикалися. Доки Джек долав відстань, що лишалася між ними, одна рука безсило випросталася і вже попливла за течією води — м’яка, наче латаття.

Не зупиняючись, Джек опустив ліве плече і вдарив корівцю, як Джек Армстронґ[156] у хлопчачій спортивній історії.

Якби це була справжня корова, а не її компактна територіальна версія, Джек би не зміг зрушити її з місця; особливо за протидії течії. Але тварина була меншою за корову, а Джек мав м’язи. Коли Джек ударив, корівця заревіла, заточилася назад, присіла на ратиці, а тоді кинулася до дальнього берега. Джек схопив Вовка і щосили потягнув за руки.

Вовк неохоче піднімався з води, наче потоплений стовбур дерева. Його напівзаплющені очі були скляними, а вода текла з вух, носа і рота. Губи посиніли.

Два блискавичних промені пролетіли праворуч і ліворуч від Джека, який тримав Вовка. Вони скидалися на пару п’яниць, що намагаються танцювати вальс у басейні. На дальньому березі ще одна корівця розлетілася на шматки, а її відрубана голова досі волала. Гарячі вогняні розряди зиґзаґами простиралися болотистою місциною, підсвічуючи траву й очерети, а тоді знаходили поле сухої трави, де земля знову почала підніматися.

— Вовку! — репетував Джек. — Вовку, заради Бога!

— Ох, — простогнав Вовк і виблював теплу брудну воду Джекові за плече. — Ооооооохххххххх…

Тепер Джек роздивився високу пуританську фігуру Морґана, що стояв на другому березі в чорній мантії. Каптур облямовував бліде вампірське обличчя, надаючи йому похмурої романтики. Джек устиг подумати, що навіть тут попрацювала магія Територій на користь його моторошного дядечка. Тут Морґан більше не був гладкою, гіпертонічною діловою жабою із серцем пірата і розумом убивці; тут його обличчя видовжилося і набуло холодної чоловічої краси. Він спрямував срібний жезл, наче іграшкову магічну паличку, і блакитне полум’я розірвало повітря.

— А тепер ти і твій тупий друг! — заволав Морґан. Його тонкі губи викривив тріумфальний осміх, виставивши напоказ запалі жовті зуби, які раз і назавжди зіпсували Джекові враження відповідно Морґанової краси.

Вовк скрикнув і смикнувся у зболілих Джекових руках. Він витріщався на Морґана, і його помаранчеві очі наповнилися ненавистю і страхом.

— Ти диявол! — волав Вовк. — Ти диявол! Моя сестричка! Моя сестричка-по-окоту! Вовк! Вовк! Ти, диявол!

Джек витягнув пляшку з-під камзола. Там лишався один ковток. Хлопчик не міг втримати Вовка однією рукою; він утрачав його, та й Вовк, здається, не здатен був триматися самотужки. Байдуже. У будь-якому разі, він же не міг забрати Вовка із собою в інший світ… чи міг?

— Ти диявол! — кричав Вовк і ридав.

Його мокре обличчя ковзало по Джековій руці. Задня частина комбінезона роздулася від води. Запах горілої трави і підпечених тварин. Грім, вибухи. Цього разу вогняний потік пронісся в повітрі так близько від Джека, що волосинки у ніздрях посмалилися й закрутилися.

— О ТАК, ВИ ОБИДВОЄ, ВИ ОБИДВОЄ, — завивав Морґан. — Я НАВЧУ ВАС, ЯК СТАВАТИ НА МОЄМУ ШЛЯХУ, МАЛЕНЬКІ БАЙСТРЮКИ! Я ПРИБ’Ю ВАС!

— Вовку, тримайся! — крикнув Джек. Він уже відмовився від ідеї звести Вовка на ноги. Натомість міцно схопив його за руку і стиснув настільки сильно, наскільки міг. — Тримайся за мене, чуєш?

— Вовк!

Джек перехилив пляшку, і жахливий холодний смак гнилого винограду востаннє заповнив його рот. Пляшечка була порожньою. Проковтнувши напій, Джек почув, як баклажка луснула під ударом однієї з Морґанових блискавок. Але звук розбитого скла був не сильним… як і електричний дзвін… і навіть Морґанові люті крики.